У Чернівцях відзначать 75-ту роковину сталінської депортації буковинців

 

У ніч з 13 на 14 червня 1941 року з Буковини було примусово вивезено у віддалені райони СРСР і переважно знищено тисячі мешканців Чернівецької області.

 

Ліквідації підлягало все, що не вкладалося у схеми комуністичної диктатури: в першу чергу люди, які були носіями некомуністичної ідеології, представляли політичні та економічні структури, церкву, громадські організації та об'єднання. Як зазначає науковець Василь Бойчук, репресивна сталінська машина була спрямована в першу чергу на людей розумних і заможних. Соціально небезпечними елементами оголошувались всі колишні службовці, громадські активісти, члени партій, церковнослужителі, вищий і середній клас підприємництва.

 

За даними чернівецьких науковців, які спираються на архівні матеріали, на території Чернівецької області в 40-х роках минулого століття проживало 1553 сім'ї колишніх активних членів "нерадянських політпартій" з кількістю членів сімей 5115 осіб. Після чисток 1940 року нашого краю від "класово-ворожих" та "соціально-небезпечних елементів" на початку 1941 року перед каральними органами було поставлене завдання – вивезти за межі області всіх неблагонадійних. Депортації проходили у два етапи – перший відбувся 23 травня, другий – 13 червня. За даними науковців, основна маса депортованих у травні була з Садгірського, Чернівецького, Глибоцького та Сторожинецького районів. Всього 36 вагонів з депортованими направлялися до Комі АРСР, Красноярського краю та Кіровської області. Депортованим обмежили час на збирання, кількість речей, які вони могли взяти з собою, енкаведисти не зважали на вік і хвороби людей. Початок "операції" 23 травня 1941 року – 4 год. 30 хв., закінчення 10 година ранку.

 

Масштабна "операція" вивезення "ворогів народу" обговорювалася 8 червня 1941 року на об'єднаному засіданні бюро Чернівецького обкому КП(б)У та облвиконкому. Відтак у ніч з 13 на 14 вивезено 2279 сімей (7720 осіб). За спогадами вчителя с. Купка Плевана В.Р., 13 червня представник сільської ради та кілька військових обходили будинки, давали 30 хв. на збори і під конвоєм, як злочинців, людей відправляли на станцію. Найстаршому з них було 80 років, найменшому – кілька місяців.

 

Тільки у період передвоєнної "совєтизації" у нашому краї було репресовано і депортовано за облікованими архівними матеріалами майже 11 тис. громадян. Окрім того постійно відбувалися так звані планові оргнабори. Так, відповідно до виконаного на 62,8% плану оргнабору від 1 грудня 1940 року з Буковини на будови комунізму поїхало 14440 осіб.

 

Долі буковинців і бессарабців, репресованих у 1940-1941 рр., здебільшого трагічні. До місць призначення не доїхали немовлята та старі люди. Їхнє життя обірвалося по дорозі до міст дислокації. Перебування решти представників депортованих на засланні у виправно-трудових таборах припали на роки воєнного лихоліття. Це була перша хвиля депортації буковинців, після неї послідували ще три.

 

З першої хвилі депортації до рідних домівок повернулися лише одиниці…