Сім років кривосуддя - ІІ (ФОТОКОПІЯ ЛИСТА МАМИ ЗАСУДЖЕНОГО)

FATA MORGANA /


Семилітнє слідство у справі буковинця Г., засудженого з досить сумнівних міркувань до семи років ув’язнення, і далі затягується. 29 травня слухання в Івано-Франківському апеляційному суді, по-суті, так і не розпочалося, відклавшись втретє. Спочатку засідання затримали на півгодини. Потім прокурор чомусь то заходив, то виходив із зали суду, а коли суд нарешті оголосили відкритим, він виступив і заявив, що… «не встиг докладно ознайомитися з матеріалами справи» і просить розгляд відкласти на два тижні.

 

Це при тому, що документи вивчаються ним ось уже більше місяця і минулого слухання він про таке клопотання не заявляв. Колегія суддів клопотання задовольнила, хоч захист був проти, бо 24 квітня та 17 травня такі клопотання прокурором не заявлялись. Тож засідання перенесли на 14 червня.

 

Проте адвокат засудженого Віктор Ільніцький вважає, що розгляд спеціально затягують, шукаючи у матеріалах справи причини, аби залишити вирок в силі. Він припускає, що «представник обвинувачення готує заперечення на апеляцію захисту і засудженого, щоб з надуманих мотивів відкинути доводи, викладені в апеляції адвоката. А це значить – шансів на об’єктивний розгляд все менше!» Тим часом, як нам заявляє матір, до неї «підходили і пропонували на певних фінансових умовах вирішити справу», мотивуючи тим, що треба все розв'язувати на місці, бо коли навіть і подавати апеляцію в найвищу інстанцію – Верховний суд України – шансів добитися перегляду обмаль.

 

З огляду на ситуацію, що склалася, мати вирішила звернутися з відкритим листом до керівництва держави та громадськості. А також – надіслала цього листа до нашої редакції. Пропонуємо його на розсуд читачів.

 

 

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Президенту України Віктору Януковичу


Голові Верховної Ради України Володимиру Литвину

Уповноваженій Верховної Ради України з прав людини

Валерії Лутковській


Міністру юстиції Олександру Лавриновичу

Гідори Сільви Василівни

 

 
Вельмишановні керівники держави!

Ось уже сім років тягнеться слідство у справі мого сина. Воно не проходить чесно та об’єктивно. Я вважаю, що у такий спосіб зі мною зводять рахунки.

Свого часу я мала контакт з оперативними працівниками СБУ в Івано-Франківській області, які вивчали питання корупції в середовищі Верховинського суду, зокрема дії судді Токарука В.І., котрий вів судове слідство в справі мого сина. Я зізналася, що цей суддя вимагав у мене гроші, посвідчила, що дуже боялася і дала йому спочатку 1 тис. доларів, а потім ще 1,5 тис. доларів. Тисячу доларів дала й державному обвинувачувачу прокурору Медведчуку Д.П. за зміну міри запобіжного заходу – з тримання під вартою на заставу у 17 тис. грн., щоб він не заперечував і не подавав апеляцію на рішення суду.

Як видно із рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської обл., син був відпущений під заставу. 21.12.2007 р. його звільнили з СІЗО. 14.05.2008 р. суд постановив вирок, яким визнав його винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 187 ч. 3 КК України і призначив покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки. Прокурор Верховинського суду Медведчук Д.П. не погодився з вироком і 26.05.2008 р. подав апеляцію за м’якістю призначення покарання. Син апеляцію на вирок не подавав, тому що був радий, що на волі, а іспитовий термін пройде. Крім цього, боявся подавати апеляцію, бо думав, що справу направлять на новий судовий розгляд. Вину за ст. 187 ч. 3 КК України він так і не визнав.

Пізніше при зустрічі Медведчук Д.П. на моє запитання, чому він оскаржував вирок Верховинського суду, відповів: тому, що я не зацікавила його матеріально. Я пояснила, що дала йому 1 тис. доларів, на що він відповів, що ця сума призначалася за зміну міри запобіжного заходу (під заставу), а щоб не було апеляції, треба було підійти до нього і передати ще певну суму. Він навіть поскаржився, що це не по-людськи: з суддею питання вирішили, а його обділили.

Та перед тим був ще такий момент. Одразу після вироку (14.05.2008) голова Верховинського суду, який і постановив вирок, відвів мене в сторону і пояснив, що я повинна в нотаріуса у Верховині надати від свого імені довіреність на ім’я його водія, щоб той отримав у банку 17 тис. грн. застави і передав йому. Ці гроші, повідомив, потрібні для того, щоб вирок не оскаржували і він залишився в силі. Чому суддя і прокурор не знайшли між собою спільної мови на той час, залишається загадкою, але, як вище сказано, прокурор образився, що з ним не поділились. Як видно з матеріалів справи, з того часу і почалася судова тяганина, яка триває й донині.

СБУ в Івано-Франківської обл., можливо, вже і до цього мала факти хабарництва з боку голови Верховинського суду, оскільки швидко зв’язалася зі мною і ми зустрілися в Івано-Франківську. Я письмово звернулася до них із заявою і виклала все, що описала вище. Оперативний працівник мене запевнив, що наступить справедливість. Мене забезпечили технічною апаратурою і я вела бесіду з головою суду відносно всіх переданих йому коштів та застави у 17 тис. грн., яка знаходилася у банку. Фактично він сам себе задокументував відносно їх отримання.

Як мені відомо, водій визнав, що по моїй довіреності отримав ці гроші в банку і передав голові райсуду. Це легко перевірити навіть студенту-першокурснику юрфаку. По-перше, у нотаріуса залишилася копія моєї довіреності на ім’я цього водія. По-друге, у банку залишилася видаткова квитанція з підписом отримувача – водія, який визнав цей факт. Почеркознавча експертиза – це вже потім. Для мене залишається загадкою, чому не порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ст. 368 КК України (одержання хабара). Можливо, замала сума?

Після цього прокуратура дуже «ретельно» почала вивчати справу мого сина і різними методами добилася бажаного рішення для тих, хто хоче захистити репутацію відомства. Голова Косівського районного суду Крилюк М.І. винесла вирок – 7 років ув’язнення. Не виключаю, що за такими діями стоять вже згадані голова Верховинського суду та прокурор. Вважаю, мені відплачують за мою громадянську позицію.

Мені вже нічого втрачати. За ці сім років я поховала чоловіка, який не витримав нещастя, що впало на родину, син опинився у тюрмі, без підтримки залишилися його троє дітей... Я перенесла два інсульти і, попри поганий стан здоров’я, змушена працювати, щоб якось вижити. Бачу, що втрачаю всі можливості добитися правди в Україні, тож готова дійти до Європейського суду з прав людини.
Виходячи з цього, закликаю Вас, вельмишановні керівники держави, гарантувати незалежний і об’єктивний розгляд справи. Наступний розгляд відбудеться 14 червня. Прошу Вас довести, що ми живемо у правовій державі, де кожен громадянин за ст. 22 КПК України має право на повне, всебічне і об’єктивне розслідування справи та може у правовому полі захистити свою честь і гідність.

З повагою і надією на підтримку, Гідора Сільва
31.05.2012
 
*****

А судді хто?

Продовжуючи наше розслідування, ми вирішили докладніше з’ясувати, хто ж представляє судову гілку влади у справі засудженого Косівським районним судом Івано-Франківської обл. буковинця Г. Адже суди створюють правовий імідж держави, а самі судді й прокурори мали б бути прикладами неупередженості щодо вирішення долі рядової людини. Тож увазі читачів – коротка довідка.

Крилюк Марія Іванівна - у 1999 р. призначена на посаду судді Косівського райсуду. У 2007 р. на нараді в СБУ Президент України Віктор Ющенко озвучив інформацію про те, що деякі судді своїми діями дискредитують судову систему, порушують закріплені Конституцією права і свободи людини. Він подав листа до Вищої ради юстиції, де назвав прізвища 47 суддів, помічених у корупційних зв’язках. У ньому значилася й суддя Косівського районного суду Крилюк Марія Іванівна. Ось витяг із листа Президента: «Шановні члени Вищої ради юстиції! Змушений звернутися до вас у зв'язку із загрозливим поширенням випадків ігнорування суддями вимог чинного законодавства, їх необ'єктивності та упередженості, перевищення повноважень при розгляді конкретних справ, зловживання службовим становищем.
 
Зокрема, йдеться про випадки брутального втручання суддів у конституційний процес формування та функціонування вищих органів державної влади України, відвертого перешкоджання господарській діяльності юридичних та фізичних осіб, перебирання на себе функцій органів виконавчої влади, зокрема податкової, митної служб тощо. Все це дає підстави стверджувати про серйозну наявність корупції у середовищі суддів (…) Наполягаю, шановні члени Вищої ради юстиції, на невідкладному очищенні судових органів від осіб, які заплямували себе негідними вчинками, та терміновому вирішенні питань щодо внесення до уповноважених органів подань про звільнення зазначених суддів з посад». Як нам повідомило джерело в СБУ, інформацію про правопорушення в судовій системі для глави держави готує їхнє відомство. Дивно, що така гучна справа нічим так і не завершилась.

Медведчук Дмитро Петрович – у 2010 р. призначений на посаду прокурора Верховинського району. Особливу неславу заслужив собі від мешканців села Буковець, де розміщена туристична перлина Верховинщини й пам'ятка природи скеля Писаний камінь. Газета «Галицький кореспондент» звинуватила його у винесенні потрібних для невідомих донецьких інвесторів земельних рішень. Видання писало: «Верховинська прокуратура взялася захищати донецьких підприємців, які намагаються взяти в оренду легендарну скелю Писаний камінь, від... місцевих гуцулів, що володіють земельними ділянками на схилах гори. Здається, для прокурорів і керівництва району донецька прописка «інвесторів» важливіша за державні акти на землю...». Як виявляється, позови на селян «в інтересах держави» подав прокурор Верховинського району Дмитро Медведчук. Він намагався скасувати земельні акти чотирьох селян, чий ґрунт сподобався «інвесторам». Донецькі збирались створити біля природної пам’ятки мисливське господарство для VIP-персон.
 
Журналісти з’ясували, що землю заїжджі бізнесмени оцінили аж у… 539 грн. за сотку, тож зробили висновки: «зважаючи на те, як заметушилася районна прокуратура, здається, що буківецькі землі вподобали собі підприємці з переконливими аргументами». У цю ситуацію змушена була втрутитися Івано-Франківська обласна рада. Її комісія з'ясувала, що прокуратура Верховинського району декілька місяців намагалася скасувати державні акти на землю буківецьких гуцулів. Було вказано: «На час, доки справи розглядаються у судах, людські землі арештовані, зате на них повним ходом господарюють донецькі – і прокуратура не бачить!» Фактично вторгнення донецьких на заповідну територію виглядало як рейдерство.
 
На тлі цих дій Дмитро Медведчук хотів визнати недійсними ще три державні акти на землею, які належали місцевим жителям. Проте 27 вересня 2011 р. Апеляційний суд Івано-Франківської обл. визнав безпідставними вимоги Верховинської прокуратури скасувати акти селян на право власності на землю. За самовільне будівництво й захоплення земельних ділянок підприємці з Донецька відбулися штрафом у розмірі... 460 грн. Дії прокурора, на жаль, належної оцінки не отримали.
 

Любов ВАСИЛИК, журналіст
Спеціально для БукІнфо (с)
 
(далі буде)

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації