Остап Семерак: «Уряд кардинально змінює архітектуру влади»

 

- Функції не змінилися – ми маємо забезпечити ефективну діяльність уряду, а це і аналітична, й експертна та правова робота, і, звісно, те, що зветься матеріально-технічною базою.
Питання в іншому: коли прийшов новий уряд, з новими амбітними планами реформ, стало зрозуміло, що старий регламент, процедури і механізми ухвалення рішень не відповідають духу нашої команди. Уявіть собі: перед вами завдання створити айфон, а в руках у вас молоток і зубило. Громадяни, які привели наш уряд з Майдану до влади, вимагають швидких і рішучих змін. А в ситуації, коли будь-яка постанова уряду після погодження місяцями блукала по кабінетах чиновників, це неможливо. Тому ми насамперед дуже серйозно скоротили всі бюрократичні процедури. Я особисто з папірцем у руках пройшов весь його шлях і зрозумів, що іноді важлива постанова може тижнями чекати на столі чиновника, поки той вирішить нею зайнятися. Це неприпустимо, і ми це подолаємо. Точніше сказати, вже долаємо. Сьогодні більшість документів потрапляє на розгляд уряду вже пройшовши процедури відповідних служб і відразу після підписання прем’єром стає чинною.
За попереднього уряду від моменту реєстрації проекту акту до підписання документа проходило 193 дні. Уявіть собі – півроку! Чи можна було так працювати далі? Коли 27 лютого ми прийшли в уряд, на казначейському рахунку було близько нуля, все вкрадено, неможливо не те що сплатити податки, а навіть оплатити електрику в приміщенні Кабміну. Тож на одному з перших засідань уряду ми змінили цей регламент, встановивши максимально граничну процедуру для прийняття будь-якого документа - 45 днів. Але й це – максимальний термін. Реально за час роботи нашого уряду майже половина рішень готувалась менше 15 днів. Ще приблизно 30 відсотків - три дні.
Так само діємо в іншому. У квітні, на другому місяці роботи уряду, податкова зібрала податки на рівні 101 відсотка від доведеного плану. Коли ми прийшли, рівень збору становив менше 50 відсотків.

- Отже, що є ключовим для вас в роботі уряду?

- Ми в уряді ставимося до міністрів як до політичних фігур, а не як до чиновників. На першій же нараді в Секретаріаті Кабінету Міністрів з керівниками підрозділів оголосив: я – політик, тож не повинен, з моєї точки зору, давати вказівки підлеглим, як готувати якийсь документ чи куди його спрямовувати. Моя функція як політика у Секретаріаті уряду – дати загальний напрямок, як ми розвиваємося і які цілі ставимо перед собою. Ваше ж завдання як службовців - у межах закону запропонувати оптимальне вирішення поставленого питання, а якщо ці межі не дають просуватися до мети – запропонувати, що можна і треба поміняти в самій архітектурі державної влади. Немає в цьому житті великих констант, а є обмеження, які ми самі собі створюємо…

ХТОСЬ МАВ ВЗЯТИ НА СЕБЕ ПРОБЛЕМИ КРИМУ

- Але, напевне, мало лише прискорити прийняття рішень. З чого почалися зміни в уряді?

- З викликів, які поставило життя. Наприклад, ситуація з Кримом. Після анексії півострова Росією виникло безліч питань, починаючи від того, як збирати податки на цій території, виплачувати соціальні виплати та як взагалі організувати побут людей. Хтось мав узяти на себе проблеми Криму. Тож виникла ідея створити окремий структурний підрозділ, який координував би всі дії державних органів у цій темі. Виявилося, що ми пішли в унісон з Верховною Радою, яка ухвалила закон про створення центрального органу виконавчої влади з питань Криму. На сьогодні цей закон ще не набув чинності, тож ми поки що обмежилися створенням структурного підрозділу в межах Секретаріату КМУ. Сьогодні триває процес його кадрового наповнення, ми залучаємо до роботи людей, зокрема і від Меджлісу.
Нові завдання постали перед нами також після підписання Україною політичної частини Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Днями презентуємо Урядовий європейський офіс, що займатиметься координацією роботи органів державної влади, відповідальних за виконання Угоди про асоціацію. Це теж нова функція, яка лягла на мене як на міністра Кабінету Міністрів.

- Що далі буде з цим офісом? Трансформуєте його в міністерство з питань євроінтеграції, як це зробили багато країн?

- Це залежатиме від рівня інтеграції між Україною та ЄС. Не виключаю, що за якийсь час цей євроофіс переросте свій нинішній статус. Але на сьогодні маємо виходити з реалій часу, однією з яких є тотальна економія бюджетних коштів. Тому головне для нас – не організаційна форма, а перехід від імітації європейської інтеграції до реального втілення положень Угоди про асоціацію та інших документів.

- Отже, уряд прагнутиме не лише виконання Угоди, а й повноцінного членства в ЄС?

- Так, політична воля в уряду є - повноцінна інтеграція в ЄС. Однак це питання залежить не лише від позиції уряду, а й від реалій Європейського Союзу. Поки що питання вступу до ЄС не стоїть на порядку денному. Для нас зараз ключове – продемонструвати нашим європейським партнерам послідовність у виконанні умов Угоди про асоціацію. Тому завдання євроофісу у поєднанні, комбінуванні зусиль української державної влади та експертного громадянського середовища. Організаційно це, якщо хочете, певне інституційне тіло, яке буде наполовину державною службою, а наполовину громадською ініціативою. Там працюватимуть державні службовці, делеговані із Секретаріату КМУ, з міністерств - економіки, юстиції, фінансів, аграрної політики, екології, інфраструктури, інша ж частина - це українські експерти, знані фахівці, які будуть не на державній службі.
Звісно, це проблема знайти на ринку праці висококваліфікованих фахівців, і запропонувати їм відповідну заробітну плату. При цьому ми не можемо обійти антикорупційне законодавство, яке забороняє доплачувати державному чиновнику, приміром, певні грантові кошти. Тож шукатимемо додаткові стимули і для них, з тим щоб не було перекосу в цій структурі, де люди мають спільно працювати над виконанням завдань державного масштабу.

ВСІ ЗАКОНИ ПРОХОДЯТЬ АНТИКОРУПЦІЙНУ ЕКСПЕРТИЗУ

- Ми кажемо, що Майдан заклав нову систему стосунків між державою та суспільством. Тож коли, нарешті, порядок денний засідань уряду стане доступним громадськості? Поки що маємо все постфактум – відбулося, ухвалили...

- Уже зараз це не зовсім так. Порядок денний урядових засідань ми анонсуємо та оприлюднюємо не менше ніж за добу. Але в ситуації, коли уряд може призначати спеціальні засідання через день, трапляється так, що ми оприлюднюємо не за 24 години, а, приміром, за 20 годин. Війна, як ми розуміємо, не сприяє справі.

- Ви говорите про прозорість у своїй роботі та транспарентність. А от, приміром, список ваших радників можете оприлюднити?

- Чому ні? Їх п’ятеро – Ю. Матюшенко (керівник групи радників, фінансист), П. Врублевський (радник з міжнародних питань), О. Діденко (радник з аналітики), В. Павлюк (радник з питань документообігу), О. Климончук (радник з питань преси).

- Так само, коли ми вже говоримо про відкритість, чи готові Ви поділитись, хто був учора у Вас у кабінеті, записувався на прийом?

- Чому ні? ( Перегорає сторінку робочого календаря. – Укрінформ.). Дивимось, учора у нас було 1 травня ( інтерв’ю велося 2 травня. – Укрінформ.). Ось список: 11.00: О.Скорик, Омер Кирінлі Аслам - це люди з кримсько-татарського Меджлісу, ми в секретаріаті ведемо кримський напрямок; 11.30 - Михайло Харій – громадський експерт, 12.00 – Богдан Буца – заступник міністра оборони, 13.00: Павло Шеремета – міністр економіки. Потому, оскільки це був майже вихідний і менш навантажений день, працював з документами. Але гляньте, все навіть простіше (відкриває сторінку на моніторі. – Укрінформ.), мій робочий графік кожен працівник Секретаріату може бачити в електронному вигляді. Жодних секретів. Більше того, я можу бачити, що цього дня заплановано у Прем’єра (відкриває іншу сторінку, чесне журналістське слово, тут ми справді побачили, хто цього дня був в кабінеті Арсенія Яценюка, але було б, вважаємо, некоректно писати про це без його згоди. – Укрінформ.).

- А чому взагалі не відмовитись від паперів і не працювати з документами в електронному вигляді, як це, зрештою, давно роблять у світі? Адже це спрощує всю бюрократію та робить систему прозорою. Завжди можна буде побачити, де саме «застряг» той чи інший документ…

- Вже запускаємо електронний обіг документів. Знаєте, скільки мав витратити в 2014 році лише на папір той же Секретаріат, тобто робочий орган уряду? 2 мільйони гривень, і це без міністерств. Скільки ж загалом, уявіть, мало піти на чиновників по всій країні.
При цьому, не повірите, виявилось, у Секретаріаті практично все було підготовлено до введення електронного обігу. Попередні уряди – і не один - приймали рішення про це, використовували шалені кошти - на комп'ютери, на побудову мереж, на програмне забезпечення та, звісно, поїздки задля вивчення досвіду за кордон. А потім – стоп, і далі вже ніхто нічого не впроваджує.

- Чому?

- Усе банально: щойно документ заходить в електронну систему, чиновник втрачає владу над ним: змінити дату реєстрації чи якісь параметри в документі вже неможливо.

- Готуючи засідання уряду, чи доводиться відбиватися від проектів лобістських рішень?

- У Секретаріаті Кабінету Міністрів ми впровадили антикорупційну експертизу всіх законопроектів. За неї відповідає мій перший заступник, який координує роботу наших не лише юристів, а й інших фахівців на предмет можливої наявності корупційної складової: чи не працюватиме той чи інший закон на монополізацію ринку, на підтримку певного бізнесу? Цю роботу до нас тут ніхто не робив. І, до речі, коли ми прийшли працювати в уряд, відразу проаналізували певну кількість попередніх рішень, і декілька сотень скасували саме з огляду на корупційну складову.

- А ще у вас є урядовий уповноважений з питань боротьби з корупцією Тетяна Чорновол…

- Так, є. Формально урядовий уповноважений з питань боротьби з корупцією вважається моїм підлеглим, але практично я так не будую відносини. Це - абсолютно незалежна структурна одиниця, зі своїм штатом працівників. Моє бачення на перспективу - урядовий уповноважений з боротьби з корупцією має діяти в структурі Кабінету Міністрів, а не в його Секретаріаті, аби бути максимально незалежним у своїх діях. Тим не менше, навіть коли законодавець підвищить статус уповноваженого, ми в Секретаріаті все одно залишимо таку функцію як антикоупційна експертиза, з тим щоб диверсифікувати цю роботу.

«ВИШКИ БОЙКА» ЯК МІТКА СТАРОЇ СИСТЕМИ

- Наскільки відомо, ви стали чи не єдиним народним депутатом, якому свого часу в результаті антикорупційних розслідувань вдалося довести справу до того, що вкрадені з держбюджету чиновниками кошти були заблоковані на рахунках, щоправда, не в Україні, а в Латвії. Це, звісно, про так звані «вишки Бойка», які закуповував «Чорноморнафтогаз»…

- Так, 81 мільйон доларів із 400 мільйонів, які пішли через фірми-прокладки, зареєстровані на ризьких людей без певного місця проживання, вдалося заблокувати на банківських рахунках у Латвії.

- Але сам Юрій Бойко продовжує пафосно розповідати, що ніякого криміналу за ним немає і він чистий у цій справі…

- Насправді, кримінальна справа в Латвії відкрита за статтею «Відмивання коштів в особливо великих розмірах, здобутих злочинним шляхом» їхнього Кримінального кодексу. Я, до речі, оприлюднював цей лист, він є в Інтернеті.
Щоправда, справа справді відкрита не стосовно Бойка, вона відкрита за фактом. І латиші ведуть розслідування. В недавні часи справа відкрита вже була відрита в Латвії, а Генеральний прокурор України Пшонка мені відповідав на депутатські запити, що все в порядку. Тому що вони всі були учасниками цієї схеми і покривали один одного. Але ця справа насправді і сьогодні є певним викликом для вже оновленої української прокуратури. Я, будучи вже міністром Кабінету Міністрів, повторно звернувся до Генпрокуратури з проханням провести аналіз розслідування цих фактів прокуратури, і переконаний, що це є одним із тих маячків, який стоїть перед українськими правоохоронними органами та Генпрокурором. «Вишки Бойка» стали яскравою міткою у характеристиці старої системи. Справа не лише в тому, що всі докази, які зібрали журналісти, та документи, які мені як народному депутату вдалося «накопати», свідчать про грандіозне злочинне відмивання грошей - інакше як може вишка вартістю 248 мільйонів бути купленою українською державною компанією за 400 мільйонів? У мене взагалі склалося враження, що насправді ніхто навіть не збирався ці вишки постачати в Україну - вся оборудка була просто прикриттям афери.

- Звідки такий висновок?

- Щоб доправити вишку в Україну, її треба провести через Босфор. Там є міст, що має межу проходження по висоті. І от «Чорноморнафтогаз», визначаючи технічні вимоги до вишки, не звернув уваги, що вона на 6 метрів вища за міст. Пам'ятаєте, десь у 2011-2012 роках «Чорноморнафтогаз» звітував, що додаткові кошти вони потратили в турецькому порту для зрізання цього вершка вишки, а потім, після проходження під мостом, цей вершок знову приварювали? Таке собі кулібінство, з двома лівими руками, бо ж втручання у високотехнологічне обладнання ні до чого доброго не доведе: відхилення від вертикалі навіть на один сантиметр на висоті багатьох метрів може призвести до відхилення при бурінні уже на куди більшу відстань. На жаль, на все це пішли державні кошти у великих розмірах, а на сьогодні ми не маємо нічого, навіть відповідей.

- Нещодавно була заява Генпрокуратури, що вони не можуть розпочати розслідування, бо документи у цій справі залишилися в Криму.

- Я переконаний, що публікацій у пресі, зокрема в «Дзеркалі тижня», в інших виданнях цілком достатньо для того, щоб почати перевіряти факти. Особисто я готовий ще раз поділитися з Генеральним прокурором тими документами, які в мене є. Плюс, я думаю, можна поцікавитись у правоохоронних органів Латвії, отримати від них на підставі угод про міжнародну правову допомогу документи, якими вони володіють, тому що ця схема лишала сліди не тільки в Україні, але і в Латвії, і навіть у Великій Британії.

ЧИНОВНИК - ЦЕ СИЛА

- Повернемося до роботи уряду. Вважається, що середня ланка у бюрократичній ієрархії - це така сила, що може потопити будь-які гарні задуми…

- Вважається. Але я з великою повагою ставлюся до людей, які працюють у так званій середній ланці виконавчої влади: вони мають величезний досвід роботи, досконало знають ситуацію в галузі, законодавство, логіку конкретних законів. Інша справа, що принцип дії всієї системи перекреслює всі благі наміри. Ще раз повторю: система діє абсолютно в парадигмі радянської школи бюрократії.
Наприклад, готується проект доручення Прем'єр-міністра для якогось міністерства. Всі чиновники, аж до мене, мають погодити проект документа, зібрати візи, і відправити документ Прем'єр-міністру. Він його підписує, а вже потому доручає все це виконувати тим, хто саму ідею і запропонував. Тобто, ми самі готуємо доручення для себе щось зробити.
Таку логіку ми, особливо Прем'єр-міністр, не приймаємо. Якщо чиновники протягом тижня готують проект доручення для себе ж, чому не можна зробити це відразу і подати Прем'єр-міністру, щоб він або погодився або не погодився?

- Днями група народних депутатів звинуватила вас у неефективних кадрових діях, зокрема при призначенні заступника голови Київської облдержадміністрації. Прокоментуєте цю ситуацію?

- Для початку розкажу про саму процедуру призначання заступників голів держадміністрацій. Голова обласної адміністрації звертається до Кабінету Міністрів із листом про погодження кандидатур своїх заступників. Всі подані кандидатури реєструються в Секретаріаті КабМіну і розглядаються відповідними службами в межах чинного законодавства. Критерії - відповідність вимогам законодавства про державну службу та антикорупційного законодавства. Потім надається відповідний висновок, рекомендація для прийняття рішення Кабінетом Міністрів.
Далі всі кандидатури, які були розглянуті на засіданні Кабінету Міністрів і отримали схвалення, ми оформляємо відповідними розпорядженнями і надсилаємо їх у ті органи, які приймають рішення. Голови райдержадміністрацій - це до Адміністрації Президента (потрібен Указ), заступники голів обладміністрацій - до губернаторів (має бути їхній наказ).
Тож усі рішення, які прийняв Кабінет Міністрів, прийняті колегіально, і я не знаю жодного випадку, де би ми відійшли від норм закону і процедури. Більш того, є ще третя група посадових осіб, які згідно закону про місцеві держадміністрації Кабмін має погоджувати, - це заступники голів районних державних адміністрацій. Я як міністр Кабінету міністрів звернувся з доповідною запискою до Прем'єр-міністра, і є відповідне доручення Прем'єр-міністра Міністерству юстиції про внесення змін у законодавство та скасування такого порядку погодження. Адже це тисячі людей, яких ми не бачимо - це по-перше. Друге: насправді ми повинні побудувати в країні відповідальну систему влади. І якщо призначено голову районної державної адміністрації чи голову ОДА, вони теж повинні мати право формувати свою команду.
Скажу принагідно, що мені не дуже подобається існуючий квотний підхід у формуванні місцевих державних адміністрацій. Адже партії і на попередніх виборах і на наступних виборах нерідко є конкурентами. Ця їхня конкурентна боротьба не завжди закінчується консенсусом, вона продовжується у різних формах, на різних рівнях, зокрема, і на місцях, при формуванні органів влади. І в тому випадку, про який ви згадали, я бачу саме відлуння такої політичної боротьби, а вже її намагаються перенести її знизу аж на рівень парламенту, Кабінету Міністрів. Як мінімум, це говорить про політичну незрілість таких діячів, які не можуть у себе на місці знайти консенсус.

- Чи реально поменшало чиновників на Грушевського за ці два місяці?

- Коли я прийшов працювати на посаду Міністра Кабінету Міністрів, в моєму підпорядкуванні було 730 осіб, сьогодні їх залишилося 664. Але проблема в тому, що чинне законодавство не дозволяє, зменшуючи кількість людей, піднімати якість оплати тих, хто працюватиме далі. Теоретично мало би бути так: скоротили ми близько 10 відсотків людей, і у нас близько 10 відсотків фонду зарплати вивільнилося. Ні. Ми не можемо навіть половину з тих відсотків направити на премії для тих людей, які залишилися.
Це взагалі проблема всієї державної служби в Україні, бо залишилася стара система, яка будувалася з початку 90-х років. Тоді були мізерні заробітні плати, і держава, не маючи можливості забезпечувати нормальну, гідну оплату службовцям, почала запроваджувати всякі пільги, бонуси, відкладаючи на час їхньої пенсії. Вийдеш, мовляв, на заслужений відпочинок, і тоді вже відчуєш, що держава подбала про тебе.
Ця система залишилась і донині. Тож змінити її - це перспективне завдання, яке ми перед собою поставили, інакше ми просто не зможемо залучати фахові кадри для побудови нової держави.

- Але ж ідеться не лише про скорочення кадрів, а й про професійність цих кадрів.

- Звичайно, ми прагнемо об'єднати досвід і модерність кадрів, котрі не були на держслужбі. Один із прикладів - на посаду голову Державного агентства з питань державної служби ми призначили людину, яка жодного дня не працювала на державній службі, зате тривалий час працювала в реальному секторі економіки,у комерційних структурах. Таке призначення є викликом старій системі, це певний ризик: може не спрацювати, а може спрацювати, навпаки, настільки ефективно, що дасть поштовх змінам та новій якості.
Ми визнаємо - поки що не завжди можемо запропонувати умови для держслужбовців, конкурентні з бізнесом, особливо в Києві. Наскільки я знаю ринок праці, то у столиці менеджер компанії може мати заробітну плату до 5 тисяч доларів, при сьогоднішньому курсі гривні це понад 50 тисяч гривень в місяць. Моя заробітна плата як міністра є суттєво меншою, відповідно, всі заробітні плати моїх підлеглих менші від моєї.
Чому все-таки молодь іде працювати на державну службу за низької платні? Пояснень декілька. Найгірше пояснення - це корупція, можливість отримати доступ до корупційного ресурсу. Ми з цим ресурсом сьогодні боремося, ви знаєте, що уряд ініціював ряд законопроектів, які спрощують дозвільні процедури, і ми в цьому напрямку будемо працювати далі. Інша причина, чому молодь іде до нас працювати, - це інвестиції в себе, це досвід, а відповідно, робота на перспективу.

- Наскільки реально найближчим часом змінити систему мотивації?

- Ми бачимо цю можливість, відповідну роботу вже проводить і Секретаріат Кабміну, і Держагентство - йому надано доручення підготувати новий закон про державну службу. Водночас треба розуміти, що піднімати заробітну плату слід не тільки службовцям, а й лікарям, учителям, загалом у соціальній сфері, а, відповідно, це вплине на реальний сектор економіки. Також необхідно домогтися зменшення до мінімуму корупційної складової, яка існує в Україні. Адже всі хабарі лягають в кінцевому результаті на споживача - на нас із вами. Ми всі в кінцевому результаті сплачуємо цей фактично корупційний податок, і цей податок іде не державі, а в кишеню сірого створіння, яке сидить на кожному етапі прийняття рішення.

КОМУ ДІСТАНУТЬСЯ УРЯДОВІ АВТОМОБІЛІ ТА ДАЧІ

- Хотілося б повернутися до теми заощадження коштів. Є багато розмов про розпродаж урядового автопарку, дач. Це, звісно, схвалюється людьми, а, з іншого боку, навряд чи наповнить бюджет. Що ще робиться в цьому напрямку?

- Хочу, щоб нас зрозуміли: ми прийняли рішення про продаж автомобілів, резиденцій, державних дач тощо не для того, щоб залатати дірки у бюджеті. Звичайно, це немалі кошти, але корумпований уряд, який працював протягом останніх декількох років і асоціюється з легендарними золотими батонами, вкрав стільки, що продаж енної кількості «крутих», хоча й ненових автомобілів, не залатає цих дір. На жаль. Наша логіка дещо інша. В країні, яка бідує, люди в якій живуть, скажімо так, «в натяжку», уряд не може жити в розкоші. Я вже казав, що уряд Яценюка - це уряд громадян, ми прагнемо працювати для цих громадян і маємо жити так, як вони живуть. Тому це було радше рішення соціальної солідарності.
Зауважу, що я веду політику в Секретаріаті Кабінету Міністрів про продаж автомобілів максимально публічно. Першим кроком було запросити журналістів подивитися на ті всі автомобілі. Далі - ми визначили тих 50 відсотків автомобілів, які будемо продавати, і одразу цей перелік автомобілів із їхніми номерними знаками, роком випуску, з пробігом ми оприлюднили на сайті Кабінету Міністрів. Я, зрештою, на своїй сторінці у Фейсбуці про це писав.

- Коли буде проведено аукціон?

- До кінця травня-на початку червня. Ми проведемо його максимально публічно із запрошенням усіх бажаючих, з класичними ударами молотком по столу. Авто продаватиметься тій людині чи організації, яка запропонує найвищу ціну. Всі кошти від цих продажів підуть не на якісь там спеціальні фонди Кабінету Міністрів, а прямо в державний бюджет. Я не знаю, скільки це буде, все залежить від активності покупців, але сподіваюся, мільйони гривень, і ми їх повернемо до бюджету.

- Але ж ви самі сказали, що цих коштів небагато у масштабах держави.

- Наступні кроки - є рішення постанови Кабінету Міністрів про врегулювання питання державних дач, які колись були надані високопосадовцям. До речі, я згідно з нормами, які досі існують, як міністр Кабінету Міністрів маю право отримати в Кончі-Заспі окремий будиночок, дачу для моєї сім'ї. Чесно вам скажу, я навіть не поцікавився, де цей будиночок є, і не буду цікавитися. Не тому, що в мене є інша дача, а тому, що я вважаю, що це несправедливо. І ніхто з наших урядовців не взяв такої дачі.
Ще з радянських часів існувала норма, коли чиновник, вийшовши на пенсію, продовжував жити на дачі, а держава платила за нього 70 відсотків комунальних витрат плюс за утримання будинку, за охорону. Наш уряд скасував це, і на сьогодні, якщо людина там живе, має платити повністю всі видатки зі своєї кишені. Не можеш утримувати - віддай назад.
На жаль, Кабінет Міністрів за законом сам не в праві продати ці дачі, і ми очікуємо солідарного рішення інших органів влади, аби змінити законодавство. Це і парламентське рішення, і президентське. Також уряд звернувся до Адміністрації президента щодо впорядкування обслуговування колишніх високопосадовців. Не повірите, поки що діє норма згідно якої, наприклад, Янукович може отримати, якщо він звернеться в касу бухгалтерії, щомісячну заробітну плату Прем'єр-міністра. Також мають покрити його видатки обслуговування автомобіля, як відставного Президента і Прем'єра. Ці укази є під грифом секретності, їх журналісти не можуть бачити, але ми про них знаємо.
Ми відповідні рішення прийняли, і найближчим часом справа буде доведена до логічного завершення. Скажімо, автобаза Кабінету Міністрів перестала обслуговувати ряд колишніх посадовців, які користувалися безлімітним режимом автотранспортом. Можу сказати, я як керівник, який приймав це рішення, не отримав негативних відгуків від тих, хто користувався благами, що додає їм честі, а мені - дає підстави говорити про справедливість таких кроків.

-Якою буде доля легендарної чиновницької лікарні - Феофанії?

- Стосовно Феофанії та інших об'єктів, то це майно перебуває в управлінні Державного управління справами. Виконуючи доручення Прем'єр-міністра Яценюка, два тижні тому я провів нараду з Фондом держмайна, з Міністерством економіки, фінансів та керівництвом Державного управління справами про продаж їхнього майна, оскільки там є багато того, що не потрібне для здійснення діяльності Президента.
Уявіть собі, перелік цього майна складає приблизно 100 сторінок дрібного тексту, починаючи від двох санаторіїв у Абхазії та одного - в Кисловодську, в тому числі у Криму, в Карпатах, та закінчуючи пресловутим Житомирським лікеро-горілчаним заводом, агрофірмою «Чайка» і так далі. Є концептуальне рішення продати це все зайве майно. Чи вдасться це зробити до президентських виборів? Точно не вдасться, і це буде, певно, відповідальність наступного президента зокрема. До речі, це може бути одне з питань у передвиборчих дебатах, бо майно доволі дороге за своєю вартістю, воно могло б піти на користь платників податків.

- А легендарний довгобуд на Лівобережній у Києві, здається, це мало бути міністерство економіки. Якою може бути його доля?

- Я цікавився цим недобудованим хмарочосом, він колись справді будувався як майбутнє Мінекономіки. Одна з ідей, яка обговорювалась в Секретаріату Кабміну - використання його як нового будинку уряду. Будинок на Грушевського, де ми знаходимось, був споруджений, відомо, як будинок НКВС, і насправді тут аура доволі важка. Можливо, якась мережа готелів купила б його в держави. А уряд переїхав би на Лівий берег. Але це, швидше, так би мовити, з ряду фантазій, принаймні поки що …

- Дякуємо за інтерв'ю.

Розмову вів Олег ОЛІЙНИК, "Укрінформ"