Росіянин, який живе у Чернівцях майже 70 років, ветеран двох воєн про російську істерію: Вони ніколи в Україні не були, а вигадують всіляке

ЕКСКЛЮЗИВ БУКІНФО /

Іван Сухорукіх один з небагатьох живих очевидців Російсько-фінської та Другої Світової воєн. Йому минає 93 рік. А дідусь ще жваво намагається розповідати про своє солдатське минуле. Хоча пригадувати вже йому важко, однак старі фотографії, військовий квиток та інші цінні й пам’ятні речі допомагають відновити спогади.

Народився Іван Данилович в Росії, в селі Биково Орловської області, 1 квітня 1920 року. Після призову до війська направили служити до Львова водієм в інженерних військах. А вже звідти – на фронт Російсько-фінської війни.

Як для Вас почалася війна?

- Записали спершу в комсомольці. А потім, так би мовити, примусили бути добровольцем, бо не вистачало людей на фронті. Підказали що і де заповнити і відправили мене як водія спершу до Львова, а звідти вже на російсько-фінський кордон. Тоді була зима, йшов 40-ий рік. Пам’ятаю, що фінські дороги були добре мощені, але зі снігом вони ставали слизькими і пересуватися автомобілями було важко. Але справилися. По завершенні фінських подій мене повернули на свою частину у Львові. Тут вже йшла Велика війна.

Розкажіть про свою участь у війні?

- Після повернення з Фінляндії до Львова відбувалися активні наступальні дії німецької армії. Ми відступали до Києва. Тоді я був водієм одного підполковника. Пригадую, що перевозив його сім’ю подалі від бойових дій до Києва.

Ви були поранені, розкажіть як це сталося?

- Нас підстерегли німці. Вони замінували дорогу, якою ми проїжджали до моста, який повинні були зірвати. Мене вибуховою хвилею викинуло з машини, при цьому пошкодив ногу і сильно забив голову. Від того маю контузію і не чую на праве вухо. А в командира нашого, який був зі мною в машині, вибухом голову відірвало. Її ми так і не знайшли. Забрав мене начальник штабу до шпиталю інженерних військ, де за три місяці поставили на ноги.

Потім Ви повернулися на фронт, так?

- Поки мене лікували, німецькі війська почали втрачати свої позиції на території України і почали відступати. Мене повернули назад водієм броньовика на фронт, але цього разу ми вже рухалися вперед, а не покидали свої позиції.

Коли для Вас закінчилася війна?

- Мене звістка про завершення війни застала в Празі. Ми тоді з майбутньою дружиною служили при авіаційній базі.

А що Ви можете сказати про бандерівців? Ви мали з ними справу?

- Та що про них скажу. Були вони під час і після війни. Одного разу зупинили наш автомобіль з солдатами в Карпатах, але забрали тільки гвинтівки і відпустили. Ми ж, радянські солдати, коли виходили з автомобіля, думали, що все, розстріляють. Але ні, нас відпустили. Сказали, що з простими солдатами не воюють. Це було в 44-му році.

Що Ви думаєте про сьогоднішню ситуацію в Україні, зокрема в Криму?

- Я не розумію, навіщо вони все те затіяли? Навіщо молодих хлопців спершу в Києві калічили і вбивали, а тепер в Криму налаштовують одне проти одного? Хіба жилося їм до цього моменту аж так погано? Це не до добра робиться.

А Вам як російськомовному коли-небудь в Україні докоряли, що не розмовляєте українською?

- Та ніколи. Я після війни працював у Чернівцях водієм автобуса, постійно їздив кудись. Так жодного разу ніхто навіть зауваження не зробив. Тут люди спілкуються вільно тією мовою, якою звикли. І не було ніяких осудів чи ще чогось. Раніше люди були більш дружніші. А те, що там в Росії кажуть, що тут над росіянами чи російськомовними знущаються чи принижують якось, то все дурниці. Вони ніколи в Україні не були, а вигадують всіляке.

Максим КОЗМЕНКО, БукІнфо (с)
Фото автора

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації