ПРЕС-ОГЛЯД / У 2004 році я був довіреною особою кандидата на пост президента України Віктора Андрійовича Ющенка. 93-97 відсотків виборців тих районів, де працював, голосували за нього. Це був один із найвищих результатів в Україні. А у селі Банилів-Підгірний Янукович одержав «0» на дільниці.

Команда, котра працювала на майбутнього президента, після інавгурації переможно уві-йшла до «будинку з левами». Швидко поділили посади і… розгубилися: з’ясувалося, що ніхто з них не «бачив» мене на праці. Але люди вимагали. Бо крім найвищих показників за Ющенка волею долі, революції і характеру бурхлива пора мене виштовхнула на першу роль повстання 22 листопада 2004 року. І до повної перемоги я не сходив з п’єдесталу біля підніжжя Шевченка на Центральній площі Чернівців.

Коли революціонери побачили на перших ролях у владі Ткача, Баглея, Гасюка, Усика і т. д., вони запитали: «Де Кобевко?» Питання було зовсім не риторичним з огляду на розбурхану стихію Помаранчевої революції.

Мудрі та хитрі знайшли вихід: я став радником губернатора. Ніби й є при ділі, але ця посада нічого не вирішує. Хоча й до мене, і після мене були, є і будуть десятки радників, область знала тільки одного...

З часом все заспокоїлося. Всі посади вже почали роздаватися без погодження з революціонерами та взагалі без погоджень. Від влади відсунули тих, хто робив Ющенкові імідж, голоси і високі рейтинги. У нашій області залишили тільки Баглея (досі ніхто не може втямити, для чого: чи то для виду, чи для компромату). На місце чесних революціонерів прийшли люди з Криму. Багато з них були помічені раніше як справжні опоненти (аби не сказати «вороги») Віктора Ющенка. Вони однозначно не приймали його як президента. Навпаки, Ющенко для них був з іншого табору, з іншого боку ідеології, навіть з іншого боку України. Дивно, що президент ні тоді, ні тепер не звертав і не звертає на це уваги. Більше того, навіть іґнорує будь-які інформації щодо ренегатів на найвищих посадах у всій президентській вертикалі.

Результат виборів 17 січня 2010 року – це відповідь українців президентові Ющенкові на його байдуже, навіть зневажливе ставлення до людей, які його підтримують. І на оточення себе кадрами з іншого полі-тичного табору. Складається враження, що найближчі соратники Ющенка на цих виборах активно працювали на його опонента Віктора Януковича.

Це підтверджує навіть останнє відвідування Януковичем Банченського монастиря, де отець Михаїл Жар ледь не оголосив його святим. Та ми не забули, як у 2004 році цей же Жар називав Ющенка ледь не сатаністом, котрий вбиває дітей. А через рік на порозі храму в Банченах мені вдалося переконати отця Михаїла, аби він попросив прощення у президента і його родини.
Дивно, що наша влада в особі Баглея активно возвеличувала Жара. Більше того, навіть добилася від Ющенка, аби він присвоїв йому звання Героя України.

19 січня 2010 року Михаїл Жар у черговий раз «віддячив» Віктору Ющенку. Добре, Ющенко далеко в Києві й не міг всього знати, що діється у Банченах. Але Баглей, Павлюк і Куліш у Чернівцях. Вони ж бо знали і знають всі нюанси великої та малої політики на Буковині. Значить, вони зумисне обманювали президента і тим самим активно підігрували Януковичу. Навіть директор Машзаводу Віктор Сідляр змушений був приймати на підприємстві лідера опозиції. І, як результат, люди не повірили тим, хто на місцях представляє владу Віктора Андрійовича Ющенка.

Ось вона, ціна команди Віктора Ющенка 2010 року в Чернівецькій області — 7, 92 відсотка голосів. Коли ми працювали, було у десять разів більше. Тоді чому президент змінював свої команди на місцях? Досі нікому цього не дано зрозуміти. Навколо Ґаранта завжди крутилися ті, хто вочевидь люто ненавидів Україну і українських людей. Тому й творив руками Ющенка темні справи проти держави.
Шкода, що наш президент до останнього бюлетеня щиро вірив у свою перемогу. Це було навіть тоді, коли його штаби, ним призначені керівники на місцях вже домовлялися з майбутніми фаворитами про шляхи свого відступу.

Недарма ж вони закидали у штаби Тігіпка, Яценюка, Тимошенко своїх довірених.

Пам’ятаю, як у 2006 році перед виборами до Чернівецької обласної ради розгорілася битва за четверте місце у списку від «Нашої України». За логікою, ризиком, працею, розумом, порядністю його мав зайняти лідер студентства, безстрашний революціонер і авторитетний молодий чоловік Петро Олексюк. Не відаю, якими підлими методами скористався тоді Борис Баглей, аби все ж таки на те місце просунути Сергія Добржанського. Цього молодого вченого не сприймали у молодіжному середовищі Буковини. Він не мав організаційних здібностей, не був лідером. Але це не завадило стати депутатом обласної ради від «Нашої України» і ще керівником молодіжної організації партії. Воно б тепер не варто навіть про це говорити, якби… на президентських виборах Сергій Добржанський не перекинувся до табору Сергія Тігіпка. Він знехтував довірою старших товаришів, знехтував авторитетом президента Ющенка і, якщо говорити прямим текстом, — зрадив своїх товаришів по партії. А може, вони ніколи й не були його товаришами. Така собі біомаса, яка допомагала робити кар’єру. Невже у штабі Тігіпка для Сергія Добржанського вже приготували подібну біомасу?.. Правду сказати, я б таких перебіжчиків ніколи і нікуди з собою не брав. А Баглей брав, бере і буде брати. Бо, напевне, сам такий був, є і буде. Тож чи міг з такими людьми вигравати вибори президент України Віктор Ющенко? Не міг!

Найгірше у цьому всьому те, що навколо влади зуміло пристосуватися дуже багато всіляких перебіжчиків і нечесних людей. На жаль, їх у кілька порядків більше за порядних спе-ціалістів, професіоналів. Показовою в цьому плані є фракція «Нашої України» у Чернівецькій обласній раді. Депутати там раніше (і зараз, напевне) були дуже далекими від ідей «Нашої України». Більше того, вони входили у різні партії – СДПУ(о), Народну партію України. З незрозумілих нікому причин саме вони почали відігравати основну скрипку у фракції. Дійшло до того, що вчорашнього есдека (колишніх есдеків не буває) вибрали головою фракції. А за те, що я два місяці не дозволяв їм цього зробити, мене сім разів намагалися позбавити депутатського мандату. Настільки цинічно і підло це робили, що одного разу закралася думка самому вийти із фракції та з обласної ради. Стримали виборці, котрі за останні роки чи не вперше побачили у мені захисника своїх інтересів. Особливо у Путильському, Вижницькому, Кіцманському та Заставнівському районах.

Коли тутешня влада підтримана керівництвом фракції (а у керівництво входять заступники голови та працівники ОДА), починала йти на повне зрощення з партією реґіонів у Чернівецькій області, тоді серед депутатів все ж таки знайшлося з десяток людей, які до останнього залишалися вірними ідеям Майдану, українського націоналізму і президенту Ющенку. У фракції була створена демократична платформа. Нам довелося на всіх рівнях захищати президента і його політику.

Ось так воно було. А буде ще надалі набагато цікавіше.

Петро КОБЕВКО, газета ЧАС

Фото С.З. БукIнфо (с)

Р. S. Мене питають, чому я раніше не писав цього. До останнього дня здавалося, що публічне викриття підлості людей від влади зашкодить президенту України Віктору Ющенку. Я залишаюсь з ним у всі часи. Незважаючи на те, як він особисто до мене ставився. Ми з ним однієї крові – української. Свою кров за президента Ющенка я пролив літом 2004 року. А 9 вересня 2004 року до мене було підіслано людину, котра погрожувала вбивством і намагалася мене вбити. Тож хто, як не я, маю право говорити тепер всю правду про людей, події і президента України Віктора Андрійовича Ющенка.