Повернення „Червоної рути”: чого чекати далі?

РОЗДУМИ ПОСТФАКТУМ / Моя донька, котрій 1989-го було трохи більше 7 років, разом з нами з нетерпінням чекала на ювілейний фестиваль. Вона добре пам’ятає тодішній заключний концерт на стадіоні. А найбільше – погляди і репліки, якими супроводжувало нашу родину новоселицьке компартійне начальство, коли ми йшли до наших місць на стадіоні. Ще б пак. Ми утрьох несли занадто багато синьо-жовтих символів. А незадовго до того учителі сварили мою першокласницю за те, що на уроці намалювала синьо-жовтий прапор. Це було. Тепер начебто не є. Та чи легше від того?

Чекаючи на ювілейний фестиваль, звичайно, марно було сподіватись на повторення першого, надіятись на великий духовний злет. Часи не ті. Люди не ті. Пісні не ті. Немає на цьому світі Володимира Івасюка, Назарія Яремчука, Станіслава Щербатих (Тризубого Стаса), Сергія Кузьминського та інших.

Про першу «Руту» нині найбільше нагадували хіба що наліпки та значки на ятці при вході до Літнього театру, дбайливо збережені від 1989 р. та пропоновані по 10 гривень за штуку.

На брифінгу з приводу цьогорічного фестивалю організатори не змогли арґументовано пояснити, чому так мало за-прошено леґендарних рутян. Можна зрозуміти, хоча й складнувато, що не приїхали заявлені у списку Люба Білаш, „Дарка й Славко” та навіть володар Гран-Прі Василь Жданкін. Але як сталося, що не було символа Рути-89 Тараса Петриненка? Знаючи пана Тараса, який неодноразово спілкувався з газетою „Час”, не можу повірити, що з ним належно і вчасно домовлялися організатори. Знову ж таки, не було Павла Дворського, Андрія Миколайчука, Віктора Морозова...
Доволі млявим зробили піар-забезпечення фестивалю. Оновлення веб-сайту як слід не відбувалося упродовж всього фестивалю. Підсумкової прес-конференції також новинарі не дочекалися.

І все-таки за час проведення дійства вдалося побачити й почути не тільки цікавих молодих виконавців, а й леґендарних Андрія Середу з гуртом „Кому Вниз”, гурт „ВВ”, Марію Бурмаку, Лесю та Галину Тельнюк. Це вони нагадали вересень-89, а ті, хто не був на першій «Руті», змогли оцінити хоча б краплину леґалізованих першим фестом українських талантів. До слова, «Кому Вниз», на превелику втіху глядачів і учасників, таки виконав композицію на вірші Тараса Шевченка «Суботів», яка вразила всіх у 1989-му.
Через те, що один за одним слідували Гала-концерт переможців та ювілейний концерт до 20-річчя «Рути», перший з них пройшов похапцем і доволі сумбурно.

До того ж, увечері на ста-діоні очікували президента Ющенка з усіма наслідками очікування (металошукачі, снайпери на даху, численна прискіплива охорона тощо). В результаті похапцем нагороджували переможців (деяких навіть дипломами без печаток). Окремим переможцям не дали змоги виступити ні на гала-концерті, ні на стадіоні. Так, зокрема, сталося з лауреатами 3-ї премії в жанрі акустичної музики дуетом Золотухіних з Луганська. Їхні чудові голоси і пісні прозвучали лише раз у конкурсній програмі, а глядачі їх сприймали дуже й дуже активно. (Чи не злякались орга-нізатори таланту цього дуету? Адже після конкурсних виступів глядачі стоячи вітали братів Золотухіних. Їм аплодували довше і гарячіше, ніж Брежнєву на партз’їздах.) Натомість рок-гурт „Ценевам-Цекотам” з, м’яко кажучи, вельми специфічними вокалом і змістовим наповненням, виступав на кількох концертах. Організатори, зокрема, піар-директор Назар Дронь у телефонній розмові пояснив це дуже просто, мовляв, усе вирішував режисер фестивалю, виконуючи вимоги прямого ефіру, а те, що журі чи ведучі оголосили окремі виступи, а їх не було, — це неузгодженості між ними й режисером. І власне проблеми він у цьому не бачить. А між тим, це — ще одне зайве підтвердження „приватності” фестивалю, коли окремі переможці опинились фактично у нерівних умовах і мали неоднакові можливості.

А у тексті Положення про ХІ фестиваль „Червона Рута” вказано дослівно: „Для всіх лауреатів і дипломантів, а також володарів спеціальних призів обов’язкова безгонорарна участь у заключних концертах фестивалю по закінченні конкурсу.”
Можливо, ювілейний фестиваль виглядав би більш виразним, якби не нанизали на нього безліч заходів, які осягнути було фізично неможливо. Скажімо, лише ті, хто не залишився на урочисте відкриття, змогли подивитися унікальну та довгоочікувану в Чернівцях виставу Львівських заньківчан „УБН” у постановці М. Гринишина, за текстом Галини Тельнюк, музика й пісні сестер Тельнюк, з Федором Стригуном та Таїсією Литвиненко у головних ролях.

А окрім того, у Чернівцях у ці дні відкривали величезний розважальний центр, проводилися змагання „Мотокрос европейських націй – 2009», а у Хотинській фортеці – військово-патріотичний фестиваль. І заходи відбувались здебільшого паралельно з «Червоною Рутою».На відкритті розважального центру, між іншим, співав „Океан Ельзи”, велась пряма трансляція. Розмах свідчив про те, що організатори не поскупилися на оформлення і запрошення зірок. Та варто лиш подивитися, що витворили в тому центрі. І це під час кризи.

Незважаючи на те, що, за офіційними повідомленнями, «Руту» відвідало 60 тис.осіб, на конкурсних днях глядачів було мало, особливо вдень. На ювілейному концерті теж аншлагу не спосте-рігалось, а до кінця дочекались далеко не всі ті, хто був на початку.
Із приємних вражень від ювілейної «Рути» можу назвати дійство в музеї архітектури та побуту: там все було природнім і справжнім; ярмарок на вул. ім. О. Кобилянської, де можна було поспілкуватись з унікальними співцями, майстрами народних ремесел, поінформованими книгопродавцями та й придбати чимало такого, що у звичайних умовах знайти значно важче й дорожче. Тут міська влада була на висоті з огляду на організоване.

Потішили й учасники «Червоної Рути», яких було заявлено аж 385. Були самобутні рок-гурти, співці, які тепер називаються акустичними (перелік переможців опублікуємо). Їхні імена наразі нікому нічого не говорять, окрім хіба що членів журі та тих фанатів, котрі передивилися усі конкурсні концерти. Дай Боже, щоб пробилися запалені вогники переможців у заростях „пающіх трусов” та проплаченої попси.

Загалом на перший погляд на фестивалі панувала укра-їнська атмосфера. Проте сьогодні зовнішніх проявів її замало. Дух фестивалю, на жаль, важко таким назвати. Поки що далекий він і від взірців орга-нізації сучасних видовищних заходів.

Тетяна КРАТКО, газета "ЧАС"

№ 39 від 24 вересня 2009 року

Фото Серія Зарайського, УНІАН/БукІнфо (с)