Віктор Довганич: «Ми їх душили-душили, душили-душили…»

Перманентний конфлікт між, так званими, «старими» та «новими» регіоналами у Чернівецькій області поступово набирає обертів. А тимчасове інформаційне затишшя не повинно нікого вводити в оману. Адже це саме той випадок, коли затишшя перед бурею. Протидіючі сторони акумулюють усі наявні фінансові, і, що найголовніше, інформаційні ресурси, аби нанести супротивнику вирішальний удар.

У цій надскладній шаховій партії, що розігрується на теренах найменшої в Україні області, навіть, не одразу збагнеш, хто на чиєму боці грає. Та зрозуміло одне – переможець отримає все, а переможений сяде у калюжу.

Папієв не може розірватися між розумними та гарними

Хто б там, що не казав, але «всесильний» губернатор поступово втрачає контроль, як над партією, так і над областю. Про що можна вести мову, коли у вчителів та лікарів області хронічні затримки із виплатою зарплати, а Михайло Миколайович щиро переймається долею трьох вкрадених каналізаційних люків на Рогізній. 

То саме і в партії.

Щоправда на останньому засіданні фракції ПР у Чернівецькій міській раді, яке відбувалося під чуйним керівництвом Папієва, він взяв на себе роль арбітра, і спробував «розрулити» ситуацію. Зайвим доказом того, є повернення Ігоря Урсуляна до фракції ПР, та тимчасове поновлення Володимира Ніконова на посаді директора Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин. Зрозуміло, що виключали Урсуляна та усували Ніконова за безпосередньої участі секретаря міської ради Віталія Михайлішина. І ось тепер губернатор спробував показати, хто у домі господар. Михайлішин гірку пігулку проковтнув, але образу затаїв…

Та таке загравання Папієва із «старими» регіоналами може зіграти з ним злий жарт, і стати для нього Пірровою перемогою. Бо він, як колишній есдек, їм так потрібен, як статевий орган на вечерю.

Старі регіональні гвардійці Шкіра, Ніконов, Урсулян, Ткач, Кушнірик сплять і бачать, як посадити у крісло губернатора або Федоровича, або Романюка, і вже при них отримати тепленькі посади у будинку з левами.

А поки Папієв продовжує макати свої вуса у сметану на щопонеділкових брифінгах, навіть донецькі не сплять. Вони вже оточили його своїми силовиками. А ті лише чекають команди, щоб притиснути кота за…

І от тоді навіть веселі статті про край, де варто жити у підконтрольних газетах і сайтах вже не врятують.

Все нове, добре забуте старе…

Поки ж Папієв намагається намацати нитку Аріадни, аби виплутатися із лабіринту внутрішньопартійних інтриг, велику рибу в багнюці політичних розборок намагається виловити непримітний член виконкому міської ради і за сумісництвом неформальний лідер та головний фінансовий донор громадського об’єднання «Рідне місто» Василь Продан.

Дехто називає його «смотрящім за містом». Хоча у нинішньому політичному розкладі йому більш підходить роль людини, що підглядає крізь шпарину у дверях за тим, що відбувається.

Щоправда, свою підніжку Папієву він вже встиг зробити, коли на лютневих довиборах до обласної ради переміг кандидат від «Рідного міста», мало кому відомий Андрій Білогорка. А переміг не кого-не-будь, а особисту креатуру Михайла Папієва ректора Медичного університету Тараса Бойчука.

Тож коли Продан та Білогорка пили шампанське за перемогу, Михайло Миколайович нервово заливався віскі у власному кабінеті, і пояснював «татові» чому програв вибори, які мав вигравати із заплющеними очима.

Відчувши, так би мовити, політичну та фінансову міць «Рідного міста» під її знамена потягнулися всі кому не ліньки: помаранчевий Володимир Бешлей, біло сердечний Олексій Редько. На черзі Сірман, Гаєвська, Чєсанов… Всі ці тушки і складають компанію, так би мовити, нових регіоналів. Бо очолює їх людина з партквитком ПР Віталій Михайлішин, якому набридло бути маріонеткою у руках Папієва, і якій хоче самостійно керувати містом.

Епітафія замість епілогу

Зрозуміло, що усі задіяні у цій шаховій партії сили готуються до президентських виборів 2015 року. Бо саме від їх результатів буде залежати, хто з пішаків проб’ється у ферзі, а кого назавжди приберуть із шахівниці.

Можна припустити, що в подальшому варто очікувати не лише інформаційних воєн, але й кулуарних домовленостей, що є більш звичним для нашої толерантної області

А поки що це взаємне поборювання нагадує відому фразу Поліграф Поліграфовича Шарікова…

Ну а хто кого додушить – час покаже…