Референдум щодо вступу до НАТО був би виграний, проте це питання ділить Україну, - опитування

 

• Протягом тривалого часу більшість українців були певні, що нейтральний статус є гарантією безпеки країни (у квітні 2012 року – 42%), більше того, значна частина населення (у 2012 році – 26%) вбачала засіб забезпечення безпеки у військовому союзі з Росією та іншими країнами СНД. На НАТО як засіб безпеки для України у 2012 році покладалися лише 12%. Анексія Криму та агресія Росії на Сході радикально змінили громадську думку населення України. Позаблоковий статус значною мірою втратив свою привабливість, натомість підтримка НАТО як найбільш надійного засобу гарантувати безпеку різко зросла – з 13% у 2012 році до 33% у травні 2014 року, 44% – у вересні 2014 року, 46% – у грудні 2014 року, щоправда, знизившись до 36% у липні 2015 року. А підтримка військового союзу з Росією та іншими державами пострадянського простору взагалі рухнула (від 26% – до 8%, відповідно).

 

• Водночас в деяких регіонах України й досі більшість населення віддає перевагу політиці позаблоковості. Це – підконтрольна Україні територія Донеччини і Луганщини, де впевнених у тому, що бути поза будь-якими об’єднаннями – це кращий варіант для України, 49% жителів регіону, а також Схід – 43%.

 

• Різка зміна ставлення громадської думки до НАТО знайшла вияв у можливому результаті референдуму щодо членства України в НАТО. У 2012 році «за» проголосували б лише 15%, 62% – проти. Якби референдум відбувся у липні 2015 року, він був би переконливо виграний: «за» проголосували б 64% тих, хто взяв би у ньому участь (28.5% – проти). Проте такий високий результат значною мірою завдячує тому, що явка на такому референдумі була б вищою у тих регіонах, де переважно підтримують членство в НАТО. При середній явці у 62% для України, у Західному регіоні вона б становила 77%, у Центральному – 65% , а от на Донбасі, де більшість населення проти членства України в НАТО, у референдумі готові взяти участь лише 49%.

 

• При загальному позитивному результаті референдуму існують істотні відмінності між регіонами. «За» членство України в НАТО проголосували б у Західному регіоні («за» – 89%, «проти» – 4%), Центральному (відповідно, 73% та 19%) та Південному (відповідно, 61% і 40%). «Проти» членства України в НАТО проголосувала б більшість у Східному регіоні («проти» – 64%, «за» – 30%) та на Донбасі (відповідно, 54% і 36%).

 

• Головним мотивом підтримки членство в НАТО є питання безпеки: серед тих, хто підтримує членство України в НАТО значення цього мотиву зросло з 65% у 2012 році до 82% у 2015-му. На другому місці усвідомлення того, що НАТО дасть змогу зміцнити та модернізувати українську армію (значення мотиву зросло з 38% у 2012 році до 49% у 2015-му).

 

• Основний «аргумент» противників НАТО залишається тим самим, що й в попередні роки: на їхню думку, «це може втягнути Україну у військові дії НАТО», втім, ця позиція зменшилася у своїй вазі з 63% у 2012 році до 50% у 2015-му. Так само менше став важити й давній стереотип противників НАТО, що «НАТО є агресивним імперіалістичним блоком» (46% у 2012 році і 37% – у 2015-му). На попередньому рівні залишилося переконання противників НАТО, що «Україна в принципі має бути позаблоковою державою» (34% у 2012 році і 32% у 2015-му). Натомість у 2015 році додався аргумент, що членство в НАТО «може спровокувати Росію на пряму військову агресію» (29%).

 

• Визнали себе добре поінформованими щодо наслідків вступу чи не вступу до НАТО лише 8%, ще 38% – дещо поінформовані, а 36% мало поінформовані і ще 16% не поінформовані зовсім. Відсутність знань про НАТО далася взнаки у відповідях на індикативне запитання – як приймаються рішення в НАТО? Правильну відповідь, що рішення приймаються консенсусом, дали лише 22% українців. Втім, у попередні роки правильних відповідей на це запитання було ще менше: 14% у 2007 році і 20% – у 2012-му.

 

Опитування здійснювалося у рамках проекту Громадського соціологічного консорціуму за фінансової підтримки програми Європейського Союзу.

Для порівняння наводяться дані опитувань, які були проведені у різні роки Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва разом зі своїми партнерами – Київським міжнародним Інститутом соціології, Центром Разумкова, фірмою «Ukrainian Sociology service».