Чи варто було виходити на Майдан?

РІЧНИЦЯ ЄВРОМАЙДАНУ /


В річницю Майдану доречне запитання про ціну, яку платять українці за повалення кримінальної диктатури і шанс на нормальну країну. Річниця початку протестного руху, що призвів до краху політичного режиму Віктора Януковича і зародженню нової України, може бути сприйнята багатьма не тільки з відчуттям надії, але і з почуттям неминучого розчарування. Через кілька місяців після перемоги Майдану не видно економічні перетворення, олігархи все також впливові, в новому парламенті немало старих облич. До того ж триває війна на Донбасі і втрачений Крим. І можна задатися питанням: якби той, хто виходив на Майдан, знав би про всі наслідки своїх дій, було б рух протесту таким масовим і лютим?

Відповім на це питання просто: звичайно так.

Бо Майдан був не стільки рухом, ратующім за зміни, скільки виступом розгніваних людей, що дає шанс на зміни. Зараз мало хто пам'ятає, що починався Майдан з вимог відновити процес європейської інтеграції, підписати угоду з ЄС на вільнюському саміті - але це був "Майдан без політиків", учасники якого як вогню боялися не лише партійних прапорів, але навіть природного з точки зору європейської інтеграції (хоча б тому, що таким було вимога ЄС) прощання з "виборчим правосуддям" та звільнення - хоча б для лікування - Юлії Тимошенко. І навіть "майдан з політиками", що набрався через кілька днів на Європейській площі, проходив під схожими гаслами, тільки про виборче правосуддя там пам'ятали. І проте це був поки лише Євромайдан.

Справжній Майдан почався тільки після побиття студентів і очевидного небажання влади розслідувати цей злочин. І ось цей Майдан - нехай він і зберіг назву Євромайдан - був площею розгніваних громадян, які не бажають бути холопами, били на стайні. Добре пам'ятаю, як відрізнялися між собою мітингу 24 листопада та 1 грудня. 24 листопада - натхнені особи, радість від відчуття, як багато людей хоче жити в нормальній країні. І повне нерозуміння того, які політичні кроки над вживати далі. А 1 грудня - багатотисячний народ, скандують тільки одне: "Зека геть!". І в цьому відбилася вся ненависть до кримінальної влади, яка перестала поважати навіть не громадянина, а просто людини. І тому питання - а вийшли б ви, якби знали, до чого все призведе - позбавлений сенсу. Досить задатися абсолютно іншим питанням: чи готові ви виходити на вулицю, щоб ваших дітей не били - і все одразу ж стане на свої місця.

Саме тому Майдан був не стільки політичним рухом, скільки масовим протестом, який відкриває можливості для демонтажу кримінального режиму і змін в країні. У день початку Майдану українці багато чого не знали.

Вони могли підозрювати про економічні проблеми держави, але навіть не уявляли собі глибину вигрібної ями, в якій опинилася українська економіка.

Вони не замислювалися про стан армії і спецслужб, але навряд чи думали, що в країні немає нічого, здатного захистити від зовнішньої агресії.

Вони знали, що їх президент - колишній кримінальник і клептоман, але навряд чи думали, що він справжнісінький бандит, готовий стріляти в народ.

Вони могли підозрювати про зв'язки між Януковичем і Кремлем, але навряд чи думали, що глава їхньої держави - продажна маріонетка, яка поставила на найважливіші посади в армії і силових структурах російських агентів і открившпя ворота агресору.

Вони могли розуміти, що Росія не вітає європейський вибір України, але не уявляли собі, що Путін зважиться на відкриту війну, щоб протистояти цьому вибору, а більшість росіян буде аплодувати вбивцям українців.

І найголовніше, чого не розуміли українці в день виходу на Майдан - що ніякого Української держави насправді не було, а була лише вивіска, перейменована Українська РСР, територія, розкрадена бандитами і олігархами. А справжня держава тільки лише належить побудувати.

Вихід на Майдан лише оголив глибину проблем, мало кому зрозумілі і очевидні. І якби люди не вийшли - проблеми нікуди не поділися. Вони б тільки загострювалися, доводячи людей до тваринного стану і готуючи грунт для краху державності та поглинання України сусідній очманілий імперією. Майдан - це розтин гнійника, мало не знищила весь організм. Але до теперішнього одужання ще дуже і дуже далеко. Люди, що вийшли на "площа розгніваних" просто змогли побачити, що їх мати важко хвора і їй необхідні сучасні ліки і дбайливий догляд - це бачення і є те, що відрізняє дітей від чужих байдужих людей. Але люблячі діти не просто жаліють матір і ставлять діагноз - вони роблять все, щоб видужала та змогла знову посміхатися чистому небу і яскравого сонця. Це і є те, що всі ми повинні зробити заради України і заради тих, хто віддав за неї життя. І заради себе самих.

Віталій ПОРТНІКОВ, журналіст