Навіщо нам ваші проблеми?

Але лише відзначення «Унірі» (саме так румунською звучить це свято) румунам мало й вони собі засновують нові, на кшталт цьогорічного «Дня Буковини». Усі свої рухи в бік румунської меншини України у самій Румунії пояснюють благими намірами – бажанням допомогти. Підтримують грошима деяких «кишенькових» активістів місцевих товариств, які, дякуючи, волають про те, що румуни в Україні побоюються жити, поширюють через них «історичні» румунські книжки, газети й журнали, щоб показати усім нам несправедливість втрати Румунією частини Буковини у 1940-му році, встановлюють у нас пам’ятники, організовують для місцевих румунів літні табори, тренінги, конгреси, конференції, на яких вказують, як треба «правильно» сприймати відомі історичні події – і все заради «допомоги» діаспорі.

Для чого вони це роблять - румуни знають. І знають на власному досвіді. Адже ні для кого не секрет, що в самій Румунії є така територія, куди побоюється офіційно заїхати навіть президент Румунії – так званий «Секуйський край». Там живуть мадяри. Вони настільки не бажають жити в «великій румунії», що навіть під час одного з останніх цьогорічних візитів туди президента Бесеску, спеціально не вивісили жодного державного прапора – лише прапори «Секуйського краю» (як почувався там румунський президент він пізніше з «гордістю» розповідав пресі). Мало того, вони оголосили про створення окремої адміністративної одиниці (звісно, Румунія її не визнає!!!) та періодично влаштовують там «Великі марші секеїв», у яких бере близько 100 тис. мадяр.

Треба віддати румунській владі належне – вони розуміють небезпеку мадярських сепаратистів та намагаються не давати їм та їх «ляльководам» жодного шансу. Лише держсекретар МЗС Угорщини Жолт Немет заявляє про необхідність вивішування в усіх населених пунктах цієї держави прапорів «секуїстів» - в МЗС Румунії викликають угорського посла та вручають подарунок – «ноту протесту». Після цього організовано в пресі виступає держсекретар МЗС Румунії Ауреску та засуджує цей «демарш», а румунський прем’єр Понта заявляє, що «Румунія не потерпить ні від кого з-за кордону подібної зухвалості». Що тут скажеш – «Європа».

Так чому ж Румунія, яка на власній шкірі відчуває весь негатив від сепаратизму, робить все для того, щоб і ми це відчували. Невже це й є ті «європейські цінності», до яких нас хоче залучити наш південний сусід? «День об’єднання» – свято утворення «великої румунії». Але в самій Румунії, декілька десятків кілометрів від Бухареста, у «Секуйському краї», це свято явно не святкуватиметься. Ось і виникає питання: а чи потрібно святкувати його у нас?