Які сюрпризи приготували журналістам в Зе-команді? НМПУ бачить серйозну загрозу і навіть готова закликати до страйку

З останнього можна згадати й секс-листування депутата Богдана Яременка. Власне, в цьому контексті цікавлять не так заплутані стосунки парламентаря з жінками, скільки те, кого він зробив винним у розвінчанні своїх пустотливих походеньок. "У цій країні існує закон, який захищає мою і кожного з вас особисту переписку. Оприлюднення листування є кримінальним злочином. І той, хто зробив це, заробив від трьох до семи років (…) У мене вкрали моє листування. Але ще гірше – користуватися краденим, перепродувати його", – пожалівся нардеп, котрий займався "особистими" справами просто посеред пленарного засідання. У відповідь на напівзавульовані погрози співвласниця видання "Букви", котре першим оприлюднило смски Яременка, зауважила, що вона готова до судів – і європейських зокрема.

Ідея із судами і покаранням журналістів президентській та кабмінівській вертикалі припала, очевидно, до смаку. Замість дружити з пресою, влада надумала відстрілювати по одному і цілі медіа, і окремих їхніх представників. З цього приводу дуже симптоматичні заяви зробили останнім часом міністр культури Володимир Бородянський та представник президентської фракції у парламенті Олександр Ткаченко. Про це далі – детальніше.

Ткаченко мав бенефіс на парламентських слуханнях про безпеку журналістської діяльності. Виступаючи з трибуни, колишній гендиректор "Плюсів" сказав таке. "Україна чи не єдина країна в Європі, де більшість приватних ЗМІ є збитковими. Це створює підозри щодо того, що власники впливають на журналістів (…). Якщо, наприклад, протягом трьох років ЗМІ є постійно збитковими, – напевно, є шанс застосування певних санкцій. Так, можливо, в результаті у нас стане менше яскравих шоу, численних серіалів безлічі інформаційних каналів. Але це буде чесний бізнес. Так само чесно всі журналісти отримуватимуть зарплату не в конвертах і платитимуть податки. В новому законі про медіа, який ми збираємося винести комітетом вже до кінця цього року, ця ідея знайде своє відображення".

Що ж, проблема зі збитковістю буде вирішена легко, говорить в коментарях виданню "Гордон" гендиректор "Інтерфакс-Україна" Олександр Мартиненко. "Залишається тільки здогадуватися, як із цим буде в Україні, зважаючи на те, що законів у нас ніхто не дотримується. Тобто все дуже просто: підтримку ЗМІ засновниками оформлятимуть в інший спосіб. От і все. Якщо такий закон ухвалять, то збиткових ЗМІ в Україні не буде взагалі. Усі будуть показувати "плюс", – вважає Мартиненко.

Слова Ткаченка обурили і редакторку "Лівого берега" Соню Кошкіну. "Це говорить людина досвідчена, котра відмінно знає, як працює ринок реклами для ЗМІ в Україні. Людина, котра знає, скільки грошей потрібно на дотування, наприклад, великого каналу (спойлер: від 30 до 100 лямов на рік. Зелені, зрозуміло). Котра розуміє, як із запропонованої "вилки" вийти "крупнякам" і як нею заколоти "середнячків" та регіональні ЗМІ", – зазначила Кошкіна у соцмережі.

Іншими словами, тяжіння до фінансової прозорості обернеться її антиподом: великі гравці медіаринку знайдуть спосіб показати "правильну" дохідність свого ЗМІ. А проти зовсім невгодних висунуть – як важку артилерію – фіскальні органи. До речі, саме податкова була інструментом боротьби з журналістами в часи Кучми, нагадує Кошкіна. Але це не єдина новація, котра торкнеться мас-медіа.

 

А тим часом, поки нардепи розробляють новий медійний кодекс, з ініціативою впровадити "кримінальну відповідальність за свідоме спотворення громадської думки ЗМІ" виступає вище згаданий міністр культури Володимир Бородянський. Але що таке спотворення громадської думки? За Бородянським, це – управління ботофермами, перекручування інформації та поширення різноманітних фейків.

"Це вже, в принципі, більш серйозна відповідальність, – коли люди за гроші спотворюють суспільну думку. Сьогодні немає за це відповідальності, але мені здається, що необхідно взагалі ввести такий критерій, при якому за такі речі буде наставати кримінальна відповідальність", – заявив Бородянський в інтерв’ю "Новому времені".

Захистити інформаційний простір країни від вкидання неправдивої інформації – намір, звісно, похвальний. Проте реалізовувати його так, як це може бути зроблено в Україні, є доволі небезпечним. Для журналістів, певна річ. Чому? Передусім, через відсутність чітких дефініцій того, що є "перекручуванням інформації". А також через те, що при потребі українська Феміда, яка славиться своєю непідкупністю, потрактує спірне питання не на користь медійників. Іншими словами, вийде маніпуляція маніпуляцією.

"Що стосується ініціативи запровадження відповідальності для журналістів, то дуже хочеться, щоб вона пройшла не одне коло публічної дискусії. Щоб її учасники відповіли на запитання, як ми будемо відрізняти свідомі маніпуляції в медіа від випадкових помилок, які виникають у роботі? Яких експертів будуть до цього залучати? Я розумію бажання влади формалізувати всі складні питання і дати на них відповіді в законодавчому полі. Але оскільки йдеться про медіа, зробити це важко. Тому що є дуже багато граничних моментів", – зауважує цитований вище Мартиненко.

"Пану Бородянському як досвідченому практику, багаторічному топменеджеру телевізійних каналів, що належать Віктору Пінчуку, точно відома межа між інформаційною диверсією та свободою думки працівників пера і мікрофона. Чому ж він заговорив про посилення покарання? Можливо, тому, що відчув тренд, який полягає у виставлянні журналістів зайвою ланкою у спілкуванні влади з народом", – пише в авторській колонці експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Петренко.

А між тим і Володимир Зеленський, чиї ставленики пропонують нині жорсткіше карати ЗМІ, знає толк в маніпуляціях. "Адже він сам нещадно маніпулював громадською думкою в своєму серіалі і в своїх виступах. ЗМІ не можуть не дратувати Зеленського і внаслідок його власного непрофесіоналізму. Бо джерелом численних скандалів останніх місяців є словесний понос саме його призначенців і депутатів, які були набрані з гівна, палиць і олігархічних груп, і які не мають розуміння того, що таке політика Зеленського", – жорстко зауважує колишній депутат і колишній журналіст Сергій Висоцький в розмові з виданням "Букви".

Слід зауважити, що ідея притягти журналіста до відповідальності за недостовірну інформацію бентежить уми кожного депутатського скликання. Її не включають у передвиборчі обіцянки, але, тим не менш, тихою сапою намагаються реалізувати. Єдина відмінність, що у нинішній кампанії ініціатори законотворчих змін оперують словами "маніпуляція" та "фейк", тоді як раніше воліли говорити про "наклеп". Понятійний зміст дещо різний, але тенденція до посилення тиску на ЗМІ – та сама.

 

Посилити відповідальність за наклеп (аж до кримінальної) намагалися ще за Кучми. У 2004-му цим переймався Леонід Черновецький, у 2005-му – Володимир Аніщук. Двічі з ініціативою криміналізувати наклеп виступав Василь Кисельов (2006 та 2010 рр.), а також Антон Яценко (2008 рік) та Віталій Журавський (2012-ий).

При цьому кожного разу подібні законодавчі ініціативи викликали широкий осуд не лише українських та міжнародних правозахисних і медійних організацій, але й інституцій рівня ОБСЄ, Ради Європи, Комітету ООН з прав людини. Здавалося б, на цих граблях вже доволі відтанцьовано, але – ні. Спроби криміналізувати наклеп мали місце й у попередньому скликанні парламенту. У 2016 році нардеп Євген Мураєв вніс до Верховної Ради проект змін до ККУ з відповідними правками. Його документ, щоправда, навіть не був винесений на розгляд парламенту.

Слідом за Мураєвим тодішні члени групи "Відродження" Дмитро Святаш, Валерій Писаренко, Володимир Мисик, а також позафракційний Анатолій Денисенко та член "Опоблоку" Дмитро Шенцев представили законопроект № 8270-2, де мова – знову таки – йшла про посилення відповідальності за наклеп. Щоправда, адміністративної відповідальності, а не кримінальної – такий собі "лайт-варіант".

До тодішньої опозиції приєдналися і представники більшості Ради VIII скликання. 18 квітня 2018 року ексголова комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки і оборони Сергій Пашинський попросив комітет напрацювати законодавчі зміни щодо кримінальної відповідальності за поширення неправдивої інформації, яка підриває обороноздатність України.

У випадку з Пашинським все почалося з публікації в журналі "Новое время" під назвою "Служили два товариші", де йшлося про корупційні схеми високопосадовців в оборонній сфері. Головний редактор медіа заявляв про погрози з боку Пашинського, крім того, останній подав позов "про захист честі, гідності та спростування недостовірної інформації" проти ТОВ "Видавничий дім Медіа-ДК".

Цікавий факт: за Радянського Союзу відповідальність за наклеп була криміналізована, хоча в умовах тодішньої цензури важко уявити умови, за яких виникла би потреба застосувати відповідну статтю. І, тим не менш, у кримінальному кодексі, який було ухвалено в 1960 році і який діяв аж до розпаду СРСР, така стаття була. Незалежна Україна не має такого роду покарання, хоча наші західні партнери його застосовують.

У США за наклеп доведеться сплатити штраф до 250 тисяч доларів або тривалий час провести за гратами. У Франції за наклеп можна поплатитися не тільки штрафом до 45 тисяч євро або тюремним терміном до п'яти років, а й забороною займатися певними видами професійної діяльності. У Німеччині є таке поняття як "наклеп проти чинної влади, її образа чи заклики до порушення цілісності республіки". Покарати за це можуть великим штрафом або позбавленням волі до п'яти років.

Але є один важливий нюанс: правозастосовна практика в США, Великобританії або Франції практично виключає спроби використовувати закон не за призначенням. Особливо ж ретельно там дбають про права та можливості мас-медіа. Це означає, що захищеними є обидві сторони потенційного конфлікту: і медійники, і герої їхніх публікацій. В Україні ж перейти межу нічого не варто як "обвинуваченим", так і "обвинувачувачам". Наше правове поле є радше мінним, і "підриви" на ньому в нашій практиці — річ звичайна.

Р.S.
Новий закон про медіа, котрий знаходиться нині у стадії розробки, законотворці обіцяють представити з дня на день. "Ми працюємо над новим законопроектом. Ми хочемо зробити його настільки верифікованим, наскільки це можливо. Це повинен бути документ, максимально близький до медіа-кодексу. Я сподіваюся, що в середині листопада ми зможемо винести на публічне обговорення його перший драфт, і якщо ми всі прийдемо до консенсусу, то в грудні можна буде провести голосування у першому читанні, щоб знову, пройшовши цикл обговорення, отримати вже кінцевий законопроект", – говорить депутат від "Слуги народу" Микола Потураєв.

Він додає і те, що законопроект міститиме дефініцію того, що є засобом масової інформації, а що – ні. "Він визначить, чи є онлайн-медіа ЗМІ і яким саме. А що стосується контент-контролю, – звичайно, він повинен бути, інакше ми будемо постійно програвати", – зауважує Потураєв.

Ці дві короткі фрази провладного нардепа змушують серйозно замислитися. Так, Інтернет-ресурси України і по цей час перебувають поза правовим полем, а їхній статус давно потребує законодавчого врегулювання. Проте дивно, що у творців медійного кодексу виникають сумніви, чи є інформаційні сайти "справжніми" ЗМІ.

А от що означає намір здійснювати "контент-контроль" (ким, у який спосіб і з якими наслідками?) – незрозуміло взагалі. Але в кожному разі, як зазначає в коментарі 112.ua політолог Руслан Бортник, "думаю, що введення адміністративної і кримінальної відповідальності для журналістів за наклеп і поширення маніпулятивної інформації не відбудеться. Є інша небезпека, що влада під прикриттям закону про наклеп може прийняти закон про фейкову інформацію. Бородянський говорив, що це цілком реально".

"Нова влада розглядає медіа як зону загрози", – резюмує Бортник. І схоже, що він має цілковиту рацію.