ПРЕС-ОГЛЯД / 28 червня виповнюється 70 років з того дня, як у наш край прийшла Червона армія, щоб долучити його до СССР. У совєтський період цю дату відзначали урочисто, багато говорили про „торжество історичної справедливості” та „розквіт Буковини під зорею Радянської влади”. Давно вже немає ні тієї влади, ні „розквіту”, ані самого Совєтського Союзу. Чернівецька область входить до складу Української держави, разом з нею поділяючи і все добре, і все погане, якого в нашому житті, на жаль, є чимало.

Нерідко люди задумуються над тим, як подолати численні негаразди. Єдиного рецепту немає і сподіватися на диво не варто. Ще недавно багатьом здавалося: Україна от-от вступить до об’єднаної Европи і ми, нарешті, заживемо як европейці. Спо-дівання виявилися ілюзорними, до европейських стандартів наша країна не дотягує. Та й сам ЕС нині переживає не найкращі часи. Світова економічна криза боляче вдарила по його членах, примушуючи й заможних европейців затягати паски, відчутно скорочуючи споживання. А вони все активніше протестують проти такого скорочення.

Европейський шлях найбільш привабливим видається молодим і освіченим людям. Серед представників старшого покоління частіше зустрічаються ті, хто вихід з нинішніх проблем вбачає у поверненні назад. Хтось з них прагне відродити СССР, хоча минуле відійшло безповоротно. Інші хочуть притулися до сучасної Росії й допомогти їй „реінтеґрувати постсовєтський простір” під завісою осучасненої фразеології. Останнім часом вони проявляють особливу активність, сподіваючись отримати відповідну винагороду від Москви.

Нарешті, є ще одна категорія бажаючих переграти історію. Їх чимало у сусідній Молдові, де прибічників повернення у 1918-1940 рр. помітно побільшало. Це наслідок двадцятирічного вивчення шкільного курсу „Історії румунів” та невдоволення молодих молдаван низьким рівнем життя у власній країні. Вони хочуть повернення Бессарабії під владу Бухаресту. Але ці мрійники на теми історії мусять рахуватися із нинішньою ситуацією, яка вимагає вирішення складного і небезпечного Придністровського питання.

Після кривавих подій самого початку 90-х рр. на лівому березі Дністра виникла Придністровська Молдавська Республіка (ПМР), не визнана світовим співтовариством. Її населення не збирається повертатися до складу Молдови, а тим більше – йти до Румунії, яку більшість придністровців відверто не любить. Проте повноцінно існувати як незалежна держава ПМР не може – її громадяни „невиїзні”, їхні паспорти ніде не визнаються. Тому вони отримують „паралельне” громадянство. Більшість придністровців налаштована проросійськи, у той же час розуміючи, що Російська Федерація не зможе взяти ПМР до свого складу. Москві вистачає такого анклаву, як Калінінградська область, відділеного від інших російських областей територією балтійських держав. Але там є хоча б морський шлях.
Із зміною влади у Києві серед придністровців популярності набуває ідея долучення ПМР до України. Вони наводять історичний аргумент: до 1940 р. ця територія була частиною Української ССР на правах автономії. А потім Сталін долучив її до щойно створеної Молдавської ССР без будь-яких автономних прав. Варіант долучення ПМР до України має прихильників у Москві, Кишиневі, Бухаресті й Києві. Московські його прибічники розуміють: разом з Придністров’ям Україна отримає російську військову базу на його території, десятки тисяч володарів російських паспортів й цілу купу проблем кримінально-корупційного характеру. Іншими словами – буде ще один важіль для маніпуляцій київською владою, не гірше кримського.

Кишинівські прибічники такого варіанту солідарні з бухарестськими – віддаючи Придністров’я Україні, вони отримують важливий аргумент для долучення Молдови до Румунії. А румунські йдуть ще далі. Їхня логіка проста: погоджуючись на включення ПМР до складу України, вимагати повернення Чернівецької і колишньої Ізмаїльської (нині – частина Одеської) областей України до складу Румунії. Перегравати історію, так повністю.

Наразі ці ідеї активно обговорюють у підконтрольних Партії реґіонів українських ЗМІ, зокрема – у газеті «Сегодня». Можливо, журналісти недостатньо знайомі з проблемою, тому й не бачать головної небезпеки входження ПМР до складу України. Вона ж полягає у тому, що, придбавши невеличку смужку території над Дністром, наша країна мусить віддати Румунії значно більші землі з мільйонним населенням.

У мислячої частини буковинців подібні розмови викликають цілком зрозумілу тривогу за власну долю. Ламати усталені кордони вкрай небезпечно – численні збройні конфлікти періоду розпаду СССР та Югославії показали, скільки жертв і страждань несуть такі варіанти історичного реваншу простим людям. Не варто сподіватися, що можна опинитися в омріяній Европі за рахунок передачі шматка української землі сусідній державі – члену Евросоюзу. Більшість буковинців виступає за єдиний варіант евроінтеґрації: вступу до ЕС усієї України, а не окремих її частин. Без перегравання історії й зміни кордонів, щоб уникнути значних бід.

На фото: пропонована румунськими шовіністами карта «Великої Румунії» де північна Буковина, Бесарабія та Молдова вважаються румунськими землями.


Ігор БУРКУТ, політолог, кандидат історичних наук

газета ЧАС (Чернівці)