НАША ПАМ'ЯТЬ / 

26 листопада у Чернівцях відбудеться молодіжна акція «Пам’ятаймо! Запали свічку», приурочена пам’яті жертв голодоморів в Україні. Напередодні цієї події ми зустрілися з координатором Чернівецького обласного громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору – геноциду 1932-1933 років в Україні, громадським діячем Віктором Ігоровичем Павлюком і попросили його розповісти про діяльність комітету.

- Пане Вікторе, чим, власне зумовлена поява такої громадської організації?

- Всеукраїнський Комітет із вшанування жертв голодомору – геноциду в Україні створений у 2010 році, зумовлений ігноруванням владою пам’яті про національну катастрофу, заподіяну шовіністичним тогочасним режимом. Минулорічні заходи проходили під гаслом «Не дамо згасити свічку пам’яті». У цьому році ми, у першу, чергу пом’янемо знищених голодомором дітей. Це – мільйони передчасно вирваних з життя нездійснених землеробів, робітників, поетів, художників, композиторів, співаків, ремісників.

- Хто насамперед був під прицілом у Сталінському реєстрі?

- Історик Рафаель Лемкін, який вивчав знищення євреїв і вірмен, вперше ввів науковий термін етноцид і геноцид, досліджуючи українську трагедію назвав це яскравим прикладом геноциду Виокремив етапи системного знищення українців. З дослідником не можна не погодитись. У 20-30 роках – знищення політичної і духовної еліти нації; У 30-40 – х – під репресії потрапляє основний носій генотипу і менталітету нації, її основоположник і годувальник – селянство; Третій етап – 40 – 60 –і роки відбулися етнічні переміщення всередині держави, де з цілих українських регіонів ешелонами вивозилося місцеве населення, натомість прибували переселенці з інших республік. І четвертий етап – нав’язування ідеології про нову фармацію – щасливий радянський народ.

- Очевидно, діяльність громадського комітету не обмежиться планом заходів на один-два дні?

- В оргкомітеті зголосилися працювати відомі і поважні люди Буковини, науковці, громадські діячі, зокрема П. Брицький, В.Ботушанський, І.Буркут, В.Старик, О.Попелюк, І.Войцехівська, Т.Смолдирєва, М.Лазарук, митрополит Данило, отець Валерій Сиротюк, Г.Манчуленко, М.Бурбак і багато інших. Власне бажаючим завжди буде надана допомога щодо реалізації ініціатив, адже донести цю страшну правду до народу справа не одного дня. На сьогоднішній день перелік видань про голодомори перевищує 5 тисяч, але донести цю інформацію до громадськості, як української, так і світової це завдання на майбутнє. До всеукраїнського громадського комітету ввійшли М. Жулинський, В. Брюховецький, Н. Матвієнко, В. Ющенко, В. Вовкун, М. Попович, Є. Сверстюк, І. Дзюба, І. Драч, Д. Гнатюк, І. Юхновський та багато інших.

- Які заходи відбуватимуться у столиці держави?

- У Києві о 14.00 26 листопада розпочнеться скорботна хода від метро Арсенальна до національного меморіалу пам’яті жертв Голодомору. « Тоді нас міг врятувати хліб, тепер нас врятує пам’ять» - закликають українців організатори акції. Це звернення уже підтримали понад 4 тисячі провідних українських митців і громадських діячів та небайдужих українців.

- Вікторе, ви акцентуєте на тому, що нині основне завдання – донести правду до кожного, особливо до молоді. Чи вистачає для цього ресурсу: інформаційного, інтелектуального, організаційного?

Цілком. Перш за все в Україні видано 26 томів «Книги пам’яті» про Голодомор – геноцид, до якої увійшло десятки тисяч свідчень, та документів тих часів. Це безцінний історичний матеріал як доках страшного злочину. Науковцями, істориками, митцями, журналістами зібрано і опрацьовано величезний фактичний матеріал. Якщо іще донедавна про наш Голодомор писали перш за все закордонні історики, зокрема, Рафаель Лемкін, Роберт Конквест, Тімоті Снайдер, то тепер більшість матеріалів належить українським дослідникам.

- Чи розповідали вам ваші рідні про пережите під час голодомору?

- Під час голодомору мій дід Захар працював на складі зерна на Вінничині. Їх щоразу після роботи обшукували до білизни. Бабця примудрилася на одній штанині зробити ширший шов, куди дідусь по зернині насипав збіжжя. Це десь на жменю зерна. Дома його товкли ступою, варили бадиревку…і родина вижила. Мама моєї дружини Софія Іванівна розповідала, що бачила як на узбережжі Азовського моря ранньою весною 1933 року за кількасот метрів стояли баржі, завантажені зерном. З них солдати сипали збіжжя у море. Люди кидалися у холодну воду, підпливали до барж, хапали зерно з води. Звідти мало хто повертався на берег, адже вода була ще льодяною, а плавці – знесилені голодом.

- Як Ви вважаєте, чому Віктор Янукович як Президент не визнав голодомор України геноцидом?

- Очевидно, у нього були погані радники з цього питання.

- Але ж і нинішній міністр освіти Д. Табачник не визнає геноциду.

- Про своє невизнання він може висловлюватися вдома на кухні, бо державний чиновник такого рангу має захищати історичну справедливість свого народу, і не робити протиправних вчинків і порушувати закон України «Про голодомор 1932-1933 років в Україні», де в статті 2 чітко записано, що «публічне заперечення голодомору визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв…, приниженням гідності Українського народу і є протиправним» Тільки за це його треба усунути з посади міністра і я б позбавив його звання професора та наукового ступеня доктора історичних (!?) наук, як колись позбавили його звання полковника. Це аморально так висловлюватись і протиправно, і протизаконно.

- А чи не відчули ви спротиву щодо організовуваних акцій від місцевої влади?

- Ні, у всякому разі, на жоден із запропонованих заходів в області ми не отримали заперечення.

- Якою бачите перспективу діяльності комітету, чи не обмежуватиметься вона лише певними датами?

- Я вважаю, що мітингами ми всі проблеми не вирішимо. І недоречно цю тему використовувати як трибуну для партійної агітації. Головне громадянська єдність, скоординованість дій. Ми робимо акцент на доступності інформації про геноцид над українцями, і це не буде одноразовою акцією. Бо набутий досвід і знання передається від покоління до покоління. Заради справедливої історії, заради того, аби подібне людиноневисництво ніхто і ніколи не смів повторити.

- Яке маєте прохання до наших читачів?