Глас народу: «три рядка» до Гасюка

ПО КоНЬЯЧКУ? / Мене завжди дивувало вміння цього високого, статного чоловіка триматися гідно на мітингах та на акціях протесту. Складалося враження, що йому відоме щось таємничо-глибоке, котре недоступне нам, простим смертним, стривоженим якимись черговими політичними дрібницями, істинну ціну яким він, лідер буковинських бютівців, набагато краще від нас розуміє ...

Він завжди поглядав з-поза спини Тимошенко на натовп з виглядом непорушного сфінкса, готовий кинутись в бій і за першої-ліпшої нагоди захистити «інтереси партії та народу», що, звичайно, завжди співпадали з його особистими уподобаннями. Коли йому на численних зустрічах ставили незручні запитання, він завжди вмів переконати люд в правильності курсу та вірності ідеям. А окремих відщепенців та ренегатів крив так несамовито, що, здавалося, ще трошки, і кинеться на них із кулаками. У такі хвилини його баритончик підіймався до грізних висот, притаманних ленінському стилю, а пальці стискалися в кулаки і, здавалося, не було на світі сили, що зможе їх розтиснути..

«Нам усім треба плакати» – заявив він, коли пішли чутки про союз регіоналів та Нашої України. «Я буду вказувати своїм партійцям, на які заходи і до кого ходити» – категорично відповів на натяк про невизначеність партійних соратників щодо політичних опонентів…

Такий собі строгий наставник нас, учнів нерозумних. Учитель, опікун, поводир. Без найменшого жалю викорінював П.П. (його так називають усі, і друзі, й опоненти) найменший прояв вільнодумства у партійних рядах. Але…

На рівні депутата Верховної Ради не зробив жодної гучної заяви, відмежувавшись від проблем рідного краю. Не чули ми і про депутатські запити від цього представника буковинського люду. Ціною такої «принципової позиції» стали кадрові втрати розмірами з окремі районні осередки … На сесіях районних рад легше було побачити дух Наполеона III, ніж П.П., що прибув підтримати своїх партійців у складний політичний момент.

На страшну трагедію повені він відповів участю в створенні аж (!) цілої постанови з приводу нехлюйського ставлення влади до своїх прямих обов’язків. Результатом цього «мужнього вчинку» став, вибачте, пшик.

…Бо фразеологічні звороти постанови штибу «вжити відповідних заходів для усунення виявлених порушень та вирішити питання щодо персональної відповідальності голів обласних державних адміністрацій та інших посадових осіб, відповідальних за цільове використання державних коштів» викликали в чиновників легке хвилювання шлунку, яке успішно переборювалося одноразовим позирком на нові хатинки та автівки, придбані внаслідок саме ось такого «відповідання за цільове використання».
(Цей факт підтвердив навіть прем’єр Азаров під час візиту до Буковини, вражений рівнем нехлюйства «напіввідповідальних осіб»)

Але наш героїчний наставник продовжував боротись за справу. Тим більше, що основи боротьби «за правое дело» вивчив ще з тих пір, як втовкмачував у мізки студентів марксизму-ленінізму, як передової суспільної науки всіх часів та народів. Такими ж ленінськими були і методи правління обласною організацією. Внаслідок такої стратегії до місцевих виборів вона прийшла повністю дезорієнтована та поповнена фізіями скороспілих палких прихильників, окрилених можливістю причепити на лацкан значок депутата облради. З огляду на те, що П.П., як відомо з біографії, народився в Хабаровському краю, серед його однопартійців з’явилися сумні жарти-розмови.

«Не пойман – в депутаты!» – ця російська народна мудрість чомусь настирливо приходить в голову при спогляданні на наш політбомонд. Чомусь…

Керуючи 17-тисячним загоном партійців на Буковині, П.П. успішно довів справу до ситуації, котру уже ніяк не назвеш «новою перемогою», як він полюбляв наголошувати за кожної нагоди. Тому що після таких «перемог» розумієш справжню цінність високого зросту та гордовитої постави, подарованого природою людині, яка не вміє нічого робити, крім «поважного вигляду». Це, скорше за все, своєрідний природний компенсатор відсутності належної політичної твердості, принциповості та багатьох чеснот, котрі просто зобов’язані бути присутніми у лідерів такого масштабу. Оглядатися на всі сторони і намагатися бути добрим з усіма – вельми сумнівна якість для політика. Яка і доводить його врешті решт до політичного забуття. Незалежно від мотивів та ціни деяких вчинків. Адже взяти на себе роль наставника, керівника – це одне, а от достойно завершити свою місію це, як відомо, зовсім інша пісня ...

Тому і хочеться з жалем звернутися до народного депутата:

– Ех, Петре Петровичу! Пробачте, але Ви так і не доросли до мудрого вчителя, а залишитеся в пам’яті людській хитруватеньким третьокласником-переростком, котрий більше за все на світі боїться … не директора, ні, а прибиральниці цьоці Галі та її мокрої ШВАБРИ.

Вадим МАКСИМІВ, народний буковинський експерт,
який чомусь раніше вірив П.П.

БукІнфо (с)
Фото з архіву сайту