Ріні серед великих, великі, з-поміж подібних. (Частина ІІ. Варяги)

БОГООБРАНІ / Під час підготовки минулого матеріалу про плеяду видатних депутатів, ми навмисно не згадували тих обранців, які порвали тісні зв’язки з Буковиною, переїхавши на ПМЖ до столиці. Хоча ні. Насправді, буковинська громада надала їм мандат на відстоювання інтересів регіону в Києві, заславши в самий тил державної машини. Такі собі варяги на службі вертикалі влади.

Хоча почати варто з тих, хто минулими роками та скликаннями вхитрився заскочити у парламентський потяг. І навіть якщо жодному з них так і не вдалося стати його машиністом, проте провідниками їх можна назвати з цілковитою впевненістю (наслідили вони там добряче).

Багато хто забув ім’я Тараса Кияка, депутата ІІ скликання. Проте даремно. Саме він є автором 10 статті Конституції України про мову („Державною мовою в Україні є українська мова...”). Як заявив він в одному зі своїх інтерв’ю, ця стаття є його однією з „найбільших гордостей перебування у Верховній Раді”. І справді, за чотири роки роботи в парламенті розробити статтю конституції, організувати встановлення до 5-ї річниці незалежності хреста та стели на Говерлі (сподіваємося, цей поважний професор від філології не власноруч тягнув на двокілометрову висоту монумент вагою в тонну), отримати пенсію депутата Верховної Ради, низку пільг – це неабияка робота. Щодо, власне, депутатської роботи, то тут сайт Верховної Ради мовчить, як риба об лід, оскільки в той час електронного реєстру депутатської роботи не велося. Як кажуть старожили від політики, після підготовки цим професором 10 статті Конституції, економічна ситуація на Буковині в той час помітно покращилась.

З-поміж незабутніх особливо вирізняється (і не правда, що лише фактурною статурою) колишній депутат трьох скликань Георгій Манчуленко. Якщо про перші два скликання (з 1994 по 2002 рік) про діяльність пана Манчуленка знайти інформації на сайті Верховної Ради не вдалося, то про останню каденцію даних є хоч відбавляй.

Одних лише законопроектів цим обранцем подано 18 штук. Про поправки і говорити годі – їх налічується понад сотню. І не біда, що значна частина з них була відхилена. Усе це, переконані, через нерозуміння важливості та доречності пропонованих змін.
Палітра законодавчих ініціатив вражає: від Закону „Про статус народного депутата України” (щодо помічників-консультантів)”, статус гірських населених пунктів, до змін до Конституції та чисельності збройних сил. Космополіт, чесне слово!

„Земля в ілюмінаторі!..”. Можливо саме ці слова наспівував собі перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк, осідлавши капіталістичний космічний човник. Не знаємо, що саме нашіптував собі пан Каденюк на сесійних засіданнях, але в його активі 19 поданих законопроектів (які, переважно, стосувались військових, авіації, збройних сил. Є в активі й „Про українську мову як державну мову України”). Сподіваємось, перший космонавт поставив питання визнання української мови як мови міжгалактичного спілкування.
Щодо поправок, то з понад 70 запропонованих Леонідом Каденюком більшість було враховано. Не даремно космонавти, як і сапери, можуть помилитись одного разу: тут або вибух або вакуум.

Хто на Буковині не знає прізвища Георгія Філіпчука, цього „декабриста” (саме 18 грудня найгуманніший Печерський суд обрав міру запобіжного заходу утримання під вартою). Але мова не про його міністерську діяльність. Пригадаємо його депутатську роботу.
Три відсидки цей достойник мав у Верховній Раді: з 1994-1997 рр., 1998-2002 рр., та понад рік у 2007 році, допоки не потрапив у Кабмін охороняти екологію держави.

Якщо про перші дві ходки інформації на сайті парламенту немає (як і про його колег-земляків за той час), то про останню є кілька згадок. За майже рік роботи цей обранець чотири рази з місця тримав слово перед поважним товариством. Напевно саме незначний термін перебування в депутатському кріслі не дозволив пану Філіпчуку подати ані жодного законопроекту, поправки, ані жодного депутатського запиту. Не було часу Георгію Георгійовичу розтрачати сили та енергію на паперову роботу. Він людина дії, за що, кажуть, і потерпає нині.

Окремо слід згадати сьогоднішніх депутатів, які в законотворчому поту кують майбутнє процвітання нашої країни.
Все ж таки повниться буковинська земля талантами. Чого вартує лише ім’я нашого земляка Яна Табачника, який вже понад трьох років гарує під куполом на Грушевського, розтрачаючи свою майстерність музиканта на такі дрібниці, як законотворчі ініціативи. Інша справа, взяти до рук акордеон, вимкнути у сесійній залі світло, створивши творчу напівтемряву і заграти щось тужливо-щемливе: на кшталт „Гуцулки Ксені”, чи „Циганської венгерки”. Та ні, треба тиснути на кнопки, подавати законопроекти, вносити поправки... Політики митця не зрозуміють.

Щодо власне депутатської діяльності, то за весь час останньої каденції Верховної Ради депутат Табачнік не знайшов тем для розмов з депутатами (жодного виступу з місця чи трибуни). Проте подав у співпраці з депутатом Джигою (прізвище у нього таке, а не стан душі) „Проект Закону про внесення змін до статті 13 Закону України „Про статус суддів” (щодо недоторканності)”. Повірте, досить доречні зміни, адже судді – не віртуози гри ні на акордеоні, ні на гітарі, та навіть на губній гармошці нічого путнього не видадуть, і щоб не довелось їм виводити соло „Кольщик, наколи мне купола...” по дорозі до „сонячного Магадану”, конче необхідні зміни до їх недоторканості.

Також пан Табачнік подав два депутатські запити колишньому Президенту України Ющенку та Генпрокурору „щодо звільнення Тиберія Дурдинця з органів СБУ за зловживання службовим становищем, контрабандну і корупційну діяльність”. І по заслузі йому, цьому розкрадачеві капіталістичної власності.

Геннадій Москаль – це, не побоїмось цього слова, епоха в правоохоронній історії Буковини. Потім ця історія передавала набутий досвід іншим регіонам нашої неосяжної держави. Цей „генерал він інфантерії” (генеральський чин в піхотних військах) проявив себе не лише як видатний правоохоронець, але й як полум’яний борець зі злочинністю на найвищих щаблях влади. Пан Москаль може прокоментувати все і всіх: затримання/звільнення з-під варти; порушення/поховання справи. Знаючи українську злочинність в лице, він намагається показати це саме лице нам, невтаємниченим.

Щодо депутатської діяльності, то Геннадій Москаль за час свого депутатства не лише встиг побувати на різних посадах, але й виступив майже 30 разів у сесійній залі. Ба, більше. Направив 6 депутатських запитів екс-Президенту та Генпрокурору. От цікавило пана Москаля, скільки роздав брязкалець колишній Президент: „запит щодо кількості державних нагород, вручених за період перебування на посаді Президента України Ющенка В.А.”. Та відповідь елементарна: безліч! На що не скупився колишній Президент, так це на найвищі державні нагороди, таке враження, що роздавали їх не кількісно, а на вагу.

З чим усе гаразд у депутата Москаля, так це із законотворчою діяльністю. За час роботи в парламенті він подав майже сотню законопроектів, з десяток поправок. Що знаково, Геннадій Москаль не ліз у своїх запитах у матерії, далекі від людини, яка все життя присвятила правоохоронній діяльності. Проектів про поширення та розвиток мови чи статус культурних товариств пан Москаль не подавав. І на тому дякуємо.

В сучасній історії незалежної України найпотужнішу політичну (чиновницьку) кар’єру зробив, переконані, Арсеній Яценюк (маю на увазі наших земляків).

Де лише не носило цього невгамовного політика, якого підлі заздрісники порівнюють з тваринкою, під знаком якої ми проживемо цей рік.І в Криму засвітився пан Яценюк, і в Одеській області встиг наслідити, і Нацбанком покерувати, і МЗС очолити, і економіку підняти, і найбільший цирк очолити, пробачте, Верховну Раду. Людина воістину не сиділа склавши руки. Погодьтесь, 17 разів виступити з трибуни та місця, підготувати 19 депутатських запитів, 105 законопроектів, зо 70 поправок до законів. Це вам не камуфляж тягати, чи гайковим ключем розмахувати. Тут особлива віртуозність і навики потрібні.

Що стосується законотворчої діяльності депутата, то розмах пана Яценюка вражає. Чим лише не переймається цей славний політик, молодий фронтовик, учасник президентського побоїща 2010 року: це вам і Закон „про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо додаткових заходів, спрямованих на забезпечення дотримання правил дорожнього руху з боку державних службовців та інших осіб)”, і „про внесення змін до Закону України „Про молоко та молочні продукти” (щодо віднесення консервів молочних до традиційних молочних продуктів)”. І що б там не говорили злі язики, які, як відомо, страшніші за заховані у схронах ґвери, нічого, що б стосувалось моркви чи капусти, нам знайти в діяльності пана Яценюка не вдалося.

Так, практично всі ці люди порвали зв’язки з Буковиною, вийшовши на іншу орбіту свого політичного обертання, проте коли не коли повертаються до неньки-Буковини, допомагаючи хто чим може і на що вхитриться.

Потужний і вирішальний внесок у святкування 600-річчя рідного місця зробили ці депутати. Чого вартує пам’ятник Чернівцям „від Табачника для Табачника”, без якого, погодьтесь, святкування було б фактично зірване. Хоча, зважаючи на творчий доробок цього „Золотого акордеону”, хотілось би бачити на місці існуючого пергаменту щось більш еклектичне, на кшталт картини Далі „Постійність пам’яті” (пробачте за недолугий переклад) – такий собі акордеон, що розтікається біля зупинки „Шкільної”.

Скільки не проходжу повз пам’ятник імператору Францу Йосипу, так і уявляю крокуючого Арсенія Яценюка від головного управління СБУ до Прокуратури області з гайковим ключем (ніби-то вправити мізки цим поважним правоохоронним структурам). І справді, подарунок гідний спікера Верховної Ради! Гроші на ремонт старої частини міста – це дріб’язок, про який вже наступного дня забудуть (бо вкрадуть), а бронзовий імператор – це так символічно, на віка, так про „фронтівськи”...

Не забуває про Буковину і Геннадій Москаль. Кажуть, що частенько бачать його в нашим миловидних Карпатах, верхи на квадроциклі, що прямує до „невеличкого” маєтку в затишній долині. Чи так це – не будемо стверджувати, але те, що наїжджає генерал в наші краї – це факт.

Якщо і не допоміг він фінансово Чернівцям гідно відсвяткувати ювілей міста, то не через скупість, а фінансову неспроможність. Не ворочають депутати величезними коштами, не їх це парафія. Ось платники податків – це зовсім інша справа, вони так і шукають шпарини, щоб уникнути свого святого обов’язку.

Олексій МИКОСЯНЧИК, журналіст
для БукІнфо (с)