+ Фоторепортаж

Андрій Миронов прожив 46 років. Небагато, якщо взяти за орієнтир середню тривалість життя людини. Але й немало — вистав, фільмів, бенефісів, фестивалів, подій, зустрічей, закоханостей, зрад, розчарувань, чуток, з яких складалися свята і будні актора, вистачило б на кілька життів. Він народився на сцені — перейми в актриси Марії Миронової почалися за лаштунками театру. І хоча до пологового будинку імені Грауермана на Арбаті породіллю доправити встигли, красива історія про народження на сцені за Мироновим закріпилася надійно. Настільки, що й полишати цей світ йому призначено було також на сцені: у виставі «Весілля Фігаро», у фіналі монологу головного героя, Миронов втратив свідомість... Його відразу доправили до лікарні, але за два дні актор помер.

Миронова часто називали щасливчиком, життя якого на добру долю запрограмували батьки: престижна 170-та школа, іноземні мови, Щукінське училище, де на своєму курсі він був наймолодшим студентом (тоді мама Андрія Олександровича, Марія Миронова, дуже переживала, щоб син не став посереднім актором)... «Доброзичливці» настільки захоплювалися своєю «поінформованістю», що впритул не помічали його працелюбства і вміння «пахати, наче віл». Але як би там не було, а темпераметного, іскрометного випускника Миронова, який, до того ж, отримав червоний диплом, відразу запросили до Театру сатири, де він прослужив чверть століття. На сцені актор дебютував так само легко і достойно, зігравши у виставах «Клоп», «Баня», «Над пропастью во ржи», «Доходное место»... Але про прекрасного актора Андрія Миронова глядач СРСР дізнався лише тоді, коли оцей самий Миронов розпочав свою кінокар'єру. «А якщо це кохання?», «Три плюс два», «Діамантова рука», «Божевiльний день, або Одруження Фігаро», «Солом'яний капелюшок», «Небесні ластівки», «Дванадцять стільців», «Звичайне диво» — хто знає, чи були б ці фільми настільки успішними, якби не участь у них Андрія Миронова? Для кіно він був готовий навіть ризикувати здоров'ям і життям. У «Неймовірних пригодах італійців у Росії», наприклад, всі трюки виконував сам, без дублерів. На швидкості вибирався з кабіни пожежної машини, залазив на аварійну драбину, пролазив усі її 11 метрів, сповзав на дах «Жигулів», які також рухалися, і влазив у салон автомобіля. Досвідчені каскадери такі маніпуляції називають надскладним трюком. Але подібні ризики Миронова не зупиняли, у тих же «Пригодах італійців...» він ще й спускався на килимовій дорожці з шостого поверху готелю «Асторія», висів на висоті 12-поверхового будинку, тримаючись руками за краєчок розведеного мосту, під яким у цей час пропливав пароплав...

У це важко повірити, але Миронова затверджували не на всі ролі. Скажімо, Ельдар Рязанов так і не ризикнув побачити в ньому Женю Лукашина з «Іронії долі» — режисер просто не зміг повірити, що таким чоловіком (пригадуємо цю історію) могла знехтувати якась там Іра, тож ця роль дісталася Андрію Мягкову.

Однією з останніх кіноробіт Миронова була картина Алли Сурікової «Людина з бульвару Капуцинів», в якій актор в унісон зі своїм містером Фестом так зворушливо зізнавався у своїй глибокій симпатії до найважливішого з мистецтв.

Після себе він залишив гарну колекцію світлих, добрих, універсальних для будь-якого часу фільмів. А ще доньку, Марію Миронову, яка стала актрисою, та онука, якого на честь діда назвали Андрієм. Чи продовжуватиме Андрій Миронов-молодший родинну династію — сказати поки що важко, хлопцеві виповнилося лише п'ятнадцять. Зі своїм знаменитим дідом він не був знайомий, але, звісно, багато чув про його життя, схоже на феєрверк.

«Життя — велике благо, — казав Андрій Миронов. — І воно в людини, як з'ясовується, дуже нетривале. У ньому вистачає і нещастя, і горя, і драматизму, складнощів, непорозумінь. І тому потрібно особливо цінувати миттєвості щастя і радості — вони роблять людей добрими. Коли людина посміхається, сміється, захоплюється чи страждає, вона стає чистішою, кращою...» У тому чи іншому контексті цю мудрість від Андрія Миронова повторюють усі його кіно- і театральні герої. Треба лише уважно прислухатися...

umoloda.kiev.ua

Відомі цитати героїв Андрія Миронова:

«Діамантова рука»:

"Нет, я так не могу, мне нужно сначала принять ванну, выпить чашечку кофе!"

"Ай-лю-лю - потом!"

"Береги руку, Сеня, береги!"

«Руссо туристо. Облико морале. Ферштейн?»

«Дванадцять стільців»:

"Бессмертие я вам гарантирую"

"Ближе к телу, как говорил Мопассан!"

"Браво, Киса! Браво! Что значит моя школа!"

"Бунт на корабле?"

"Вам торопиться некуда! За вами придут!"

"Скоро только кошки родятся!»

«А может тебе еще и ключ от квартиры дать где деньги лежат ?»

«Неймовірні пригоди італійців у Росії»:

«Первый, я Окунь! Докладываю со дна Невы. Клад наш!"

"По матрешкам!"