Непередбачувана Бессарабщина: чиє буде зверху?

ОКРУГ КАМІКАДЗЕ /

Менш, ніж за місяць українці оберуть собі новий парламент. Яким він буде залежить насамперед від виборців і від того, в чому їх зможуть переконати партії та кандидати. Особливо в мажоритарних округах. І хоча Чернівецька область й найменша, але боротьба між тими, хто претендує на симпатії жителів Буковини, обіцяє бути цікавою. Навіть запеклою. Особливо у 204 «бессарабському» виборчому окрузі. Чому? Бо дуже сильні та цікаві фігури намагаються заручитися підтримкою мешканців Заставнівського, Хотинського, Кельменецького та Сокирянського районів.

«Що може бути простішим, аніж здобути мандат в 204 окрузі?». Таким запитанням могли задаватися експерти до початку виборів. При цьому, як на аргумент, кивали на досвід 2012 року, коли маловідомий і недосвідчений в політичних маневрах Артем Семенюк переміг дуже «впевнено». Хто забув, то ту «впевненість» забезпечили дядько-губернатор, понад сімнадцять тисяч договорів про агітацію (читай: підкуп виборців) та запопадливі голови місцевих райдержадміністрацій, які хіба що із шкіри не лізли, щоб забезпечити «планові показники підтримки» висуванця Партії регіонів. Тоді спрацювало. Бо направду кажучи і опоненти у Семенюка були занадто слабкими, щоб переважити потужний адмінресурс, і правоохоронці очі прикривали на виборчі каруселі, і країна була іншою, аніж сьогодні.

То була країна, яка не знала Євромайдану, Революції Гідності та війни за незалежність із путінською Росією. То були інші виборці, які впевнено казали «від мене нічого не залежить» і «мій голос так чи інакше, але вкрадуть». Сьогодні країна змінилася. Щоправда не вся і не настільки, як би того хотілося. Змінилися і люди. Щоправда не всі і не настільки глибоко, як того вимагають виклики часу. Найменше змінилися політики. Чимало претендентів на депутатське крісло вміють тримати ніс за вітром та дуже швидко зуміли перефарбуватися, змінити, скажімо так, «біло-голубі будьонівки» на «синьо-жовті мазепинки», із місцевих князьків стати «захисниками обездолених». І поперли дружніми лавами на округи як самовисуванці.

Першим дзвоником, який засвідчив, що на окрузі №204 буде цікаво, стало самовисунення здавалося б вічного керівника Сокирянщини, колоритного «господаря району», а часом відверто одіозного в очах громадськості Василя Козака. За ним підтягнулися й партійні висуванці від тих політичних сил, яким соціологія пророкує подолання п’ятивідсоткового бар’єру.

Зокрема від пропрезидентського «Блоку Петра Порошенка» змагатиметься добре знаний в області та окрузі екс-губернатор Володимир Куліш. Активної фази кампанії соратник президента поки не розпочав, що ймовірно пояснюється дещо запізнілою реєстрацією в ЦВК. Але, подейкують, що підготовча робота велася системно, а відтак скоро громада зможе побачити її результати.

«Батьківщина» на чолі із Юлією Тимошенко, змогла оговтатися після партійного розколу та виставили по 204 округу досить вдалу і зважену кандидатуру підприємця, депутата облради від Новодністровська Вячеслава Добровольського. У цього висуванця часу на агітаційну кампанію виявилося дещо більше і, кажуть, що він активно намагається зустрічатися із виборцями, в тому числі на «вотчині Козака», яку намагаються оминути інші кандидати.

Подейкують, що «радикали Ляшка» не знайшли кращої кандидатури, аніж Руслана Цаплюка, якому доведеться стартувати, як то кажуть, «із нуля», бо його виборці цього округу навряд чи знають. Доведеться великі надії покладати на впізнаваність та популярність самого Олега Ляшка, якого крайній популізм вивів на третю позицію у травневих президентських перегонах. Мешканці ж Чернівців можуть пригадати Цаплюка за його не надто успішною участю в травневих мерських перегонах. Поки ж офіційний сайт ЦВК мовчить про те зареєструвався пан Руслан чи ні.

Новостворений Арсенієм Яценюком «Народний фронт» відправив на виборчу передову донедавна жвавого й запального опозиціонера, а нині міністра інфраструктури Максима Бурбака. Максим Юрійович стартував, як прийнято казати, із місця в кар’єр – минулого тижня завітав до Чернівців та на сесії облради сміливо заявив, що засмучений «реваншем старих облич». Щоправда, яких самих не уточнив, бо певне глянув при цьому у дзеркало та на своїх колег-однопартійців, які висуваються по чернівецькому 201 та сторожинецькому 202 виборчих округах.

Вічно опозиційний полковник Гриценко та його партія, якій ще доведеться серйозно попріти над подоланням загороджувального бар’єру, виставили уродженця села Зелена Кельменецького району, колишнього міліціонера, а нині пенсіонера Павла Балацького.

Ризикнув спробувати довести виборцям, що чогось таки і вартий чинний нардеп Артем Семенюк. Щоправда цього разу він пішов на вибори як самовисуванець, бо Партія регіонів почила в бозі і розсмокталася дрібними диверсійними групами між «Сильною Україною» та (псевдо?) «Опозиційним блоком». До речі, Михайло Папієв, який так вміло диригував виборами у 2012 році, записався на 22 позицію в «Опозиційному блоці». Незайвим певне буде нагадати, що когорту «нових опозиціонерів» організували і повели за собою Сергій Льовочкін, Михайло Добкін, Нестор Шуфрич, Наталя Королевська та інші вчорашні (як би міг сказати майстер несподіваних цитат Микола Янович Азаров), «госпідарі життя».

Інші шість кандидатів – поки що становлять лише фон чи в окремих випадках дрібну електоральну неприємність для означених гравців. Розігрувати цю партію передвиборчих шахів прохідним кандидатам (особливо Кулішу, Бурбаку та Добровольському) буде дуже непросто. Головні причини – час та фінанси. Першого бракує всім, але особливо тим, хто має низьку чи недостатню впізнаваність. І тут, схоже, висуванці не мають іншого вибору, аніж піти протореним шляхом зустрічей з виборцями. При цьому будуть наступати один одному на п’яти, бо часу катма, а сіл та трудових колективів чимало. Хто перший почне чи вже почав цей забіг, той матиме певну перевагу.

Щодо фінансів, то з ними так само сутужно, бо економічна криза та війна вдарила не тільки по людських, але й по партійних кишенях. Задача непроста – вміло та ефективно скористатися наявними ресурсами, яких в цій кампанії особливо бракуватиме. А перелік витрат чималий. Тут і зовнішня реклама, в якій головне не передати куті меду, бо ось Тігіпко, наприклад, спробував заліпити всі вільні площі своєю фізією і швидко отримав калькуляцію, скільки бронежилетів можна було б закупити замість сотень біл-бордів. Тут і агітаційна продукція, – газети, календарі, буклети, – яку зазвичай випускають десятками, якщо не сотнями, тисяч примірників. Тут і кампанія в медіа – ефірний час та газетні шпальти задоволення не з дешевих.

Можна сміливо сподіватися, що кандидати спробують компенсувати вказані моменти за рахунок прив’язки до партійних брендів та прапорів, під якими висунулися. І тут задача так само непроста – за менше, аніж місяць треба добитися того, щоб у головах виборців міцно вкоренилися асоціації на зразок: «Куліш – Порошенко та «Блок Порошенка», Добровольський – Тимошенко та «Батьківщина», Бурбак – Яценюк та «Народний фронт», Цаплюк – Ляшко та «Радикальна партія». Якась частина виборців має звичку обирати висуванця від тієї політичної сили, за яку вони голосують в партійному бюлетені. Отож від того, наскільки великою буде ця частина виборців для кожного із прохідних, залежатиме успіх.

Одним із моментів, який поєднує інтереси Куліша, Бурбака і Добровольського та, відповідно, робить їх союзниками є усунення «чинника Козака». Справа в тому, що хоча просунута інтернет-спільнота Чернівецької області може й насміхатися над паном Василем, згадувати його справжні та мнимі гріхи, але кельменецький, а особливо сокирянський виборець дуже компліментарно ставиться до цього кандидата.

В цьому такий виборець чимось нагадує виборця східної України, якому сильна батьківська рука настільки мила, що їй можна пробачити будь-які маніпуляції. До речі, у 2012 році Артем Семенюк 19 тисяч своїх голосів назбирав саме на Сокирянщині. Той із кандидатів, хто може припустити, що пан Козак, який так старався для результату Артема, буде старатися для себе рідного менше, нехай зразу йде до ЦВК та знімається із перегонів. Можна із формулюванням – «Через політичну близорукість».

Водночас чимало виборців, які під тиском адмінресурсу, купівлі голосів чи від бачення безвиході у 2012 році, голосували «так як треба», сьогодні тримають в кишені міцно затиснуту дулю. І готові її показати чи Артему, чи пану Козаку, коли зрозуміють, що альтернатива є. Від трійки лідерів залежить те, щоб спільними зусиллями змусити найпотужнішого самовисуванця грати за чесними правилами, або так само спільно покарати його за їх порушення. Адже спокуси купити або ж залякати настільки сильні, що від них важко буде втриматися. Особливо тому, хто звик себе вважати і кого люди вважають (справедливо чи ні – то інше питання) не тільки господарем району, але й господарем доль його мешканців.

Сьогодні у штабах усіх кандидатів малюють карти агітаційних наступів та проривів оборони супротивників, виписують стратегічні та тактичні схеми наступу, обладнують про всяк редути для оборони, розкладають електоральні пасьянси, а часом навіть ворожать на кавовій гущі.

Всі ті речі спрямовані на одне – на перемогу.

І кожен щиро вірить, що вона 26 жовтня обов’язково його не омине. Як же ж буде насправді покаже час та виборець у кабінці для голосування. Нині ж очевидно лише одне – скучати на 204 окрузі не доведеться нікому – ані експертам, ані виборцям. Чому? Бо дуже сильні та цікаві фігури намагаються заручитися підтримкою мешканців Заставнівського, Хотинського, Кельменецького та Сокирянського районів.

Ігор ГАВРАДА, політолог