Хто такі «патріоти» із «Асамблеї румун Буковини» і чого вони хочуть?

ВЕЛИКА БУЛЬКА / 

Наприкінці липня чернівецькі журналісти один з перед одного вправлялися у спростуванні брехливого повідомлення про вимоги «Асоціації румун Буковини». Знані експерти на пальцях доводили, чому подібний непотріб не міг статися на толерантній Буковині. А я все з нетерпінням чекав, коли який-небудь історик візьме текст самого звернення і не залишить від нього, як то кажуть, каменя на камені. Не дочекався. Тому спробую сам. Тим паче, що маю за спиною вже понад сорок прожитих літ, добру історичну освіту здобуту в Чернівцях та майже двадцять років навчання дітей тому, що і як відбувалося з нашими предками.

Уважний читач вже певне зрозумів, що я дуже болісно ставлюся до спроб пропагандистів-маразматиків переписувати історію. Але зазвичай мовчу, бо важко навчити невігласів тим речам, які мали б бути їм відомими ще зі шкільної лави. Але цього разу розмірковування про брехливу «Асоціацію румунів Буковини» стали тою краплею (боюсь, що не останньою), яка переповнила чашу мого терпіння і змусила взяти олівця до рук. Точніше навіть не так – збурила мене не сама дискусія (бо вона потрібна, щоб люд буковинський бачив як «топорно работают братья-рассеяне»), а те як «масковскіє праффєссора» намагалися втокмачити в голови моїх земляків-буковинців порцію облуди, не відкривши при цьому жодної іншої книжки, окрім «Курса краткой истори ВКП(б)». Чому так? А зараз спробую пояснити…

Як і вчив мене колись професор Шаповалов, відкриваю я першоджерело і вже в першому реченні бачу, що «в Черновцах состоялось важное политическое событие. На второй конференции румын Буковины было озвучено требование к властям Украины содействовать созданию национальной румынской автономии». Зачинаю думати. Критично. Дивлюся в газети, питаю сусідів румунів, не забуваю перепитати кума-молдаванина, прислухаюся до очільників національно-культурних товариств, бо хочу з’ясувати низку питань. А коли було перша конференція? Хто на неї ходив? А хто особисто знає делегатів другої? Де панове збиралися? Що там їм наливали і чим підгодовували? Відповідей немає. І не тому, що погано шукаю, а тому, що кремлівські писаки якось не подумали, що їхні опуси читатимуть не осліплені імперською величчю рязансько-псковські буряти, а люди вдумливі. Таких у нас на Буковині чимало. І якби московські рицарі «кинджала і гусячого пера» хоча б раз транзитом проїжджали через Чернівці на потязі «Москва-Софія», то знали б про це.

І тоді, щоб їхній брехні повірили, вони мали б не тільки фотки поробити, але й зімітувати якісь маленькі збори десь у закинутому приміщенні (так велять ази конспірації) у Садгорі. Причому зробити так, аби про тії збори знав хоча б сторож, який пильнує розвалені рештки спиртового заводу, а ще краще – хтось із місцевих «сочувствующих» журналістів-блогерів на кшталт Гєкова чи Дідуха.

Але нехай, ідемо далі: «В качестве основания этого шага были выдвинуты аргументы экономического, социо-культурного и геополитического формата. Отдельной строкой была выделена проблематика обеспечения безопасности румынского населения региона». Звучить вагомо, навіть фундаментально. Коли починаєш шукати в тексті конкретику і аргументацію, то виявляється, що автори плутаються у трьох соснах, даруйте – карельсько-селігерських берізках і окрім штампованих фраз не можуть запропонувати нічого іншого. І справді, хлопці, хто вам сказав, що «среди румын Буковины самый высокий по Украине уровень безработицы»? Чи відомо вам, що ані служба зайнятості, ані Держкомстат не ведуть обліку безробітних за етнічною ознакою? А чи задумувалися ви над тим, що роботодавці в Україні дивляться не на графу національність у паспорті (бо її там немає), а на те чи з правильного місця у робітника руки ростуть. А хіба ви не чули, скільки жителів Чернівецької області навіть не перебуваючи на обліку як безробітні дуже гарно працюють і файно заробляють поза межами не тільки області, але й України. До речі, в Москві також. При нагоді пройдіться по Арбату і попитайте у тамтешніх салонах, чи випадково не шиють виставлене у вітринах весільне вбрання у злиденній румуномовній Волоці, котра «животіє без кусня хліба» десь там на милій вашому серцю «депресивній Буковині».

А звідки ви взяли, що «нам негде учить своих детей румынскому языку по румынским образовательный программам»? Вам те, функціонери буковинської освіти сказали? Коли так, то натякніть хто саме, і ми їх «люструємо на Майдані» як таких, що не відповідають елементарним кваліфікаційним вимогам. До речі, матимете гарну картинку для чергового пропагандистського вибрику.

А може, то окремі буковинські горе-патріоти із легеньким сучавським акцентом таке наспівали? Як навіть відповісте ствердно, то вкотре збрешете, бо навіть ці персонажі втомилися плювати людям в очі і казати, що то божа роса, і визнають, що шкіл із румунською мовою навчання в Чернівецькій області достатньо. А щодо навчальних програм, то дозвольте запитання – скільки шкіл на Далекому Сході ведуть навчання китайською мовою за стандартизованими програмами, схваленими міністерством освіти Китайської Народної Республіки? Жодної? А чого так? І вам не соромно? Затямте – перед тим як когось повчати, покажіть на власному прикладі як треба правильно робити. До речі, як педагог скажу, що таке учіння найбільш ефективне.

Каленим ножем у моє серце історика проникли слова про те, що «учасники конференции выразили желание, чтобы в процессе обустройства новой автономии активную роль играла Румыния. Тем более, что исторически Северная Буковина всегда была частью Румынского Королевства». І справді, навіть ті буковинці, які в школі використовували книжкові сторінки винятково для куріння дідового самосаду, знають, що двадцять з маленьким хвостиком років, то не є «всєгда». Це раз. А старі діди, котрі за часів румунської окупації за погану поведінку на уроках державної мови, отримували десять буків нижче копчика, могли б вам вповісти, що найзапекліші послідовники маршала Антонеску ніколи не вживали слів «Румынскоє Королевство». Казали натомість просто – «Романіа Маре», що (абись-те знали, кремлівські невігласи) значить – «Велика Румунія». Це два.

До речі, про нинішню Румунію та румунську владу, автори тексту знають менше, аніж те написано у Вікіпедії. Чого вартує лишень така фантазія: «автономия гарантирует нам экономическое и социальное благосостояние. Этот статус позволит получать серьезную финансово-экономичсекую помощь из Румынии». Як добре може зрозуміти кожен корінний буковинець – пацанчики знову попали у штангу, як клишоногий Павло Погребняк в свої кращі часи в лєнінградському «Зєнітє». А чого? А тому, що майже третина Чернівецької області уже користується перевагами спрощеного візового режиму із Румунією. Отак-от, просто, вишукано і без зайвих писків. Я вже змовчу про тих хитрунчиків, які обзавелися паспортами Румунії, Іспанії, Португалії чи Італії, але добре пам’ятають, що краще, ніж удома, немає ніде. А тому «гуманітарних конвоїв» з Бухареста не потребують. Як Україна – не Росія, так Буковина – не Лугандонія. Затямте це раз і назавжди.

По-друге, румунська влада настільки добре себе почуває в рамках ЄС (де за фінансування сепаратистських рухів добряче дають по писку), що ані за які примарні геополітичні вигоди не буде займатися тими дурницями, що ви їй пропонуєте. Окрім того офіційний Бухарест ніколи не підпишеться під угарними закликами власних ультраправих негідників, а при нагоді ще й пальчиком їх пожурить.

До речі, Генеральне консульство Румунії в Чернівцях дуже швидко відхрестилося від ваших, панове ефесбешники, «ділових пропозицій». Коли журналісти «Молодого буковинця» запитали в нього «чи фач, мей», то воно дослівно відповіло: «інформація стосовно так званої «Асамблеї румунів Буковини» може бути провокацією з боку зацікавлених сил задля спекуляції можливими міжетнічними непорозуміннями». Що в перекладі з дипломатичної мови на людську означає – вперше чуємо про «Асамблею румунів Буковини»; чути більше не хочемо; грошей на неї не давали і не дамо, най Кремль сам розраховується за свої витівки.

І нарешті вишенькою на тортик для моєї історичної ерудиції стали такі, наче списані із останнього з’їзду ВКП(б) і вистраждані в угарі пролетарського єднання словесні конструкції – «Братья и сёстры, румыны!» або «сталинская агрессия оторвала нас от родины-Матери, но это не мешает нам чувствовать кровное и культурное единство с Румынией». Ну і як оминути увагою такий перл – «Да здравствует румынская автономия! Пусть крепнет единство всех румын!». Скажу вам, як на сповіді, коли неньо моєї дружини се прочитав, то навіть він, крепкий український націоналіст з-під Чорткова, не повстидався «вставай проклятьем заклейменный» собі під носа наспівувати.

І яка мораль випливає із нашої довгої байки? Може не така глибока як у російського класика Глібова, бо нинішнім московитським пропагандистам не вистачає тої ерудованості та глибокої людської мудрості, що мав цей чоловік. Всього чого вони навчилися, то це бути Моською. А точніше навіть цього епітета для них забагато, бо глібовський песик хоч знав як правильно гавкати, аби не бути схожим на якусь іншу істоту. Нинішні ж автори-крєатівщики «Румунської асамблеї Буковини» хоч і мають за плечима як не Інститут дружби народів чи Академію ФСБ, але видко, що вчилися там так само паскудно як і колись Каськів на моєму рідному чернівецькому істфаці. І знаєте, що я вам скажу, таваріщі прапагандісти? Сто дзяблів у печінку вам і вашим господарям і най вас шляк трафить темний посеред білої днини! І навіть не за те, що намагалися розхитати мою моцну Буковину. А за те, що робили це як фист моцні невігласи, чим рознервували мою тонку і чутливу душу історика. А нарід буковинський не дурний і борзо вас розкусив.

Навіть ті місцеві румуни, котрі все на Україну грішили, занюхали тонкий, але такий впізнаваний запах дизельних моторів радянських танків зразка 1940 року. І спекотного літа 2015 р. легенький морозець по їхній шкірі пробіг від згадки про лагідний сибірський мікроклімат. І тому вони у «знедоленій і депресивній Буковині», краще себе почувають, ніж «процвітаючій новоросії».

Тому і живемо ми тут файно, що з вами і головне що без вас. Мої шанування і, звісно, Слава Україні!

Михайло ГРУШКА, спеціально для БукІнфо (с)