Вахтанг Кікабідзе: "Якби був молодим, я б також зараз був в АТО"

Знаменитий грузинський кіноактор, режисер, виконавець авторських пісень розповів, чому вважає Путіна загарбником, про бажання виступити на Майдані Незалежності, на що схожий пам'ятник на його честь і про "золоту" дружину.

На телефонне інтерв'ю легендарний Вахтанг Кікабідзе погодився не одразу. Але коли дізнався, що дзвонять із Києва, навіть змінився в голосі. Зізнаюся, в цей момент крізь його слова мені виразно почувся мотив пісні "Мої роки – моє багатство...". "Як ви там? У Києві, сподіваюся, все спокійно?", – з незмінною хрипотцою в голосі і дивно м'яким акцентом говорив мені Вахтанг Костянтинович. – Звичайно, я готовий вам приділити півгодини часу. Спочатку подумав, що ви – журналістка з Москви, так з ними мені нема про що говорити, а з вами – із задоволенням". Уже наприкінці розмови Кікабідзе несподівано зізнався: "Ви знаєте, напевно, треба закінчувати. Мені тут крапельницю повинні поміняти. Я ж з вами говорю, лежачи на ліжку в лікарні. Пробачте, заради Бога. Але не хвилюйтеся – зі мною все добре, обстеження планове". Чесно кажучи, за таких обставин мені ще жодного разу не доводилося брати інтерв'ю...

- Вахтанге Костянтиновичу, ви були в перші дні на Євромайдані. Думали, що той протест матиме такі наслідки?

- Гірше, ніж зараз, неможливо було уявити. Все, що відбувається зараз в Україні, робиться за тим же сценарієм, що було і у нас, в Грузії. Чим це все закінчиться – дуже важко сказати. Все залежить від світової спільноти зараз. І то, якщо вони приймуть серйозні санкції. Крім цього, багато чого залежатиме від вашого нового уряду. Коли там у вас вибори до парламенту?

- 26 жовтня.

- Ось це дуже серйозний крок! І якщо до Верховної Ради прийдуть правильні люди, якщо вони будуть працювати узгоджено, все може закінчитися досить швидко. Повинні прийти люди, які ратують за свою країну, а не за свою кишеню. Повірте мені! Росія не хоче, щоб Україна продовжувала чинити опір. Але якби я був молодим, я б також зараз був в АТО і пручався, захищаючи честь країни. Другого варіанту немає! Адже якщо ця війна триватиме довго, встати на ноги Україні буде дуже складно.

- Це ваші слова: "Я для Путіна також бандерівець і фашист". Якби у вас була можливість щось сказати Путіну, що це були б за слова?

- Цій людині я можу сказати, що він політик чорної сили. І поки він зі своїми амбіціями житиме, він весь час буде загрожувати якимсь країнам, системам. Він – загарбник! Його заклинило на одному: він думає, що вічно командуватиме своєю країною. А люди не вічні, і все в житті закінчується. І навіть його правнукам буде соромно називати його прізвище. Історія це вже не раз доводила. Як свідчить слов'янська мудра приказка "Риба псується з голови". І якщо він завтра піде з політики, то вже через два-три дні зовсім нова система почнеться, причому в усьому світі. Але поки він на троні, ніхто інший у владі не з'явиться. Ви що, думаєте, що всі росіяни згодні з тим, що Путін робить з вашою країною? Ні, звичайно! Просто народ не запитують. Взагалі не вкладається в голові, як два братні народи ось так розправляються один з одним! Жорстоко, з несамовитою силою, із садистською насолодою.

- А як ви ставитеся до політики Петра Порошенка? Він гідний лідер країни?

- Я з ним особисто не знайомий, але враження про себе він залишає гарне. Він знає багато мов, а це багато що значить для президента. А на ваше запитання повинен відповідати народ, а не я.

- Це правда, що ви плануєте провести благодійний вечір у пам'ять про "Небесну сотню"?

- Так, звичайно. Я завжди готовий виступити в Києві, для всіх патріотів вашої країни, і хочу це зробити саме на Майдані Незалежності. У мене вже готова сольна програма, причому я хочу приїхати не тільки в Київ, а й у багато інших міст вашої країни. Тільки, на жаль, поки не дозволяє здоров'я.

- Зараз російські ЗМІ поливають брудом Андрія Макаревича за те, що він підтримує дії України. Свого часу ви також пройшли через це, коли відмовилися від ордена Дружби в знак протесту проти військового конфлікту між Росією і Грузією.

- Я вважаю, що кожна людина переважно виходить зі свого особистісного Я. І в цій ситуації абсолютно неважливо, яку посаду ти займаєш. Чи ти Кобзон, Пугачова, Макаревич, головне – твої власні переконання. Я повністю підтримую все, що говорить про те, що відбувається, Андрій Макаревич і, зрозуміло, не поділяю абсолютно думки інших своїх колег. Також я думаю, що спочатку треба говорити про проблеми місця, де ти живеш, про сусідів, і тільки потім про себе. Я не дивувався, коли мене лаяли мої дуже хороші друзі – сьогодні вони мені весь час кажуть, що все, що від їхнього імені написано про мене в Інтернеті, неправда і нісенітниця. Народ сам розбереться, де чорне, а де біле. Зараз всім українцям треба триматися за руки і співати одну пісню – за свободу рідної держави. Бо якщо цього не робити, все може дуже погано скінчитися.

- Але є люди, ваші колеги-актори, між іншим, які, навпаки, розколюють українське суспільство. Як ви думаєте, навіщо ті ж Говорухін, Михалков, Охлобистін роблять такі різкі заяви в бік України?

- Як же я з вами згоден щодо цього роз'єднання! Причина їхніх позиції дуже проста: вони не хочуть потрапляти до "чорного списку". Є маленькі люди, але їх не по росту міряють. А є великі, але їх дуже мало. Кілька днів тому по радіо слухав передачу Віктора Шендеровича. Ось він велика людина для мене. Я не буду називати, хто ще в цьому списку, але зовсім маленьких людей дуже багато. А взагалі масі цій, думаю, подобається, що їхній верховний – такий завойовник. Вони думають, що він для них все завойовує. Як же вони помиляються!

- Чи доводилося вам переконувати людей у політичних суперечках? Чи є в цьому взагалі сенс?

- На щастя, навколо мене немає таких людей, з якими мені доводилося б сперечатися. У всіх думка щодо України одна: це безсовісне вторгнення в країну! За своїм менталітетом я не дружу з тими людьми, які мене не розуміють.

- Як думаєте, скільки часу піде на те, щоб примирити наші народи, чи це в принципі неможливо?

- Я – не пропагандист, але, чесно вам скажу: якби я був українцем, я б ніколи не зміг пробачити Путіну. Ну от хто я такий? Я – артист, а артистів багато. Але я вже вісім років не їжджу в жодне російське місто. Не через те, що я хочу цим рішенням виразити якесь невдоволення самому народу. А через те, що я ніколи не міг уявити, що танк з російським прапором увійде на мою землю, манюсіньку республіку, і почне тут розстрілювати моїх братів.

- Посварившись із сусідньою державою, ви позбавили себе вагомого доходу від гастролей. Зараз вам часто надходять пропозиції з Росії, чи режисери та організатори концертів вже знають, що вмовляти вас приїхати – безглуздо?

- Мене весь час кличуть у Москву на зйомки різних проектів, фільмів. Я отримую дуже багато листів від людей, які підтримують мене, точніше, моє рішення. Двічі мене дуже довго вмовляли на зйомки двох картин. Я казав: "У Москві зніматися не буду. Перенесіть зйомки в будь-яку іншу країну – і тоді будь ласка! "У результаті одна команда перенесла зйомки в Єреван, друга знімала мене якраз у Києві. Звичайно, після того, як я озвучив свою позицію щодо політики Росії, я розумів, що втрачу багато роботи. Багато хто думає: навіщо Буба так зробив, навіщо так говорив, він же не політик. Людей дивує, чому після стількох років я не змінив свого рішення і досі не їжджу в Росію. Всі говорять, мовляв, у Грузії все вже закінчилося, все позаду. Я відповім: "Нічого ще не закінчилося!". Тут, за тридцять кілометрів від мого будинку, поставили металеве загородження і чергують танки! Скільки б не говорили про потепління відносин між Грузією і Росією, російські військові на 300 метрів пересунули південноосетинський кордон углиб Грузії. І деякі будинки грузин залишилися за дротом. Один чоловік виступав по телевізору і скаржився: його дружина похована на іншій стороні кордону, і він вже не може піти до неї на могилу. Це нормально, скажіть? Про це чомусь не говорять, але на нашому кордоні також багато чого неприємного відбувається. Сподіваюся, хто-небудь коли-небудь покарає Путіна за весь цей жах, який він створює. Але витримати це просто неможливо!

- Ваш батько загинув під Керчю. Коли ви востаннє були на його могилі?

- Батько у мене загинув у 1942 році, і востаннє на його могилі я був років вісім тому. Взагалі ця історія з Кримом дуже спірна. Адже українці самі не забирали Крим, їм подарував його Хрущов. Я так пам'ятаю. Якщо подарував Хрущов, значить, офіційно, це вже українська земля, правильно? Якщо я, припустимо, подарував футбольний м'яч маленькому хлопчикові, а потім, через кілька років, прийшов до нього і силою його забрав назад, це ж ненормально! Я вважаю, що офіційно це українська земля і відбулося дике захоплення території.

- Як виглядає звичайний день з життя Кікабідзе зараз? Коли ви прокидаєтеся, наприклад?

- Прокидаюся я не пізніше восьми-дев'яти ранку і відразу включаю телевізор. Цілий день дивлюся тільки одні новини. Це вже зараза якась. Далі займаюся звичайними справами.

- Знаю, що в Тбілісі є дуже гарний пам'ятник Тарасу Шевченку. Чула, що ви часто там гуляєте. Це правда?

- Так, пам'ятник такий є. А ви були у нас в Грузії? Ні? Тоді я вас особисто запрошую. Зателефонуйте, коли приїдете, ми обов'язково зустрінемося, і я вам особисто покажу цей пам'ятник. Кілька років тому, проходячи повз нього, я побачив двох чоловіків – вони відзначали якусь подію. Я підійшов і вигукнув: "Слава Україні!". – А у відповідь почув: "Буба, давай до нас, піднімемо келихи за українців, які нас підтримали і захищали у війні з Росією". Правда, я тоді вже не пив, але всім серцем і душею був з ними. Згадуючи цей випадок, щоразу ледве стримую сльози, особливо зараз.

- Вас люблять цілі покоління, Вахтанге Костянтиновичу. Ця всенародна любов заважає чи, навпаки, надихає?

- Ну як вона може заважати? Коли мене впізнають на вулицях, я ніколи не проходжу повз. На Кавказі так не прийнято, розумієте?

- Багато наших читачів запам'ятали вас, насамперед, як романтичного льотчика з "Міміно". Чи будете проти, якщо хтось візьметься за сценарій до продовження фільму?

- Це було б смішно і безглуздо, захоплення б одразу зникло. Зазвичай другий фільм виходить набагато гірше від першого. Так що сто разів правий був Данелія, коли відмовився знімати продовження картини, а у нього такі думки були. Та й я один з трійки в живих залишився. Кого знімати?

- У 2011-му в Тбілісі відкрили пам'ятник героям культової комедії. Вам самому він сподобався?

- Я вже говорив про нього якось. Відповім просто: три монстри і фалос посередині! Після його відкриття мене просто замучили дзвінками із запитаннями: як воно бути пам'ятником при житті? Незвичайні відчуття. Сам я там рідко буваю.

- Зі своєю дружиною Іриною Кебадзе наступного року ви відзначите золоте весілля. Важко бути вірним одній жінці все життя?

- Хто менше, хто більше, але всі чоловіки, на жаль, не без гріха, що ні для кого не секрет. Правильно жити дуже важко. Одне можу сказати: якщо полюбив, повинен чесно зізнатися, все залишити і піти, не псувати життя близькій людині, дітям. А ми з дружиною разом плюс-мінус півсотні років – от і робіть висновки. Багато стільки й не живуть навіть. Моя дружина – особлива людина, золото, їй рівних немає. Стільки років витримувати життя зі мною – інша б точно з глузду з'їхала! Кажуть, що головне для будь-якого чоловіка – зуміти вибрати дві речі: справу життя і супутницю життя. Мені пощастило вгадати і те, й інше.

- Насамкінець не можу не запитати, чому вас називають Бубою? У цьому імені немає ніякого співзвуччя ні з вашим ім'ям, ні з прізвищем.

- Так, дійсно, в Грузії я для всіх Буба – Вахтангом мене ніхто не називає. А звідки це повелося – толком ніхто і не знає, навіть я сам (сміється. – Авт.). Напевно, просто через те, що з цього слова я почав говорити. Все бубонів собі щось під ніс. Хоча є ще один, запасний варіант відповіді. На одному з грузинських діалектів "буба" означає "старший". І зазвичай так називають маленьких діточок для підтримки їх значимості – нібито він у будинку найголовніший. То ж висновки робіть самі.