Голова обласного товариства політв’язнів та репресованих Ірина Войцехівська: «Може це й гріх… Але я вам так скажу, по-чесному: та невже не знайдеться у когось 100 грамів тротилу, щоб до бісової мами п

ІНТЕРВ'Ю / - Пані Ірино! Рівно рік тому ви давали інтерв’ю БукІнфо. Пригадую, тоді ви тихенько поскаржилися, що влада не достатньо робить того, щоби в незалежній Україні гідно почували себе ветерани наших визвольних воєн, колишні політв’язні та репресовані. Не знаю, чи є сенс знову задавати вам подібне запитання чи щось за рік змінилося, оскільки до влади прийшов президент і сили, які, судячи зі всього, помічають лише ветеранів радянських і більше нікого. Тому задам запитання дещо по-іншому: чого очікуєте від нової влади?

- Ми ніколи цієї влади, яка прийшла не бажали. Тому від неї нічого доброго не очікуємо. Такої страшної ситуації ми справді не очікували. Ми якось звикли, що до нас завжди стояли спиною і ніхто нас не рахував героями справжніх борців за волю України, нашу державність. До останнього часу ніхто не вшановував наших героїв – Бандеру, Шухевича, Стецько та інших… Почалися якість зрушення. А тепер я дивлюся на нову владу і вже переживаю, щоб лише залишилася наша Держава.
Пригадую, коли у 1947 році прийшов до нас голод, то мої батьки казали: «лиш би хліб і вода, то не буде голодǎ». Так і зараз – ми не хочемо великого багатства для себе. Ми дуже переживаємо, бо справді не очікували, що так після виборів повернеться проти українців новітня історія… Це національний сором. І нам це справді перенести дуже і дуже важко.

- Ви конкретно маєте на увазі прихід до президентства Віктора Януковича і його команди?

- Саме так.

- Судячи з вашої відповіді, виходить, що ми повертаємося, що часів, коли Україна лише здобувала свою незалежність. Воно й справді виглядає так: у Запоріжжі встановили пам’ятник Сталіну, відбувається помпезне вшанування Дня Перемоги за участю військ України, Росії та Білорусії у Києві та Москві…

- Я трішки нагадаю вам, як сприймали ми радянську владу, коли вона прийшла на західноукраїнські землі. Коли прийшли до нас перші совіти, то ми справді раділи, що прийшли брати з Великої України, ми з’єднаємося, буде єдина держава. Була на це велика надія. Всі хотіли позбутися польського гніту, а вийшло все набагато страшніше. Я особисто ще дитиною бачила, що робилося – совітські війська після війни з Європи, Німеччини все вагонами вивозили до себе в Росію. А нам відкрилася дорога у тюрми, до Сибіру. На великі муки і страждання. І з тих пір ми добра не бачили і не бачимо його по цей день. Мені дуже соромно і боляче, що ката українського народу возвеличили у Запоріжжі – колисці запорізького козацтва. Як таке взагалі могли дозволити жителі цього міста! Комуністи кричать, що поставили цей пам’ятник на своїй території, - а хіба вона їхня? Це що приватна власність комуністів? Українці хотіли побудувати під Москвою греко-католицьку церкву, так її тут же вщент спалили! Бібліотеку нашу заборонили в Москві. А у нас будь-ласка: хто що хоче той і робить, особливо наші північні сусіди! Це велика біль для свідомих українців, які віддавали життя за нашу землю. Я думаю, що все-таки прийде час, коли вони дадуть відповідь за ці всі злочини і діяння. Зараз на це надіятися марно, коли навіть Конституційний суд став на бік Януковича. Нам в очі плюють і ми знову мовчимо. Невже страх ще так володіє людьми?

- Справді мені також важко вірилося, що після Помаранчевої революції може статися в Україні такий різкий «відкат»… І це все після того, коли Президент країни дає Героя України справжнім борцям за волю України – Бандері і Шухевичу, - і тепер нова влада почала діяльність з того, щоб у судах всіляко відмінити ці укази Віктора Ющенка. Навколо цього почалося стільки вереску і крику…

- Для мене це питання завжди було святе. Якщо для частини українців Сталін святий, то чому для нас Бандера і Шухевич не можуть бути святими? Чому нова влада має право забороняти нам, українцям, знати свою правдиву історію? Як можна так топтатися по пам’яті людей! Я цього не розумію. Чи це прийшли до влади недолугі люди? Чи вони ніколи не цікавилися нашою історією, не знають і не хочуть її знати?! Ось у чому біда. Це таке у них виховання було. Ці люди, які, зараз прийшли до влади, ніколи не були українцями. Ніколи! А зовні просто лише назва – українська держава. Немає у нас зараз державників… Я не раз аналізую історію України, як воювали ми колись! Візьміть Княжу добу, козацтво у XVII-XVIII століттях! Як укріплювалась наша земля, як почували себе українці у Європі, як достойно і мужньо вони боролися за Україну!

- Як ви вважаєте, яка цьому причина?

- Важко мені сказати. У нас є дуже багато не стільки патріотів, як споживачів, котрим все байдуже. Таке у мене враження, їм би пряма кишка була повна і більш нічого! Були президентські вибори, чому було виставляти стільки кандидатів від демократичного табору? Можна було зупинитися на комусь одному – або Ющенкові, або Тимошенко. І що вийшло - ми програли президентські вибори, важко було довести фальсифікації, і відійшли в сторону. Але ж ми ще мали можливість утримати свій уряд! Чому коаліція так поступила – один в тин, другий у ворота?

- Ніби нація має якесь «наврочення» чи що. Наступаємо на одні й ті ж граблі…

- Постійно! Тепер що ми маємо? Зібралася солодка парочка – Янукович і Азаров, тай продають Україну наліво й направо. І людям кажуть, що це дуже вигідно. Як сказав Азаров: «Ви цю вигоду відчуєте через десять років». Це коли всіх нас не буде, чи як?

- Ви маєте на увазі так звані «Харківські угоди» щодо продовження на 25 років оренди Чорноморському флоту Росії у Севастополі?

- Так. Левко Лук’яненко нещодавно заявив, що цієї угоди вірогідно взагалі підписано не було. Є лише повна здача і нічого більше. Адже ніхто не бачив повних фактичних юридичних документів по цих угодах… Я не виключаю, якщо навіть ці угоди є, то там таке підписано, що нам навіть страшно буде читати. А угоди про газ? А які щупальця пустила Москва у нашу авіапромисловість після Чорноморського флоту? Тепер вони хочуть зробити єдину чорноморську курортну зону Крим-Сочі-Північний Кавказ. Зрозуміло, щоб все це поставити під свій контроль. Фактично більша половина нафтопереробних заводів в Україні у власності росіян. Це просто жахливо! Був хоч один Ющенко, який Росію хоч трохи тримав на дистанції, що вони не сміли так нагло залазити до нас.

- Тим не менше найбільше стріл сьогодні навіть з того ж демократичного табору лунає у бік Віктора Андрійовича. Мовляв, своєю критикою і позицією Тимошенко, він фактично сприяв перемозі Януковича на посаді президента.

- Бо він справді мало мав твердої волі, як для президента. Треба було твердо триматися своєї лінії і постійно з перших років керівництва утверджувати нашу державність. Якби справді він підставив плече Тимошенко – він відбудовує націю, а вона будує економіку. Якщо Ющенко щось не так робить – нахай каже Тимошенко, щось не так вона робить – Тимошенко мала б визнати, вислухати і покоритися заради України. Мала би бути між ними якась спільність, а не ненависть, якщо вони керівники держави! Що між ними сталося – ніхто зрозуміти до кінця не може. Мені розповідали, що під час останнього пікетування Верховної Ради люди Ющенкові кричали «Ганьба!», «Геть, зрадник». Безумовно, дуже прикро і тяжко це зараз чути і бачити – але що робити, коли ми маємо в країні таку ситуацію?

- А як ваші побратими пережили встановлення у Запоріжжі пам’ятника Йосипу Сталіну? Як кажуть, «доборолися» до краю…

- Може це й гріх… Але я вам так скажу, по-чесному: та невже не знайдеться у когось 100 грамів тротилу, щоб до бісової мами пустити в повітря того пам’ятника катові! Коли ми ставили пам’ятника Степанові Бандері в селі Угирнові, на його батьківщині, то його три рази підривали! По сей день ніхто не знає, хто це зробив. А якщо знають, то не кажуть. Хіба через років сто нація дізнається, бо документи залишаються. То я думаю: невже немає сміливого, щоб підірвав пам’ятника Сталіну?

- Ірино Франківно! Не за горами місцеві і парламентські вибори. Які шанси у демократичних сил на перемогу у ситуації, яка склалася нині в державі?

- Національні сили по всій країні зараз гуртуються у «Комітети порятунку нації і держави». У Києві такий комітет очолив Дмитро Павличко. Зараз їх об’єднує те, що суверенітет та національні інтереси не можуть бути предметом торгів за жодних умов. Серед багатьох політичних партій і громадських організацій, які відгукнулися на заклик гуртування у такі комітети, і підписали звернення до краян, є і наше обласне Товариство політв’язнів і репресованих. А першим питання до об’єднання підняла обласна організація Всеукраїнського об’єднання «Свобода». Перших два засідання відбулися в «Українському народному домі». Звісно, фізично ми не зможемо допомогти, беручи участь у протестних акціях, але порадою, патріотичним словом – завжди. Судячи на болючу реакцію влади, подальша ситуація в країні може перерости у велику сутичку, не дай Бог, може й пролитися кров, як це було нещодавно біля Верховної Ради...

- Невже так все песимістично для вас ? Як нація має йти вперед?

- М не маємо права допустити такого розвитку подій. Я вірю, що все буде набагато краще. Нам потрібно не втрачати духу й віри! Безумовно, в жодному випадку не піддаватися песимізму. Якщо ми гідна нація, гуртуватися навколо національної ідеї, не тягнути кожен ковдру на себе, зробити глибокі висновки, чому ми опинилися знову у такій ситуації, щоби остаточно отримати перемогу в країні. Вибрати гуртом в опозиції одного лідера, якому довірятимуть усі. Є ж розумні, молоді, сміливі люди. Треба гуртуватись і дати дорогу таким політикам, перебороти власні амбіції заради держави.

- Чи обнадіює вас сучасна молодь?

- Молодь у нас чудова. Не треба далеко йти, беру лише нашу Чернівецьку область. Є у нас чудові хлопці з «Організації Українських Націоналістів» бандерівського крила, з якими часто спілкуюся. А яку чудову молодь виховує греко-католицька церква, де при ній отець Валерій Сиротюк має товариство «Обнова»! Які там гарні талановиті учні, студенти, патріоти України! Ось з таким потрібно спілкуватися, таких молодих людей повсюди залучати. Загалом у нас дуже багато гарних молодих людей, але вони не згуртовані. Але у цьому напрямку дуже багато у нас роботи – якщо половина студентів голосували на виборах за Януковича,то про яке патріотичне виховання ми можемо говорити?

- Дякую за розмову, пані Ірино. Бажаю міцного здоров’я та успіхів!


Інтерв’ю взяв: Сергій ЗАРАЙСЬКИЙ, БукІнфо / УНІАН