ГОЛОВНА | БЛОГИ | ПРО НАС | АРХІВ | ФОТОСЕРВІС | КОНТАКТИ | ВХІД НА САЙТ
Блог Георгія Манчуленка

Народний депутат Україн II, III, IV скликань. Офіцер повітряно - десантних військ в запасі. Заступник начальника експедиції "Україна - Північний полюс - 2000".
14-07-2015 17:00

Донбас = Закарпаття?

   Донбас (Донеччина і Луганщина) та Закарпаття…
   Крайній схід України і крайній захід…
   Що в них спільного або відмінного?
   Чи може вони зараз стають остаточно схожими між собою на тлі останніх подій, зокрема в Мукачеві 11 липня 2015 року?
   Донбас з 1991 року, коли відновилася незалежність України, був відданий на відкуп місцевим бандитським кланам, які тримали в рабській покорі жителів цієї території, грабуючи їх та безмежно збагачуючись, і зрештою створили загальноукраїнське організоване злочинне угрупування під орудою проффесора «Хама» Януковича.
   Бєзпрєдєл місцевої гопоти, шобли почався за Кравчука, розширився при Кучмі, комфортно почувався за часів Ющенка та повністю охопив всю Україну при Януковичу.
   Чому такий бєзпрєдєл став можливим? Та тому, що кримінал на Донбасі зрісся з міліціонерами, СБУшниками, прикордонниками, митниками, прокурорами, податківцями, суддями, всіма органами місцевої влади, корупція стала тотальною. Україною там і не пахло, а Москва цим користувалася на повну потужність при повній бездіяльності СБУ, МВС, ГПУ, Держприкордонслужби. Чим це все закінчилося? Окупацією частини Донецької та Луганської областей Росією, слухняним знаряддям якої стала частина місцевої шобли з сепаратистсько-терористичними настроями.
   Аналогічна ситуація була і в Автономній Республіці Крим. Україною там теж не пахло: Росія почувалася, як у себе вдома. За всі роки незалежності на весь Крим була збудована та відкрита лише одна українська гімназія в Сімферополі, та й то в кучмівські часи. Правоохоронні органи, зокрема СБУ і прикордонники, бездіяли: російські спецслужби, Чорноморський флот РФ, російські та проросійські організації, що хотіли те й робили. Довершував цей розвал Наливайченко, який очолював СБУ в 2006 – 2010 роках, своїми неефективними діями на кримському напрямку, про що я неодноразово писав, починаючи з березня 2014 року, і намагався достукатись до київських політиків та високопосадовців під час Євромайдану. Весь вказаний бєзпрєдєл, як і згодом на Донбасі, закінчився російською окупацією Криму.
   Незважаючи на масові упущення при попередній роботі в СБУ, Наливайченко знову очолив її у 2014 році, але нарешті недавно був звільнений з посади через відсутність реальної боротьби з корупцією (побачимо, як з нею, російськими спецслужбами та їхніми терористами не тільки в зоні АТО боротиметься новий Голова СБУ, її кадровий співробітник (починав ще в КГБ СССР), до цього призначення – перший заступник Наливайченка і керівник Антитерористичного центру при СБУ, начальник Головного управління боротьби з корупцією та оргзлочинністю СБУ), хоча в Службі вистачає й інших проблем, котрі я став оприлюднювати у багатьох своїх публікаціях ще з 2011 року, зокрема в таких:
   А тепер порівняймо Донбас та Закарпаття. Хіба ситуація не схожа?! В найбільш західній області навіть голосують майже завжди так, як на крайньому сході. Тутешні сепаратисти теж почувають себе досить вільно: чим це закінчилося на Донбасі всі добре знають. Бандити і там і там досі не покарані. Різнокольорові клани (згадаймо хоча б ситуацію з придворною СДПУ(О) часів Медведчука – колишнього керівника Адміністрації Президента України Кучми, регіоналами) заполонили своїми БАРВАми все Закарпаття. Маємо повне зрощення місцевого криміналітету, контрабандистів, шобли різного калібру під різними політичними прапорами (для прикриття своєї злочинної діяльності заради власного збагачення) з тими ж прикордонниками, митниками, міліціонерами, прокурорами, суддями, СБУшниками, податківцями та місцевою владою всіх рівнів. А зараз, після стрілянини в Мукачеві, проявилися ще й приватні добре озброєні загони. Контрабандний ланцюжок тягнеться з Донбасу, інших областей до Закарпаття. І весь цей донбасько-закарпатсько-загальноукраїнський злочинно-корупційний бєзпрєдєл кришується в Києві. Правда, Закарпаття не має такого сусіда, як має Донбас у вигляді ворожої націонал-шовіністичної Росії. Але деякі сусіди України, крім РФ, теж мають експансіоністські плани щодо окремих українських територій.
   У мене завжди були певні симпатії до Правого Сектора, як близьких мені ідейних українських патріотів у своїй переважній більшості, але ще в березні 2014 року (дивіться мою статтю «Чому?»), я говорив про необхідність наведення порядку в його лавах, очищення від баласту, котрий дискредитує весь український патріотичний рух, незалежно від організаційної приналежності (цей рух не має права допустити сварку у своєму середовищі, якби цього комусь не хотілося зовні чи всередині України). Мукачівські події підтвердили мою правоту та відсутність жорсткої вертикалі управління у чисто воєнізованій організації (вірніше буде сказати у бойовому озброєному крилі політичної партії «Правий Сектор», а якщо вертикаль все ж таки існує і стрілянина все одно відбулася, то це дещо інша картина, але в обох випадках – верхи не на висоті). Ці події взагалі вийшли за будь-які рамки здорового глузду, не кажучи вже про Закон: в глибокому українському тилу, за 1500 км від зони бойових дій молодики з автоматичною зброєю, включаючи кулемети, та гранатометами, відкрито переміщуючись на джипах, влаштовують криваві розбірки. Жодним патріотичним наміром подібне виправдати не можна, Правий Сектор тут став НеПравим.
   Що після цього думають про Україну в Європейському Союзі? Яка доля чекає безвізовий режим України з ЄС? А як вказана зброя там опинилися? І не тільки там, а по всій Україні. Лише держава має контролювати зброю, особливо нарізну. Яким Законом дозволено тим чи іншим партіям та громадським організаціям мати свої збройні формування, існування взагалі будь-яких збройних формувань поза державними структурами? Куди дивляться СБУ, МВС, ГПУ? Вони цього не знають?! Якщо не знають, то треба міняти керівні кадри всіх ступенів. Якщо знають, але не протидіють, то покривають і мають відповісти за всією строгістю Закону разом з усіма винуватцями мукачівської трагедії по обидва боки барикад, включаючи народних депутатів України із Закарпаття, керівників обласної та районних держадміністрацій, місцевих рад, прикордонників, митників, прокурорів, міліціонерів, СБУшників, суддів і податківців від низу до верху, а на їх місце мають прийти нові патріотичні фахові люди із залізною волею до наведення порядку. Тут може бути корисним досвід Ізраїлю в облаштуванні держави після її створення, зокрема й щодо недержавних збройних формувань, котрі не хотіли підпорядковуватися офіційній владі. В Україні подібні добровольчі формування мають увійти до складу державних силових структур – іншого не дано. Отаманщина – це смерть!
   Мені зрозуміло, що Росія всіма силами, задіюючи свою розгалужену агентуру, старається перетворити Україну на чорну зону бєзпрєдєла, на Сомалі, де центральна влада буде нездатна контролювати ситуацію на місцях та різні, не передбачені Законом, воєнізовані формування, з метою зупинити євроатлантичну, європейську інтеграцію України і підпорядкувати її собі, бо Захід з часом може втомитися від безкінечного українського бардаку та й махне на Україну рукою. Російський ведмідь продовжує чатувати на нашу Батьківщину.
   Тому центральна українська влада має скористатися трагічними подіями в Мукачеві (хоча це й звучить цинічно, але добре, що закарпатський кримінальний гнійник прорвало саме зараз, бо, скажімо, через півроку з ним, як і з такими ж гнійниками по всій Україні довелося б боротися з допомогою танків, затьмивши подібними «здобутками» навіть Колумбію), щоб навести лад не тільки на Закарпатті (яким чином, я вказав вище), а й по всій Україні за таким же сценарієм (шкода, що так не робилося ще рік назад, ламаючи принцип: «Поки грім не вдарить, мужик не перехреститься!») для зміцнення української державності (моя стаття «Украина, не подведи Майдан… Не подведи всех нас» про це говорить), починаючи в першу чергу з прикордонних та причорноморських областей, як було зроблено на Одещині з Міхеїлом Саакашвілі, оскільки бєзпрєдєл в них є абсолютно тотожним (навіть на сході попри російську агресію) і різниться лише масштабами контрабанди та асортиментом продукції.
   На можливі особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей (а тим більше, не дай, Боже, з фіксацією цього в Конституції України) теж треба дивитися через призму мукачівської стрілянини. Чи не захочуть в деяких областях України місцеві сепаратисти, котрих СБУ з незрозумілих мені причин жорстко не профілактує та не фільтрує, з допомогою зброї і негласної зовнішньої підтримки й собі відвоювати особливе місцеве самоврядування? Не можна в цьому ж контексті не згадати і про децентралізацію влади, яку політикум безпідставно розглядає ледь не як панацею від усіх внутрішньоукраїнських проблем, поставивши воза поперед коня. Спочатку треба розібратися з криміналітетом, корупцією, олігархією, провести повноцінну люстрацію, а вже потім запускати децентралізацію (так поступила Польща), максимально стиснувши весь процес в часі (Україна зараз є в цейтноті «завдяки» всьому, особливо попередніх років, керівництву держави), бо лише центральна влада під тиском громадськості, діючи швидко та жорстко, зможе впоратися з цими проблемами, а не наділена додатковими повноваженнями, розпорошена в майже трьох десятках українських областей місцева влада з муніципальною поліцією (російська окупація Криму і Донбасу відбулася б ще швидше, якби в місцевої влади у підпорядкуванні була ще й місцева поліція, а при вільному володінні всіма громадянами вогнепальною нарізною зброєю, про що зараз активно дискутують в Парламенті, – краще промовчу).
   Треба відроджувати віру українських громадян в українську державу, тобто владу, бо після Революції Гідності цього, на жаль, в повній мірі не сталося.
   Треба відроджувати віру наших західних партнерів у спроможність українського народу під проводом адекватно-ефективної української влади будувати демократичну, правову, заможну Україну, яка хоче стати складовою частиною західного світу – НАТО, де провідну роль відіграють США, котрі є головним союзником України, та ЄС.
   Історія не простить українському народу і українській владі чергового втраченого шансу.
  Україна та український народ мають нині напевно останню можливість безповоротно вирватися з вікових російських імперських «обіймів» і повернутися до своєї рідної європейської домівки.
   На Україну з надією зараз дивиться та допомагає, з певними національними особливостями, майже весь демократичний світ.
   Українська влада несе повну відповідальність за належне майбутнє України! А це майбутнє може бути лише євроатлантичним і європейським!
   P. S. Міхеїл Саакашвілі подав у відставку 7 листопада 2016 року та був звільнений з посади голови Одеської облдержадміністрації Указом Президента України № 500/2016 від 9 листопада 2016 року.
Переглядів (1479) / Коментарі (0)
Додати свій коментар
  Ваше ім'я
  Місце проживання
  Введіть код
 оновити код
 
 
Увага, коментарі не відповідаючі нашим вимогам будуть видалені.
зачекайте ...