На Буковині збереглися старовинні обряди викликання дощу (ФОТО)

Якщо виходити з історичного походження обряду, то корені його сягають часів IV-III століття до нашої ери: символічна офіра у вигляді антропоморфної ляльки присутня ще у віруваннях гето-даків, фракійських племен. Ці сміливі племена не просто спілкувалися із природою, але і своїми діями намагалися втрутитися в її закони. Змагання відважних, чи точніше сказати – зухвалих фракійців зі стихією зафіксовано у Геродота: «Ті самі фракійці, коли блищить блискавка і гримить грім, стріляють з луків у небо і загрожують цьому богові». Гети вірять, що вони – безсмертні, а приборкання стихії їм під силу, - робить висновок філософ. У похованнях фракійців археологи віднайшли також глиняні ляльки невідомого призначення.

Нащадками гето-даків є сучасні румуни, молдовани, українці, албанці, болгари, серби, хорвати і українці. Що цікаво – в усіх із цих країн на певних територіях побутує або колись побутував обряд символічного поховання ляльки-дощовиці. 

У селі Шебутинці згідно з давньою традицією обряд «ховання ляльки», уже значно осучаснений, відбувається так: у період засухи діти віком від 3 років ховають одягнену в біле ляльку, згодом дитяча процесія збирається на «поминки», де пригощаються, а дорослі у той час їм роздають солодощі. Якщо літо особливо посушливе – ляльку можуть «ховати» двічі, але це трапляється вкрай рідко.
Колишні учасники обряду, а зараз уже дорослі жителі села розповідають, що бували випадки, коли засуха припинялася відразу після обряду – раптова злива заставала похоронну процесію просто серед поля і вони не могли дійти додому.

Знання про ритуальне дійство передаються із покоління в покоління і об’єднують мешканців цілого кута села (Горба), де проживають його виконавці. Адже «ховання ляльки» до сьогодні збереглося не в усіх Шебутинцях, а саме на Горбі. «От, коли тижнів зо три-чотири немає дощу, то люди між собою починають говорити: треба, аби на Горбі поховали ляльку… І всі знають, що то означає», - розповідає знавець народних звичаїв села Шебутинці Надія Іванівна Козак.

Звісно, сучасний стан і вигляд обряду значно відрізняється від того давнього, архаїчного вигляду, з якого все починалося: адже хоронять цілком сучасну дитячу іграшку, оплакуючи її. Та і сам похорон, який зображується у старовинному обряді, містить уже не тільки фракійські, слов’янські (язичницьких часів), але і християнські елементи. Історично склалося так, що малозрозумілий для пересічного гостя архаїчний обряд «ховання ляльки» нашарував звичаї різних століть і навіть тисячоліть, і дав своєрідні розгалуження та варіанти.

Сучасна етнографічна наука доходить висновку, що символічне значення обряду тлумачиться двояко: ритуальне поховання померлої від спеки дитини або ж символічне жертвопринесення аграрному божеству заради припинення спеки.

Відомий етнограф Антоній Мойсей у праці «Обряд «Калоян» у румуномовного населення Буковини» аргументовно доводить, що головний учасник дійства – лялька – символ саме зниклої або померлої від спеки дитини, але не принесеної в жертву спеціально. На це вказують самі фольклорні тексти, що супроводжують даний обряд (у деяких піснях калояна шукає мама). Окрім того, в обряді ніяк не присутній саме момент смерті ляльки, в народній свідомості так звана «дощова лялька» є мертвою від самого початку.

Окрім українців, цей обряд знає народна традиція країн Карпато-Балканського регіону, Північного Кавказу. Кожен із варіантів «ховання ляльки» відобразив намагання людини вплинути на явища природи, відвернути від земель негоду і мор, і це спілкування людини і природи кристалізувалося у етнографічній традиції.

З часом обряд змінюється і часто його виконавці не замислюються, скільки століть стоїть за тою чи іншою послідовністю дій, тим чи іншим звичаєм.

 

Іванна СТЕФ’ЮК, спеціально для БукІнфо (с)
Фото автора