Патріотична стаття-вітання буковинців «цілому українському народові» з далекого вже 1932 року, яка й зараз актуальна

Політика
25 грудня 2017 року
2087
0

НАША ІСТОРІЯ /

В ці святкові дні представляю сучасному читачу непересічну статтю-вітання буковинців «цілому українському народові» «Слава во вишних Богу а в народі мир» 85-тирічної давності (тобто з далекого вже 1932 року), що в черговий раз може слугувати яскравим доказом феноменальної сучасної актуальності місячника «Самостійна думка», тижневика «Самостійність» та їх додатків, які виходили в Чернівцях (тоді Румунія) в міжвоєнний період.

Вражений потужними думками та глибокими міркуваннями (з подвійним і навіть потрійним підтекстом) закладеними в запропонованій публікації, знову не втримався від прямого та вичерпного цитування. На моє переконання стаття-вітання 85-тирічної давності дивовижно актуальна для наших днів. Надіюся, що читачам теж сподобається. Слід також відмітити, що цим та подібними дописами і відповідними світлинами хоча б частково з забуття можемо повернути й видання «Державно Творча Трібуна Буковини», що виходило у Чернівцях в 1931-1932 роки як додаток місячника «Самостійна Думка» (журнал «Самостійна Думка» мав редаговані Сидонією Никорович додатки "Самостійна Думка Української Матері" та "Державно Творча Трибуна Буковини"). Світлина (додається) першої сторінки 9-10-го числа за грудень 1932 року видання «Державно Творча Трібуна Буковини», де розміщена запропонована публікація, теж допоможе його дослідженню.

До речі, приблизно рік тому на порталі БукІнфо побачили світ подібні матеріали (світлина першої сторінки додавалася) щодо статті «З Новим роком» (тижневик «Самостійність», ч. 1 за 01.01.1934, стор. 1-2). По суті це одна з програмних редакційних статей нового видання, яке побачило світ у Чернівцях 01.01.1934 року. Та стаття хоч і має святкову назву, але її зміст дещо інший: аналіз становища на всіх етнічних українських землях, підсумки «праці на народній ниві» та заклик до активізації українського національно-визвольного руху.

Запропонована редакційна публікація «Слава во вишних Богу а в народі мир» цілком може вважатися суто святковою. Фактично вона такою свого часу і була. Проте слід зауважити, що стаття побачила світ в надзвичайно складний для українства час. Українська спільнота поневолена та розділена начетверо (фактично «четвертована» якщо виразитися образніше). «Незгода, роздор і зависть з одного боку, байдужість, трусливість і рабство за панськими ласками з другого боку, занапастили долю 45-мілйонового народу», — писав мій дідусь, Іван Одовічук, понад 80 років тому в одній зі своїх публікацій для широкого українського загалу. «...великий народ, який має славну свою минувшину й стару культуру, якою не можуть похвалитися багато європейських народів, що нині мають свої держави, не має своєї правди в своїй хаті». Поработителі «... судять і карають не проступки поодиноких осіб, а цілу українську націю й ідею її самостійної державности».

Тому обговорювана стаття має і ознаки підсумково-аналітичної, адже Новорічні свята спонукають до осмислення прожитого та пережитого. Більш того — публікація є мобілізуючою для української нації. Адже в той період радість великого свята Різдва Христового для українців як на споконвічних етнічних українських землях, так і на чужині була затьмарена безпрецедентними утисками, репресіями та переслідуваннями. Боротьба українців проти окупантів та визискувачів була повсюдною і не припинялась ні на один день.

Найжахливіші події відбувалися в «підрадянській» Україні, де штучний голод, який зараз відомий як Голодомор 1932-1933 років в Україні, забрав мільйони життів. Тоді майже незворотньо скалічено, майже знищено підвалини нашої нації — самодостатнє автохтонне українське селянство (до речі, в Росії ця тема досі під негласним табу та контролем спецслужб). Тогочасне становище українських земель у складі Румунії було надзвичайно складним. Влада здійснювала курс на асиміляцію українців. Деградація економіки, зубожіння селян, утиски української мови й культури стали наслідком румунської окупації цих земель.

В Галичині та інших територіях, захоплених Польщею, проводилася «пацифікація» — репресивна акція польської влади проти українського населення, яка супроводжувалася вбивствами, арештами, терором, нищенням будівель та майна українських громадських організацій. Це викликало обґрунтоване обурення та привертало увагу світової громадськості. Тому, як на мене, головна мета обговорюваної статті —мобілізувати «цілу українську націю на продовження боротьби за надважливу ідею її самостійної державности».

Нація тоді (як і зараз) понад усе потребувала Віри в те, що можливо разом здолати всі перешкоди на шляху до суверенної, процвітаючої та щасливої України. І роль потужних ідейно патріотичних статей-вітань «цілому українському народові» важко переоцінити. «Нашу сталеву волю і залізну витривалість не вміли зломити ніякі віки трівоги, ніякі народи і ніякі держави». Зашкодити собі були здатні лише ми. «Боротьба ведеться далі між дітьми тої самої матері, щоб її вороги могли лекше з того користати. Брат на брата підіймає ворожо руку. Всі будувати хочуть Київ, і всі його руйнують!...».

Спитаймо себе відверто кожен на своєму рівні (і громадяни, і політикум України): «Чи зрозуміємо ми колись, то що всі вільні народи давно зрозуміли: що без згоди нема свободи!?». «Та хвиля, коли ми це зрозуміємо, буде найбільшою подією в нашій історії...». «Тому лиш той, що зрікся природних прав своєї нації і втратив надію видіти свій нарід вільним між вільними народами, той лиш не реаґує, чи то реагувати не хоче … та легковажить боротьбу на життя й смерть, що її веде українська нація з своїми гнобителями» (наведені мною цитати з різних творів мого дідуся, І. І. Одовічука, періоду 1933-1937 років). Адресую наведені вище та згодом непересічні думки авторів «Слава во вишних Богу а в народі мир», палкі слова мого дідуся та свої скромні міркування перш за все «патріотам любителям розхитувати човен» та нашим співгромадянам з доволі поширеної, на жаль, категорії «ВВВ» (відки вітер віє).

Наприкінці разом з невідомими авторами обговорюваної публікації 85-річної давності закликаю своїх сучасників та земляків намагатися підходити до Різдвяних свят винятково «з чистим радісним серцем», максимально відкинути «все особисте, дрібне й марне ... з нашого серця», відчути себе «правдивими людьми — дійсним народом». Також цілком приєднуюсь до авторів вітання і щиро бажаю «Веселих і щасливих свят і непохитної віри ї любови в новім році: усім українцям і українкам на рідній землі й на чужині, цілому українському народові». «Україна мусить стати вільною державою. Це великий поступ у перед, що принесли дам старі роки, тому тим більше праці й напруження всіх наших народніх сил треба в Новім Році, щоби так добре зачате діло довести до успішного кінця. Наша доля в наших руках».

Принагідно, суто від себе та моєї родини сердечно вітаю всю свідому українську спільноту Буковини по обидві сторони кордону та земляків по цілому світові з Різдвом Христовим та Новим роком! Особливо палкі вітання нашим воїнам захисникам на передовій та їх побратимам, які в резерві «... тим усім, що прямують до кращого життя, що своєю кров’ю зрошують землі України в боротьбі за Волю й Славу своєї Батьківщини...»!

Христос ся рождає! Славімо його!

Ярослав ОДОВІЧУК, спеціально для БукІнфо, м. Тячів.

Слава во вишних Богу а в народі мир

Свята Рождества Христового. І хто на них не чекає з чистим радісним серцем? Свята тому народові такі милі й дорогі, бо до свят ми приготовляємося. Для душі людини і народу конечно свят, бо тоді все особисте, дрібне й марне уступає з нашого серця, почуваємося правдивими людьми — дійсним народом. Тоді то пропадає земська суєта й може щирим серцем повитати брат брата й прощати йому все.

На свята з цілою силою пробуджуються в душі кожного давні звичаї й обичаї наших дорогих батьків, ми згадуємо давне минуле й переживаємо його поновно. На свята оживає в рідній хаті українська традиція, і та традиція повязує всю українську людність у одну неподільну народню спільноту. Ми знаємо, що де тільки живуть у світі українці, де бється живе українське серце, всі радісно витають свята Рождества Христового. Ми знаємо, що мир і любов панує тоді в рідній хаті і в українськім народі. Ми знаємо, що на Святий Вечір і найбідніша українська родина на вид ясного освіченого вертепу й наше серце повне любови, ми разом з колядниками колядуємо. Які ми вдячні тим колядникам, що вони прийшли звеселити рідну хату й нашу родину...

Знаємо, що де тільки живуть на світі українці, на Святий Вечір їх душа переповнена любовю й кожний заколядує разом з нами: «Слава во вишних Богу а в народі мир»...

Веселих і щасливих свят і непохитної віри ї любови в новім році: усім українцям і українкам на рідній землі й на чужині, цілому українському народові.

Редакція Д. Т. Трібуни Буковини.

(Чернівці (тоді Румунія), додаток «Державно Творча Трібуна Буковини» місячника «Самостійна Думка», число 9-10 за грудень 1932 року, сторінка 1)

*****

Додаткова інформація та пояснення до статті «Слава во вишних Богу а в народі мир»

Видання «Самостійна Думка» виходило в 1931-1937 роках як часопис (журнал) літератури, науки та громадського життя (загалом часопис виходив під різними підзаголовками: журнал літератури, науки та громадського життя; національно-громадський журнал; літературно-науковий та суспільно-політичний місячник) за редакцією Сильвестра Никоровича, при активній співпраці Олега Ольжича. «Самостійна Думка» стала першою ластівкою суто націоналістичної преси на Буковині.

В 1931-1932 роки журнал «Самостійна Думка» мав додатки "Самостійна Думка Української Матері" та "Державно Творча Трибуна Буковини", редаговані Сидонією Никорович. З 1932 року внаслідок політичних розбіжності С. Никорович покинула видання, редактори якого (Комітет Письменників) чітко заявили про свій перехід на «платформу націоналізму» («Самостійна Думка», число 1 за 1932 рік, сторінка 12).

Сидонія Гнідий-Никорович (дівоче прізвище Ілюк) — «письменниця і культурно-громадська діячка на Буковині; співредактор журналу «Самостійна Думка» (1931-1934 роки) і «Хліборобська Правда» (1935-1938 роки), в яких друкувала оповідання і повісті з народного життя та статті на жіночі теми». (Енциклопедія українознавства. Ред. В. Кубійович. Париж, Нью-Йорк, 1962, сторінки 1759-1774, стаття Никорович-Гнідий Сидонія). Народилася 14.12.1888 року в с. Рушій-пе-Боул (тепер Палтіну) поблизу м. Кимполунг (Довгопілля, Кимпулунг-Молдовенеск) в повіті Сучава Герцогства Буковина Австро-Угорщини (тепер Румунії). Згодом родина переїхала в с. Репужинці Заставнівського повіту (тепер Заставнівського району Чернівецької області України). Померла 13.05.1957 в м. Арад у Румунії.

Основні ідеї статті «Слава во вишних Богу а в народі мир» співзвучні з іншими редакційними публікаціями того періоду: «До української нації!», «Національна душа», «Христос воскрес!», «Молитва», «Воскресення Христове» тощо. Стилістика цих статей теж подібна. Провідна ідея всіх згаданих публікацій незмінна — мобілізувати українські сили на захист своїх національних та державницьких інтересів.

«Для душі людини і народу конечно свят» — мається на увазі, що конечно (конечне, обов’язково) треба свят (необхідні свята).

Виявлені грубі помилки набору, що деформують суть думок автора, виправлено. Архаїзми, історизми, скорочення збережено. Зокрема не вжито апостроф, якого в оригінальному тексті нема із-за відсутності тоді в Чернівцях повного набору українського шрифту.

Більше новин по темі: