Якими будуть Чернівці у 2010-му? Передбачення чернівецького лікаря в 1894-1896 роках

Отож, читайте, що дух провидця вам оголошує.

Під час того, як я поринув у споглядання, порівнював колишнє із теперішнім та меланхолійно згадував старі Чернівці, почув я приємний електричний дзвін – всі ринули до місця, звідки було добре видно місцевість навколо Мамаївців. На Пруті причалювали кілька пароплавів, з яких виходили пасажири і пересідали на фунікулер у Ревні, щоб піднятися на Цецино, звичайно ж і цей підйомник збудований за допомогою електрики, яку у минулому тисячолітті лише віднайшли, але ще не до кінця збагнули її кінцеве призначення. З Цецино я спустився фунікулером на Ревну і доплив пароплавом до Чернівців.

Прут регульований і по ньому без перешкод можна доплисти до Дунаю і далі на пароплаві до Відня, який тріумф цього тисячоліття для Чернівців, звідси до Відня добратися по воді. На Пруті триває гамірне життя, тут образно єднається Схід із Заходом. Звідси я пішов до Винної гори. Гарні сходи ведуть туди нагору і звідти можна побачити все місто у повній красі. Розбитий на Винній горі смерековий ліс є старим та сильним, так само, як і засадження височини Габсбургів, яку з цього місця, де я стою, дуже добре можна розглядати.

Руська вулиця поєднується із Винною горою мостом, чудовим творінням у мініатюрі того описаного мосту, який веде на Цецино. Що мене найбільше здивувало, були куполи більшості церков, синагог, які були зі скла і, як мені повідомив хлопчик, якому я видався незвичним у моєму одязі, що всі вони у вечірній час у суботні та недільні дні освітлюються електрикою і запрошують людей до молитви. З Винної гори я спустився до вулиці Руської – які зміни! Вулиця розширена та гарно викладена бруківкою, будинки спорудженні у легкому і гармонійному стилі, дахи з алюмінію, руська церква являє собою величну споруду і тішить око, хто її споглядає.

Вже 12 голина полудня. Руська вулиця дуже пожвавлена. Всі поспішають до колишнього дому Тіттінгера, який навіть був гарно відреставрованим. Він також прикрашений барвистими прапорами, оскільки сьогодні відкривають на ньому меморіальну дошкучоловіку, якого за життя не оцінили – лікарю і популярному письменнику Буковини із таким написом «Тут, у минулому тисячолітті, знаходилося помешкання не поцінованого у той час лікаря д-ра Флінкера». Я чув, як хвалили мої фейлетони, публікації у тогочасних газетах, як вшановували мою діяльність, особливо, мою діяльність як лікаря у громадських закладах.

Моя душа наповнилася гордістю і я пішов далі, щоб поглянути на соціальні відносини у місті. Боротьба за існування припинилася, мудрі державні установи дбають про те, щоб життя громадян полегшувалося. Особливо мене зацікавили санітарні умови у місті. Що стосується гігієни та санітарних умов, то прогрес загальної народної освіти підняв рівень знань і профілактичних навичок, які закладаються ще як обов’язкові предмети навчання у школі – здорове харчування, основи знань про здоров’я – так, що кожен може захиститися від хвороб. Тому суттєво зменшилися народні хвороби, особливо спадкові та психічні хвороби у всіх їхніх масштабах та формах.Ще у наші часи досить недовірливі методи натуральної медицини вже так поширилися, що стали благословенням для людства. Що стосується лікарського стану, то лікарі набули надзвичайно високого соціального статусу і насолоджуються повагою найвищих особистостей. Кожен лікар сприймається як чистий геній, оскільки він є справжнім порадником кожної родини, яка призначила його своїм сімейним лікарем. І гонорар відповідає цьому часові. Роздробленість численних товариств зникла, оскільки тепер держава дбає більше про суспільне благо, аніж сьогодні.

Тепер я подався до площі Фердинанда, щоб оглянути лікарні. Площа гарно розбудована, а єзуїтська церква піднімається у центрі цього міського кварталу, як почесний пам’ятник минулого тисячоліття. На цій площі знаходиться інститут зору та слуху, дитячий сиротинець і міська лікарня. Щойно прочитував я слова Salusintrantibus і заглибився у моїх думках про чудовий вигляд міських лікарень, як у сутінках, що спускалися на місто раптом спалахнуло електричне море освітлення лампочками нагріву. Я поїхав до театру на електричному трамваї. Театр – чудове творіння, вогнестійка споруда, неперевершена у оздобленні. На сцені пропонували драму «Кожен гріх спокутується на землі». Дорогий читачу, театр стояв на тому самому місці, що й сьогодні, лише, звичайно перебудований. Завісу піднято,перші акорди музики пролунали і я, я повернувся назад зі світу фантазій і побачив Чернівці, як вони сьогодні виглядають; проте, сподіваюся, що у 2010 році виглядатиме місто так, як я його описав.

Міський лікар д-р Флінкер

… Зима. Як я вже описав у першій частині, місто має особливий характер. Хоча сніг й лежить на пагорбах навколо, але його немає у самому місті, просто неможливо, щоб він затримався, оскільки із опаленням досягнуто такого прогресу, що опалюють без дров за допомогою природньої теплоти землі. Вже у наш час було встановлено, що температура землі на глибині 30 метрів на один градус вища за атмосферну температуру, а при 60 метрах різниця становить 2 градуси і т.д. у цей спосіб вона й використовується. На різноманітних місцях міста чернівчани здійснили буріння на таку глибину, звідки добувається температура понад 80 градусів. Звідти прокладені на поверхню алюмінієві труби до всіх будинків і цим самим працює у місті взяте із землі центральне опалення, так зване теплове опалення із глибинних шарів землі. Такі труби прокладені до найвищих шарів доріг і площ і обігрівають так поверхню грунту, що сніг топиться і стікає по прокладеним каналам. До дахів, які всі зроблені з алюмінію, спрямоване через вентиляційні канали будинків надлишкове тепло, яке розтоплює сніг також.

Вже з першими сутінками місто заливає море електричного світла і чернівчани прогулюються у цьому тисячолітті, огорнуті електричним світлом, як боги по їхніх заповнених світлом вулицями. І все ж таке освітлення організовано майже безкоштовно. Воно базується на наступному принципі: коли металеві водопровідні труби, що закопані у землі, обмотати по спіралі ізольованим мідним дротом, виникає індуктивний струм, який викликається отриманою електрикою від тертястічної води до стінок труб. Для цього лише необхідно кінці обмотаних дротів з’єднати із електрокільцем чи електричною лампочкою, для того, щоб будь яке освітлення отримати безкоштовно. Кошти потрібні лише для інвестицій у обладнання, яке вже й не таке дороге. Звичайно ж, також і електропотяги використовують це джерело електрики для руху. Батьки міста цього тисячоліття дивуються, що до такого рішення не додумалися ще у 1894 році, коли тоді споруджували водогін. Звичайно ж для цього чпершу потрібно розпорядитися розкопати та обмотати труби. Але це була одноразова інвестиція і електричне світло було тут.

Що стосується продуктів харчування, то у 2010 році необхідна для життя харчова речовина добуватиметься із повітря, а саме білки будуть вироблятися із азоту повітря, а вуглець та необхідний цукор із вуглекислих газів нашого повітря. І вірно відмічає д-р Вендер у віденській сільськогосподарській газеті за 1894 рік, де він писав про виробництво продуктів харчування у майбутньому: «Великі фабрики будуть займатися виробництвом штучних продуктів харчування і все сільське господарство зникне».

Це вже стало реальністю у цьому тисячолітті. За мінімальні кошти у ці часи тут купують собі ці речовини, які відмінно харчують і зміцнюють. У наслідку маємо те, що людство ощасливлюється більш гуманним та благородним віком. У цьому тисячолітті вже не вбивають беззахисних та безпомічних домашніх тварин, через те що харчі у достатній кількості отримують в описаний спосіб. Внаслідок цього прогресу людський рід став більш благородним і м’яким, бо боротьба за існування припинилася.

Також й немає більше вискочок, які своїм низьким впливом кожному благородному пориву ставали наперекір. Справедливість стала головним девізом для всіх благородних справ і її за те належна вдячність. Але, ласкавий Господи, для чого заглиблюватися у рефлексії, я ж хочу описати Народний парк у Чернівцях у 2010 році.

Парк не знаходиться більше, як сьогодні, на кінці південної частини міста, але в центрі гарного, обрамленого гарними рядами будинків кварталу міста. Місто настільки розширилося, що воно сягає аж села Чагор, так що це село може розглядатися як передмістя Чернівців. Взагалі місто розбудувалося більше у південному напрямку, вже розрізняють тепер між Старими та Новими Чернівцями. Що стосується Народного парку, то він має зимове відділення. Там стоять скляні стіни, які влітку за допомогою штучних механізмів утоплюються у землю, а взимку чи вже пізньої осені піднімаються і утворюють великі скляні павільйони, у яких зелені насадження квітнуть як у південній Італії. Опалення функціонує так, як описано вище за допомогою земного тепла. Хто з наших нащадків читатиме опис того, як парк виглядав колись і тепер, той співчутливо усміхнеться про минуле тисячоліття і поспівчуває, що тоді парк узимку виглядав як пустка.

Зараз ми у січні 2010 року. Всі поспішають до Народного парку. Вже при вході розпочинаються скляні коридори, що прикрашені квітучими рослинами – веселі пернаті співаки скачуть по гілкам. Натовп розділяється, одні йдуть на концерт або відвідують численні театральні вистави. Ці коридори ведуть до окремих скляних павільйонів, в яких знаходяться спеціалізовані відділення: танцювальні зали, музичні концерти та ін. Але подбали також і про зимові розваги. Там різні льодові майданчики, де всі невловимо пролітають на ковзанах, віддаючись цьому катанню. Інші площі покриті снігом і там, як і у минулому тисячолітті, вдосконалюють катання на санках. Барвиста картина зими та тропічного літа знаходиться у Народному парку, куди щодня весело прямують мешканці гарного міста Чернівців, щоб насолодитися гарними буднями життя. Один з павільйонів є дуже цікавим. У ньому проводять історичні лекції. Програма на сьогоднішній вечір звучить: «Чернівці у 1895 році». Всі поспішають туди, з напруженою уважністю вслуховуються присутні до лекцій. Наприкінці зачитують мої передбачення та описи міста Чернівці як вони виглядатимуть у 2010 році.

Не можна було достатньо багато хвалити як ВСЕ справдилося, що автор все відчуваючи зобразив – і приймається одноголосно рішення назвати на його честь одну із нових вулиць, мудрі батьки міста у більшості також присутні. Доповідач завершує свою лекцію визначними словами: «Fuitinpatriaprofeta“.

Хто у 1863 році відвідував височину Габсбургів, яка тоді ще називалася Єпископською горою, той міг побачити у східному напрямку велику меланхолійну болотисту місцевість, де сьогодні стоїть будинок залізничного вокзалу, не було видно ані парової лісопильні, ані інших споруд, повсюди панувала тиша та самотність і лише квакання жаб було чути добре і складалося враження, що Чернівці не тільки сплять, а й хроплять. Так було тоді і ми, учні гімназій полювали там на метеликів у той час як корови, бички та вівці спокійно випасалися, а деінде й похрюкувала свинка насолоджуючись добрим повітрям та травою.

Глибокий рів, в який спускалися найвідважніші мисливці на метеликів пропонував нам також і закам’янілі ракушки ранніх періодів нашої планети, оскільки земля була вапнистою, крихкою і дарувала юним дослідникам природи часом цікаві знахідки. Жодного деревця, лише окремі лапухи давали захисний затінок від сонця. Що ми бачимо сьогодні – молодий, мішаний ліс здіймається вгору, погляд на схід відкриває чудову панораму сучасної культури, фабрики, колії, змішані звуки, повноцінне життя не Напів-Азії, а Лондона у мініатюрі. Дійсно, так міняються часи, лише спогади нам залишаються і тому, ми старці дякуємо Всевишньому, що можемо порівняти минуле із сучасним. Височина Габсбургів вже сьогодні є улюбленим місцем для пішохідних прогулянок, а що можна буде побачити тут у 2010 році на її пагорбах. Гарний змішаний ліс зустрічає кожного відвідувача. На плато цієї височини знаходиться величезний фонтан, з якого кожен може взяти собі освіжаючий напій, чудові ресторани запрошують на пікантні перекуси, в той час, коли на іншому боці височини звучить небесна музика, але не люди грають її, а все за допомогою електрики та телефону. Ця музика твориться не лише електрикою й передається телефоном – музична капела у цей час знаходиться на іншому пагорбі – височині Гьобеля, яка ще й тепер носить її ім’я на згадку про старі часи. З вулиці Білої на височину Габсбургів веде серпантинна доріжка.

У цьому тисячолітті підніматися пішки вже не є необхідністю, звичайно це може робити кожен, хто хоче йти. Зазвичай піднімаються або за допомогою повітряної кулі, яка так збудована, що приземляється на горі зверху, або за допомогою електричного фунікулера. Багато алюмінієвих споруд у гарному сучасному стилі служать для відпочинку. До прикладу, можна щоранку пити будь-яку мінеральну воду, яку виробляють штучно. Там стоїть гарна криниця із надписами назв відомих марок мінеральних вод – Карлсбадська, Марієнбадська, Мюльбрунська, Сальваторська – одне натискання на кнопку і миттєво наповнюється склянка водою, яку бажаєш випити. Особливо привабливою є східна сторона пагорба. Там знаходяться скляні будиночки із оптичними апаратами за допомогою яких можна спостерігати за динамічним життям Садгори. Споглядачеві відкривається вигляд не лише на всі будинки, але й можна спостерігати за жвавим заняттям всіх мешканців, барвиста картина життя малого міста. Одне із найбільших та неймовірних відкриттів, яке єднає височину Габсбургів із Садгорою є електромагнітний повітряний потяг. З пагорбу височіє електромагнітний навісний міст із сталі та алюмінію, який проходить над міською долиною над усіма будинками аж до Жучківської гори, між цими двома висотами як у польоті щомиті мчиться новий потяг заповнений новими відвідувачами, щасливе життя, яке колись розвинеться на радість нашим прийдешнім поколінням. Повірте мені, саме так все й буде. Хто б міг ще 50 років тому повірити про те, що ми маємо сьогодні, то ж чому не повинно статися те, що передбачаю я. Винаходи рухаються уперед, якби ж ще й гуманність від розвитку науки не відставала! Якби чоловік, що помер 50 років тому піднявся б з могили і поглянув на нові досягнення, які для нас, живих є звичними, що б він подумав? Світ повністю змінився, і винаходи і люди. Такі самі відчуття мали б сьогоднішні живі, якби вони змогли заглянути у 2010 рік. Читач міг би мене спитати, а якими ж будуть суспільні відносини, тому краще дам тобі я відповідь – усі національні та конфесійні протиріччя зникнуть, у конкуренції, завзятті та роботі людство цього тисячоліття прямує вперед.