Джамала: «Нікому не віддам свого Криму»

ВІРНА ДОНЬКА СВОГО НАРОДУ /

Джамала – одне з най­яскравіших явищ української музики та водночас символ нової української нації, що формується в нас на очах. Ця найвідоміша кримськотатарська виконавиця з вірменським корінням співає чотирма мовами абсолютно інтернаціонально яскраву суміш із соулу, класичного ритм-н-блюзу та джазу з домішками кримськотатарської музики. При цьому є палкою патріоткою своєї країни та малої батьківщини – Криму, який зараз перебуває у фокусі всього світу. Про те, як музична візитівка кримських татар та України планує боротися за свою землю й при цьому далі творити, "Тиждень" і поговорив із Джамалою.

У. Т.: Наступні два концерти у вас мають бути в Москві та Санкт-Петербурзі. Чи немає бажання скасувати їх? І як узагалі бути далі з виступами в Росії, враховуючи Крим та вашу активну позицію неприйняття його окупації росіянами?

– Дуже довго сумнівалася, чи взагалі вони відбудуться. Тим більше очікувала, що через мою громадянську позицію знайдеться черговий Мілонов чи як його там (депутат Держдуми РФ, через звернення якого заборонили концерт «Океану Ельзи». – Ред.). Особливо після мого виступу на кримськотатарському Вічі на Майдані 23 березня. Та й узагалі я ж і на Майдан після обману всіх нас щодо євроінтеграції вперше вийшла ще в листопаді. Ніколи не робила таємниці зі своїх поглядів, тому постійно досить активно «запощую» у Facebook власні думки з приводу окупації Криму. А вони дуже прості: не можу спокійно жити, коли частина моєї рідної країни захоплена окупантами, там чужий прапор, чужі солдати. Питання Криму для мене найболючіше, адже там мої рідні, мій дідусь, мій тато, який усе життя повертався в те село, звідки його корені, мій будинок, мій горіх, айва, оливка.

Останніми роками мені здавалося, що нарешті ситуація покращилася, люди навчилися жити одне з одним, кримських татар стали сприймати не як «понаехавших», а як тих, хто просто повернувся на свою Батьківщину. І тут із мого народу російські ЗМІ знову роблять ворога, як у 1944-му. А в мене одразу спливають у пам’яті розповіді моєї прабабусі, як її ще один, окрім дідуся, син помер у неї на руках під час депортації до Середньої Азії і його просто викинули по дорозі з потяга. Як голодні та босі приїхали, а їх там не вважали за людей, бо так казала пропаганда, і хлопчик у садочку підходив до бабусі й шукав у неї хвіст. Я надто добре знаю на прикладі власної родини, чим загрожує для мого народу російська окупація.

Тому не можу бути спокійною, коли чую: «Та грець із ним, із тим Кримом, віддали та й годі». Зрозуміло, з такими поглядами чекала й чекаю на «привіт» від Росії, але поки що все в силі, та й російські прихильники пишуть зі словами підтримки, що не вірять тамтешнім новинам. Запевняю вас, якби хоч хтось некоректно висловився з приводу моєї країни, ніяких концертів не відбулося б. Так, від початку всієї цієї ситуації було бажання взагалі перестати виступати в РФ, але там також є багато прекрасних людей, які не згодні з Кремлем. І я підтримуватиму їх як можу. До того ж усе ще сподіваюся, що тамтешнє керівництво схаменеться. Якщо ж ні, то в мене є моя країна – Україна, де відбувається більшість моїх концертів, є зацікавленість моєю музикою на Заході, є Туреччина, куди мене нерідко також запрошують. Прорвемося.

У. Т.: Чи плануєте боротися за свій Крим? І взагалі що робити митцям у такій нелегкій ситуації?

– Звичайно, планую. Мітингувати, як мені здається, вже немає сенсу, та й це не моє, якщо чесно. Я не політик, тому вважаю, що від мене буде більше користі, якщо заспіваю пісню в тому самому ООН, вдягнена в національний костюм. Та й щиро вірю, що наші лідери Мустафа Джемілєв, Рефат Чубаров зможуть вплинути на ситуацію. Як митець і донька власного народу, свою головну функцію вбачаю в тому, щоб постійно привертати якомога більше уваги до України, Криму, кримських татар, розповідати правду про те, чому кримці не хочуть бути з Росією і які права вони мають на кримську землю. Зокрема, нещодавно виступала з програмою кримськотатарських і турецьких пісень «Ана Ватан» («Мати-Батьківщина» з кримськотатарської. – Ред.) на фестивалі тюркських народів у турецькому місті Ескішехір, який транслювали в прямому ефірі 150 телеканалів у всіх тюркських країнах.

Звернулася до глядачів, щоб вони не забували про своїх братів у Криму. Постійно даю інтерв’ю з цього приводу всім, кому тільки можна, навіть із китайським каналом CCTV говорила. І все те хочу підкреслювати музикою, бо я все ж співачка. Власне, намагалася це робити завжди. У всіх моїх альбомах більшість пісень англійською, але є українською, російською й обов’язково кримськотатарською. Дуже важливо, щоб люди у всьому світі дізнавалися про кримських татар, які, як кожен малий народ, потребують захисту. Для мене Крим – мірило всього. Навіть друзі підколюють, що, хоч би куди потрапила, коли мені там подобається, завжди кажу: «Як у Криму». Тому мовчати й розповідати про аполітичність митців просто фізично не можу.

У. Т.: Давайте про музику. Ви працюєте в царині джазу та соулу, що є, мабуть, одними з найскладніших у вокальному та музичному сенсі напрямами. При цьому кримськотатарська мелодика досить складна, з ламаними ритмами та цікавою гармонією. Чи впливає ваша вроджена національна традиція на вибір музичного стилю?

– Знаєте, ви перший ставите мені це запитання, і я абсолютно впевнена, що маєте рацію: тут є зв’язок. Давайте згадаємо, що ще в часи СРСР найкраще грали джаз кавказці: вірмени, грузини та азербайджанці. Так виходило тому, що саме в мелосах східних народів закладені складна музична ритміка та мелодика. Голов­не, що ріднить соул і кримськотатарську музику, – це так звана мелізматика (спосіб розспіву тексту, за якого на один його склад припадає багато, чотири й більше, звуків мелодії. – Ред.) та швидкі зміни ритму. Дуже часто в кримськотатарських піснях змінюєш нахил складу – і виходить той-таки соул, який, зрештою, так само виріс із народної музики темношкірих американців.

У. Т.: Ви співаєте багатьма мовами. Яка є для вас найкомфортнішою з музичного погляду? Тим більше коли виконуєте пісні російською чи українською, то здається, що це та сама англійська, тільки заспівана іншими словами.

– Сама пісня завжди диктує мені мову, якою її варто співати. А якщо трошки потеоретизувати, то задумайтеся: чому ми знаємо багато російського та українського року, а з джазом величезні питання? Проблема в тому, що у слов’янських мовах слово забирає на себе дуже багато уваги. Тоді як у джазі ти можеш заспівати «Baby…» – і всі зрозуміють, що маєш на увазі. А тепер давайте заспіваємо «Детка…» – і відразу ж побачимо, що виходить музика зовсім іншого жанру. Англійська мова дуже зручна для співу, бо в ній купа коротких слів. Keep, deep, make, take – усі вони дуже зручно лягають для розспіву. Натомість українська вельми мелодична, бо в ній багато букви «і», яка дуже співоча, тому ця мова також вельми зручна для співу. Щоправда, є певні обмеження в мелодиці, яка іноді надто прямолінійна. Взагалі я співачка, а не поет, тому в піснях прагну передовсім співати.

От, наприклад, та сама Земфіра, навпаки, робить акцент на прекрасному, майже чеканному слові у своїх піснях, тому для мене вона більше поет і велика особистість біля мікрофона. Коли ж пишу російською, намагаюся займатися такою собі музичною математикою: уникаю дуже складних, дов­гих слів, шукаю зручні для співу. При цьому не втрачати сенсу, не перетворюватися на попсу, співати розумні речі простими й зручними словами. До речі, коли виконую кримськотатарські пісні у своїй інтерпретації, то деякі люди не зовсім сприймають це, мовляв, зіпсувала пісню. Я їх розумію: ну дуже мало в кримських татар музикантів, є Джамала, і та якось не так співає. Люди бояться втратити свою ідентичність.

У. Т.: Ви вважаєте себе поп-співачкою чи все ж джазвумен? Яка ваша мета в музиці?

– Я займаюся поп-музикою в сенсі популярної музики, але не попси. Так, користуюся поп-методами в рекламуванні своєї творчості, зокрема знімаю кліпи. Хоча зараз за великим рахунком і джазовики їх знімають – часи змінилися, необхідно відповідати їм. Потрібно бути в соціальних мережах, спілкуватися з людьми та колегами. Щодо мети, то дуже хочеться довести всім, що Україна – це не якісь бідні задвірки світу і не країна біля Росії, а повноправна держава, де є своя цікава культура, музика, мода. Хочу, зрештою, навчитися творити такі пісні, які зачаровують незалежно від того, якою мовою вони звучать.