Владислав Ващук: «Мій шлях у основі «Динамо» розпочався у грі з «Буковиною»

Інтерв'ю
3 листопада 2012 року
4153
0

Відомий український футболіст київського «Динамо» Владислав Ващук зараз виступає за ветеранів уславленого клубу. У період найвищих досягнень киян наприкінці 90-х років пару центральних захисників Олександр Головко — Владислав Ващук вважали однією з найнадійніших у Європі. Нещодавно титулований гравець побував на Буковині. Наш кореспондент скористався нагодою поспілкуватися з Владиславом. Пропонуємо Вашій увазі першу частину розмови з київським динамівцем.

«Лобановський допоміг розкритися кожному гравцеві»

- Владиславе, 25 вересня 1993 року Ви провели першу гру за основний склад київського «Динамо». Тоді підопічні Михайла Фоменка протидіяли чернівецькій «Буковині». Що можете сказати про цю зустріч ?

- До матчу з «Буковиною» київське «Динамо» грало у 1/16 фіналу Ліги чемпіонів із «Барселоною». Наша команда виграла з рахунком 3:1. Я ж сидів на трибуні та не знав про те, що потраплю в заявку на гру з «Буковиною». Наступного дня був дзвінок. Зі мною хотіли переговорити. Нас було чотири перспективних гравця – Олександр Шовковський, Сергій Баланчук, Сергій Федоров і я. Мене ж до основного складу «Динамо» запросив Михайло Фоменко. Звісно, що від таких запрошень не відмовляються.

У грі з «Буковиною» вийшов на 15 хвилин. Я не очікував, що мене випустять на поле. А у наступному матчі я вже відіграв тайм. Мені тоді було 18 років. Тож мій шлях у основі «Динамо» розпочався у грі з «Буковиною». До речі, тоді у команду влилися кияни. Ми складали основу «Динамо». Можливо, десь у нас був провал, однак потім команда стабілізувалася. У нас команда складалася з 18-20 - річних футболістів. Про те, що у «Динамо» гратимуть легіонери, навіть ніхто і не думав.

- Владиславе, певний період Ви не потрапляли до основного складу «Динамо»...

- Я втратив місце в основному складі «Динамо» з приходом Йожефа Сабо. Він чомусь не довіряв мені. На щастя, з приходом Валерія Лобановського все змінилося.

- У 1999 році «Динамо» потрапило у півфінал Ліги чемпіонів. На думку фахівців, у нашої команди були шанси виграти почесний трофей. Ви згідні з цим ?

- Звісно, що шанси були. У домашньому півфінальному матчі з «Баварією» ми вигравали 2:0, 3:1. Ми тоді виглядали дуже добре. На жаль, у Мюнхені ми програли з рахунком 0:1. Після удару Маріо Баслера лівою ногою мяч потрапив у девятку наших воріт.

- У чому, на Вашу думку, запорука успіхів київського «Динамо» на міжнародній арені наприкінці 90 – х років ?

- Лобановський допоміг розкритися кожному гравцеві. Валерій Васильович прагнув того, щоби футболіст міг розкрити свої найкращі якості. На мою думку, усе залежить від психології, налаштуванні на гру та віри. Футболіст повинен вірити у те, що може досягти вагомого успіху. А у нас сьогодні багато футболістів чогось бояться. Тому і немає конкуренції з іноземцями. Треба постійно боротися за місце в складі. На жаль, вітчизняні футболісти здають позиції. Раніше такого не було.

- Одинадцять років тому київське «Динамо» вперше запросило багато іноземних гравців. Це робилося з метою підсилити динамівський колектив чи тоді була така футбольна мода ?

- Гадаю, що це, насамперед, мода. Був такий принцип: усі беруть, а чому б не взяти нам. Розумієте, деякі іноземці приїжджали та їхали. Іх не запамятовували. Вболівальники запамятовують, насамперед, своїх футболістів. А поїздки ветеранів київського «Динамо» у різні регіони в України – це популяризація футболу в нашій державі. Ми хочемо того, щоби діти йшли займатися футболом.

«У «Спартаку» була чехарда з тренерським складом»

- На початку 2003 року Ви перейшли у московський «Спартак». Чи не жалкуєте про цей перехід ?

- Я не жалкую про те, що було. Цей шлях треба було пройти. Були такі моменти, коли ставало прикро аж до сліз. Зрештою, я пройшов цей шлях і повернувся у рідне «Динамо».

- До речі, тоді вітчизняна преса вилила на Вас багато бруду ...

- Тоді мене підтримувала родина. Щодо преси... Це ж преса. Лобановський казав, що краще не читати газети, не дивитися телевізор, бо там є багато негативу та лестощів. Нам не треба було говорити про хороше чи погане. Ми і так все знали. Тому навіщо забруднювати цим свій мозок.

- З яких Ви провели у «Спартаку» лише один сезон ?

- Президент московського клубу Андрій Червиченко вирішив зі мною попрощатися. У «Спартаку» була чехарда з тренерським складом. Керівництво клубу в особі Червиченка не могло зрозуміти те, хто їм потрібен у команді.

- Після того, як Ви залишили «Спартак», Вам певний час не вдалося знайти команду. Відомо, що Ви вирушали на оглядини у клуби Німеччини та Голландії...

- У той час було багато негативу. Тоді чомусь багато хто відвертався. Я прагнув «зачепитися» у Європі. Мені допомагав агент Андрія Вороніна – Андрій Головаш. Планував затриматися на тривалий час у німецькій команді «Майнц». Я вірив у власні сили. Врешті – решт, у Німеччині не залишився. Закріпитися ж у Голландії завадив власний зріст. У них є стандарт, на який вони орієнтуються. Вони не зважають на те, як ти граєш. Я готувався самий. Мені допомагали друзі. Зокрема, титулована наша спортсменка Інеса Кравець. Ми тренувалися разом. Це був важкий період.

- Владиславе, врешті – решт Ви стали гравцем одеського «Чорноморця», а згодом повернулися в рідне «Динамо». Як відбувалося Ваше повернення у Київ ?

- У «Чорноморець» мене запросив Семен Альтман. Найголовніше те, що команда стала третьою у чемпіонаті України. Згодом я зіграв дві гри за національну збірну України. Я дуже хвилювався, бо повернувся на базу київського «Динамо». Потім зустрівся з Григорієм та Ігорем Суркісами. Спокійно поговорили, потиснули руки. Я поїхав на базу, де поспілкувався з наставником «Динамо» Анатолієм Дем'я́ненком, який сказав, що буде радий моєму поверненню у київську команду.

Довідка БукІнфо

Владислав ВАЩУК народився 2 січня 1975 року в Києві. Вихованець ДЮСШ СКА та ДЮСШ «Динамо» (Київ). Виступав у командах ЦСК ЗСУ (Київ), «Динамо» (Київ), «Спартак» (Москва, Росія), «Чорноморець» (Одеса), ФК «Львів», «Волинь» (Луцьк). За національну збірну України зіграв 63 гри (1 гол).

Досягнення:

Чемпіон України: 1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001 та 2007
Кубок України: 1996, 1998, 1999, 2000, 2006 і 2007
Суперкубок України: 2006, 2007
Кубок Росії: 2003
Півфіналіст Ліги чемпіонів УЄФА: 1999
Четвертьфіналіст чемпіонату світу: 2006
Орден «За мужність» III ступеня.

Олексій МАМЧУК, БукІнфо (с)

(Далі буде)

Більше новин по темі: