Оповита таємницями родина Гузарів: запитань більше, аніж відповідей

Ми з нею зустрілися 24 травня 2015 р. під час богослужіння в Соборі Успіня Богородиці УГКЦ. Пані Марія з великою цікавістю запитувала про будь-які можливі відомості, що стосувалися родини Гузарів, яка проживала на Буковині. Почуте вона сприймала з великим подивом, бо все для неї було абсолютно новим.

Відповідно до схеми генеалогічного дерева, яку надала мені пані Марія Рипан, родовід Гузарів ведеться від Дмитра Гузара, який мав чотирьох дітей – Володимира, Євгена, Лева та Ольгу. Безпосередньо від одного з синів Дмитра – Євгена Гузара ‒ веде свій початок родина Володимира та Ольги Гузарів, їхні нащадки – діти Дмитро, Ростислав, Дарина та Любомир. Що ж стосується лінії родоводу Блаженнішого Любомира Гузара, то вона тягнеться від іншого сина Дмитра Гузара – Лева – мав двох дітей – Олександра та Ярослава. Саме від шлюбу Ярослава і Ростислави народилися Любомир та Марта. Отже, кардинал Гузар є внучатим племінником Ольги та Володимира Гузарів із Чернівців. Пані Марія Рипан народжена у шлюбі сестри кардинала Марти.

Родина Ольги та Володимира Гузарів безумовно входить до пантеону найбільш яскравих, харизматичних та впливових у житті Буковини першої половини ХХ століття. Світоглядні переконання, коло і рівень зв’язків з відомими політиками, письменниками, видавцями в різних кінцях світу, активна життєва позиція, жертовність робили їх небезпечними, як для румунської, так і радянської окупаційної влади. Всебічна підтримка цілої низки молодіжних, студентських, релігійних корпорацій, товариств та організацій, які сповідували ідею боротьби за незалежність України, головування в деяких із них ставали серйозною підставою для переслідувань членів родини Гузарів з боку влади, починаючи з перших років їхнього переїзду на Буковину.

Цілодобові стеження за помешканням та робочим кабінетом, нишпорення в поштових скриньках та перегляд усіх листів, бандеролей, обшуки, вилучення забороненої літератури, використання друзів родини у якості донощиків та провокаторів – це неповний перелік дій, які чинили поліційні органи та служби безпеки стосовно Гузарів упродовж 1918-1944 рр.

Проте найбільше до паплюження цієї родини доклався ідеологічний механізм радянської влади, оскільки за масштабністю та витонченістю засобів нищення особистості, втручанням у приватне життя людини, спотворенням національної пам’яті та самосвідомості йому не було рівних. Наслідки позначилися на нашому способі життя, моральних цінностях, самосприйнятті та самооцінці. Проте найбільшу небезпеку складають злами в свідомості українців, які спричинили викривлене розуміння історії національно-визвольної боротьби – при згадці про „націоналізм” та причетність когось із відомих людей до історії ОУН досі в очах багатьох виникає острах, змішаний із сумнівами і недобрими асоціаціями з минулим.

Нас навчили соромитися того, чим мали б захоплюватися і гордитися, що могло б стати прикладом для формування новітньої української нації. Через це і доля буковинського відгалуження роду Гузарів містить ціле сплетіння домислів, неточностей і таємниць, деякі речі взагалі неможливо з’ясувати через віддаленість у часі та відсутність свідків.

Ретельне опрацювання кримінальних справ, заведених румунською сигуранцою та органами НКВС на Ольгу, Володимира та Ростислава Гузарів упродовж 1918-1944 рр., свідчить про відсутність у них окремих протоколів допиту та заяв, на які посилаються у своїх свідченнях арештовані. Можемо припустити, що цих документів не було від самого початку або ж їх сфабрикували, щоб ними шантажувати родичів під час допитів. Не завжди можна однозначно довіряти матеріалам слідства, оскільки нерідко свідчення отримувалися шляхом тортур або ж під психологічним тиском, обіцянками порятувати життя у разі готовності „плідно” співпрацювати з органами НКВС. Ці обставини ускладнюють вичерпне і об’єктивне відтворення усіх подій.

Представників цього знаменитого роду доля щедро обдарувала сильною вдачею, наполегливістю, різносторонніми талантами і здібностями. Тому серед них відомі політики, церковні діячі, меценати, журналісти, правники, перекладачі, військовики. Так, пані Ольга Гузар походила з родини генерал-майора юстиції, доктора права, художника-портретиста Захара Павлюха. Саме можливість подорожувати з батьком, його багатогранність та ерудиція, авторитет, коло знайомств сформували аристократизм та міцний життєвий стрижень Ольги. Ще в студентські роки Захар Ігнатович мав нагоду спілкуватися з А. Вахняниним, І. Горбачевським та О. Терлецьким.

Навчаючись у Віденському університеті, він став душею тутешнього товариства «Січ» та студентської спільноти загалом. Він захоплювався малярством, був учнем самого Яна Матейка і залишив по собі понад 40 портретів, один з яких – Івана Франка – писався ним з натури під час захисту поетом докторської дисертації у Відні. Зробив карколомну кар’єру у військовому судочинстві, досягши високого рангу генерал-аудитора. Підтримав національно-визвольні змагання і в 1918 р. став на бік ЗУНР та президента Є. Петрушевича. У Ольги був молодший за неї на шість років брат Отто. Так само, як і батько, він став правником і займав високі посади у галузі військового судівництва. Ім’я Отто Павлюха зустрічається і в уряді А. Волошина у листопаді 1938 р.

 

Після віденського арбітражу новий уряд прем’єра А. Волошина взявся за розбудову різних галузей державного життя Карпатської України. Отто Павлюх очолював президію МВС Карпатської України. Як фаховий юрист, він займався питаннями налагодження життя нової столиці, оскільки Ужгород перейшов до угорців, а також проблемою передачі місцевої адміністрації українській владі, реформування судової системи краю. У 1944 р. Отто проживав у Празі. Подальша його доля невідома.

Володимир походив зі славного галицького роду Гузарів. Його батько Євген був відомим церковним та громадським діячем, професором-прелатом, викладав у Львівському університеті, написав низку підручників з літургики та катехитики. Перебував у дуже тісних стосунках з митрополитом А. Шептицьким. Оточення та родинна атмосфера, в яких зростав Володимир, вплинули на його світосприйняття та подальшу долю. Дипломований лікар-терапевт одружився з Ольгою, а в 1910 р. вони разом переїхали до Чернівців, де і прожили найкращі і водночас найтрагічніші роки свого життя.

Після служби в австрійській армії у 1914-1917 рр. Володимир повернувся на Буковину, де разом зі своєю дружиною включився в суспільне життя, гуртуючи навколо себе буковинських патріотів. Харизма, інтелект та витонченість Ольги притягували багато відомих постатей. Вона дружила з Андреєм Шептицьким, Вандою де Лук-Лукашевич, Ольгою Кобилянською, Оленою Телігою, Іриною Вільде, Сидонією Гнідей-Никорович, Дмитром та Марією Донцовими, Наталею Кобринською, Ольгою Басараб, Оленою Сірецькою, Михайлиною Левицькою. Коло особистих контактів Гузарів сягали Великобританії, США, Канади, Німеччини, ЧСР, Франції.

Родина Гузарів була підтримкою для багатьох українських студентських, військових, релігійних організацій, які сповідували ідею боротьби за творення незалежної України. Брали участь в організації різних допомогових акцій, благодійних заходів, збиранні коштів на підтримку українських патріотів. Гузарі власним коштом надали адвокатську підтримку у судовому процесі проти «свистунів» 1938 р. Їхня садиба у Чернівцях на вулиці Реджеле Карол, 9 стала місцем конспіративних зустрічей членів ОУН з Буковини, Галичини та еміграційних центрів. Тут розмножувалися листівки, передавалися заборонені бандеролі, кошти. Завдяки зусиллям пані Ольги в будинку була створена бібліотека з унікальними виданнями, якою користувалася молодь. Пані Гузар добре володіла німецькою, французькою, румунською та англійською мовами, тому займалася перекладами, сама писала матеріали для різних видань – «Діло», «Вісник», «Самостійність», «Самостійна думка», «Українське слово», публікуючись під криптонімом „О.П.Г.” (Ольга Павлюх Гузарева).

Таким ж непересічними виросли і діти подружжя Гузарів. Найстарший Дмитро став інженером і все життя прожив у Парижі. Любомир отримав фах правника у Чернівцях, згодом у Франції закінчив інститут філософії та дипломатичну академію. Вільно володів німецькою, французькою, румунською, англійською, італійською. Працював перекладачем та журналістом. У 1938 р. доля його зблизила з Августином Волошиним. 30 вересня 1938 р., у день Мюнхенської конференції у Відні створено Закордонну делегацію Карпатської України. Саме одним із тих, хто активно долучився до підготовки участі української делегації у віденських перемовинах 1-2 листопада 1938 р. був молодий журналіст і поліглот Любомир Гузар. Тоді він став „правою рукою” прем’єра А. Волошина, до якого у ті дні була прикута особлива увага закордонних журналістів. Любомир став особистим перекладачем прем’єра під час усіх інтерв’ю. Завдяки йому численні статті про Україну з'явилися на шпальтах іноземних видань. У 1944 р. проживав у м. Віші, де був представником ОУН у Франції.

Дарина вивчилася у Парижі на театрального декоратора. Одружилася з публіцистом Орестом Чемеринським. Чоловік навчався у Берліні, керував тамтешньою Українською пресовою службою, тісно співпрацював з редакцією „Українського слова”, що видавалося в Парижі. Орест входив до проводу ОУН. Після розколу організації ввійшов до Київської похідної групи під проводом Олега Кандиби-„Ольжича”. Був співредактором газети „Українське слово”, що виходила у 1941 р. у Києві. Молоде подружжя волею долі з початком війни опинилося в Києві, де і в 1941 р. було арештоване німцями. У лютому 1942 р. Орест і Дарина були розстріляні в Бабиному Яру.

Наймолодший Ростислав часто потрапляв до лабет органів безпеки. У кримінальних справах є низка доказів того, що він свідчив проти членів своєї родини та побратимів по ОУН. Фігурував у «ясському процесі», але дивним чином уникнув покарання. Втретє його арештували у 1944 р. органи НКВС. Засуджено до 10 років «Севвостлагу» на Магадані. Проте через рік дивним чином помер у таборі.

Активна діяльність Ольги і Володимира робила їх надто помітними для органів безпеки окупаційних режимів. Ольга арештовувалася тричі, відсиділа свій термін в румунській Дофтані, згодом її арештували органи НКВС. Втративши близьких, рідний дім, усе, чим жила, піддавшись жахливому тиску, пані Ольга померла 23 травня 1945 р. у застінках тюрми НКВС. Пан Володимир помер за досі нез’ясованих обставин у своїй квартирі.

Більш докладна інформація про родину Гузарів була оприлюднена у моїй науковій доповіді під назвою «Оповита таємницями родина Гузарів у контексті історії націоналізму на Буковині», заслуханій на науковій конференції «Держава у теорії і практиці українського націоналізму», що відбулася 26-27 червня 2015 р. у м. Івано-Франківську.

21 травня набув чинності пакет «декомунізаційних законів», один з яких № 317-19 - "Про засудження комуністичних і нацистських тоталітарних режимів…" безпосередньо відкриває можливість відновити історичну правду і розставити усі акценти стосовно пам’яті про великих українців, які долучилися своїм життям та діяльністю до визвольної боротьби. Лише так можливий подальший поступ української нації.


P.S.: Гузарі повторили долю десятків тисяч родин патріотів – моральне виснаження, зубожіння, фізичне нищення, таврування і забуття. Наш моральний обов’язок полягає у розстановці правильних історичних акцентів.

Громадськість міста впродовж 2014-2015 рр. робила спроби увіковічити пам'ять про Ольгу Гузар ще й пам’ятником в її честь. Однак міське керівництво відмовило в цій потребі через… брак коштів. На моє переконання, на вшанування заслуговує уся родина, тому пропоную насамперед місцевій владі сфокусуватися на спорудженні пам’ятників, барельєфів видатним українцям краю. Зокрема, встановити барельєф чи меморіальну дошку на родинній садибі Гузарів у Чернівцях.

Доктор історичних наук, доцент Марія МАНДРИК
Спеціально для БукІнфо (с)

Архівні фото надані редакції пані Марією Мандрик