Інформаційна безпека України, або як ми воюємо шаблями проти надсучасної зброї: погляд з Чернівців

Питання інформаційної безпеки нашої держави гостро постало під час фактично відкритої агресії Росії. Із величезним запізненням, але навіть українська інфантильна більшість почала помічати, що в нашому інформаційному полі діється щось не те. Чітку відповідь про те, що ж діється, намагаються дати лише зараз, коли війна інформаційна перетворилася на війну фізичну. Проблема у тім, що фахівці, які б могли не лише означити інформаційні загрози для держави, але й протистояти їм, не боячись звинувачень у «радикальності» та маргиналізмі, вже давно перебувають у країнах, які адекватніше оцінюють сучасні виклики та загрози для держав.

Показовим у цьому відношенні був «круглий стіл» з питань інформаційної безпеки, який проходив 13 листопада в Чернівецькому національному університеті. Близько двох годин розмов про загальні речі й висновок про те, що проблема інформаційної безпеки актуальна для України. Ще один висновок: пообережніше з російськими веб-ресурсами.

Найзмістовнішим у цій балаканині був короткий виступ Анатолія Круглашова, який зазначив, що в Україні фахівців з інформаційної безпеки практично нема, а в Чернівцях – й поготів.

Наразі українська держава не може протиставити Росії жодної адекватної відповіді в інформаційній війні. Найперша проблема – фінансування. Для посереднього посадовця, знання якого про сучасні інформаційні технології обмежуються офісним пакетом для операційної системи Windows, зрозуміти для чого витрачати бюджетні кошти для створення сучасного інформаційного продукту – неможливо. Ситуацію у нашій держслужбі вдало охарактеризував радник президента, екс-директор «Майкрософт Україна» Дмитро Шимків, заявивши, що Адміністрація глави держави працює на рівні 19 століття.

Тому важко собі уявити, що, до прикладу, при правоохоронних органах будуть створені управління з попередження кіберзлочинності (можливо такі вже існують), у яких працюватимуть головні спеціалісти із окладом 1200 – 2000 гривень на місяць.

Інша проблема – відсутність фахівців з даної проблематики. Річ не у тім, що українці обмежені інтелектуально й не можуть збагнути інформаційні технології. Кожен фахівець з ІТ, а в нас їх чи не найбільше на планеті, бачить себе за межами нашої країни, бо тут можливостей для самореалізації обмаль.

Що ж робити громадянам країни, державний апарат якої досі не зрозумів нагальності забезпечення інформаційної безпеки? Те, що українці вдало роблять вже кілька десятків років. Не сподіваючись ні на кого, рятуватися самим.

Ми не будемо говорити про те, що завжди серед джерел інформації необхідно обирати альтернативні, аби забезпечити об’єктивність. Так само й не зупинятимемося й на тому, що довіряти російським ІТ-продуктам небезпечно не лише у матеріальному відношенні, а й для психічного стану людини.

Зупинімося на кількох правилах безпеки у сучасному інформаційному суспільстві. По-перше, завжди використовуйте ліцензійне програмне забезпечення. Після цих слів, дев’ять з десяти читачів скаже: «Шас, буду я платити гроші за те, що можна скачати безкоштовно». Найймовірніше, що у цих дев’яти читачів встановлена неліцензійна операційна система Windows. У решти – або ліцензія, або вони користуються безкоштовними програмними продуктами з відкритим кодом, які нічим не поступаються звичній для українців Windows.

Існує чимало безкоштовного програмного забезпечення, від операційних систем до аудіо програвачів та ігор, які маловідомі загалу. У розробників цієї продукції просто нема коштів на рекламу, вони існують, переважно, за благодійні внески. Тож не полінуйтеся й самостійно пошукайте у мережі те програмне забезпечення, яке вам припаде до душі.

Друге правило безпеки в інформаційному суспільстві – певні моделі поведінки, своєрідна «кібермораль». Кожен має зважити, що будь-яке слово, зображення, персоніфікація на якомусь ресурсі може бути зафіксована і навіть використана проти вас. Якщо на початку доби комп’ютеризації більшість реплік в інтернеті були «звуками в космос», то нині не дивуйтеся, коли після жарту зі своїм товаришем, викладеному в соцмережі про якусь зброю з якоїсь гри, до вас завітають кремезні чоловіки з масками та автоматами. Як і у всі часи, потрібно зважати на те з ким, де і про що ви спілкуєтеся. Можливостей вторгнення у приватне життя людини з розвитком ІТ-технологій з’явилося безліч.

Третє правило безпеки – захищайтеся від посягань на приватне життя. Нині існує низка програм, які дозволяють анонімно та безпечно працювати у мережі. Починаючи від операційних систем, які неможливо зламати (напр. ОС TAILS), браузерів, які не видають ір користувача (напр. лінійка продукції ТОR), до програмок-чатів, повідомлення з яких неможливо перехопити (напр. CRYPTOCAT). Зазначимо, що усе це програмне забезпечення – безкоштовне. Тож питання нашої з вами інформаційної безпеки – це всього лише питання самоосвіти та самого бажання безпеки.

Володимир ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ
БукІнфо (с)