ГОЛОВНА | БЛОГИ | ПРО НАС | АРХІВ | ФОТОСЕРВІС | КОНТАКТИ | ВХІД НА САЙТ
Дивись:
 НОВИНИ
 СПОРТ
 ІНТЕРВ'Ю
 ПЕРСОНАЛІЇ
 АНАЛІТИКА
 ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЇ
 КРИМІНАЛ
 ШОУ-БІЗНЕС
 НАУКА
 ІСТОРІЯ
 ПОЛІТИКА
 СКАНДАЛИ
 ЦІКАВИНКИ
 ТЕХНОЛОГІЇ
 БІЗНЕС
 КУЛЬТУРА
 ЗДОРОВ'Я
 НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ
 ПРЕС-ОГЛЯД
 ЧЕРНІВЦІ
 ЕКОНОМІКА
 ОСВІТА
 ЕКОЛОГІЯ
 МАС-МЕДІА
 РЕЛІГІЯ
 МІЖНАРОДНІ НОВИНИ
 ПРАВО
 КОРДОН
 ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ
 ПРОТЕСТИ
 НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ
 МИСТЕЦТВО
 БЛАГОДІЙНІСТЬ
 ЧЕРВОНА РУТА 2009
 ОБЛАСНА ВЛАДА
 ВІДПОЧИНОК
 АРМІЯ
 ЖИТІЄ МОЄ
 БЛОГИ
 ОЧЕВИДНЕ-НЕЙМОВІРНЕ
АРХIВ
 
новин
веб-конференцiй
опитувань
ПРО НАС
КОНТАКТИ
ПОШУК
 










Новини від Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...
 
 
 
Loading...

Новини Чернівці та Буковинського краю. Щоденні чернівецькі новини, буковинські новини, новини буковини, прессконференції, анонси, блоги, опитування.

  Перегляд новини  /  ІНТЕРВ'Ю   >>> 10 Березня 2009

Видатна українська баскетболістка Євгенія Кочергіна: «Тренер мусить працювати над тим, щоби дати своїм вихованцям путівку в життя"

«У нашій сім’ї було вісім чоловік. Батька я не бачила, бо він загинув під час війни»

- Розкажіть про те, як пройшло Ваше дитинство…

- У дитинстві я жила у Юр’ївці Дніпропетровської області. Юр’ївка знаходиться у 100 кілометрах від Дніпропетровська. У нашій сім’ї було вісім чоловік. Батька я не бачила, бо він загинув під час війни. Я вела активний спосіб життя – каталася на ковзанах, лижах, брала участь у різноманітних іграх. Згодом мій старший брат сказав, що у Дніпропетровську є технікум фізкультури. Вже після сьомого класу вирішила вступати у технікум. Після вступу займалася легкою атлетикою.

- Як Ви все ж таки потрапили у баскетбол ?

- Спочатку я продовжувала займатися легкою атлетикою. А вже на другому курсі у нас були заняття зі спортивних ігор. Зокрема, ми  грали у баскетбол. Я набрала два очка та побачила те, що собою являє популярний вид спорту. Улітку 1958 року на майданчиках технікуму розпочалася баскетбольна першість. Одного разу я заробила штрафний. Суддя мені каже: «Підніми руку». Я підняла. А той же суддя вимовив: «Не цю, а іншу». Коли підняла іншу руку, то суддя сказав: «Так її і тримай». Так я і з піднятою рукою і бігала. Потім подумала: «Навіщо ж отримала фол… Я і так не можу грати двома руками, а тут треба діяти однією». У нас була баскетболістка, яка мала другий розряд. Вона мені каже: «Ти мене, принаймні, не ганьби».

До речі, суддею був студент третього курсу. Йому судити доручив тренер. Згодом наставник дізнався про мене. Тренер поклавши планочку, попросив мене перестрибнути її, зробити два кроки та кинути м’яча. Я зробила це. Після цього баскетбольний спеціаліст запросив прийти до нього у «Спартак».

«Мені не вистачало грошей. Я заходила у їдальню гірничого інституту, де брала зі столу шматочок хліба»

- Відомо, що баскетбольні тренування Ви поєднували із заняттям плаванням…

- Так. Мені вдалося навіть виконати перший розряд з плавання. З плавання йшла на легку атлетику, а вже потім на баскетбол. Після цього була напівмертва. Мені не вистачало грошей. Я заходила у їдальню гірничого інституту, де брала зі столу шматочок хліба. Також сподівалася на те, що хтось з гуртожитку дасть картоплю. Одного разу мені захотілося з’їсти яблуко. Пішла в овочевий магазин. Стала у чергу. Згодом втратила свідомість. Мене привели у гуртожиток. Там комендантами працювало подружжя Голікових. Мені дали тарілку манної каші. Я прийшла до тями. Вже коли розпочала їздити в інші країни, то привозила Голіковим подарунки.  Я завжди пам’ятатиму тарілку манної каші.

- Врешті – решт, Вам вдалося подолати труднощі та отримати запрошення у збірну України…

- Я розпочала займатися лише баскетболом. Тоді мені було 16 років. Потім  поїхали на Спартакіаду України, яка відбувалася у Києві.  Грали ми на стадіоні «Динамо». Я отримала запрошення у збірну України. У той час закінчуючи технікум, достроково здавала іспити. Коли приїхала на збори у Київ, то там тренувалося 16 чоловік. Мені  тренер сказав: «Я відраховую навіть майстрів спорту, а тебе беру для того, щоби ти згодом переїхала у Київ». На Спартакіаді наша команда виступила гідно. Ми поступилися двома очками командам Москви, Ленінграду… Я виходила на майданчик у стартовій п’ятірці. Коли була нарада тренерів, то поставили запитання: «Що нового відбулося на Спартакіаді ?». Було сказано: «З’явилася дівчина з України, яка кидає однією рукою у стрибку». Цей кидок мені показав тренер Михайло Усатенко, який закінчив Київський інститут фізкультури. На жаль, Михайла Івановича вже немає серед нас.

- За яких обставин опинилися у збірній СРСР ?

- Після приїзду в Київ розпочала виступи в "Динамо". Потім потрапила у молодіжну збірну СРСР. Побувала у Чехословаччині, Китаї…Одного разу приїхала на чергові збори. Я побачила те, що стоять два автобуса. Зрозуміло, що пішла у автобус, де сидять баскетболістки молодіжної команди. Раптом видатний литовський тренер Степас Бутаутас мені сказав: «Ні, тобі треба сідати у інший автобус». Заходжу в інший автобус, а там перебувають досвідчені баскетболістки, які ставали чемпіонками Європи. Я була єдиною баскетболісткою з України, яка упродовж 12 років виступала у збірній СРСР. За цей час ми не програли жодної товариської гри. Це при тому, що ми двічі вирушали у США, побували у Китаї. Нам вдалося двічі виграти чемпіонат світу, який відбувається раз у чотири роки. Мені також судилося тричі тріумфувати на чемпіонаті Європи, стати переможцем Всесвітніх студентських ігор. Приємно, що за підсумками чемпіонату Європи – 66 (Клуж, Румунія) та чемпіонату світу – 67 (Прага, Чехословаччина) я потрапляла у символічні п’ятірки.

«У мене так боліла спина, що могла дивитися лише у стелю»

- З яких причин Ви завершили кар’єру гравця ?

- Коли мені виповнилося 25 років, то народила сина. Після цього побувала в Італії, однак грати в повну силу не дозволяли проблеми зі здоров’ям. Я вирушила на один із зборів перед чемпіонатом Європи (Голландія). Тоді у мене так боліла спина, що могла дивитися лише у стелю. Тому і вирішила поїхати додому. Завершивши кар’єру гравця, одразу пішла на тренерську роботу.

- Хто з Ваших вихованок досяг вагомих успіхів у баскетболі ?

- Вийшло так, що дівчина з мого першого набору Олена Мамієва стала чемпіонкою Європи серед юніорок. Потім Олена десять років грала у київському «Динамо». У 1995 році мої вихованки Оксана Довгалюк, Вікторія Навроцька та Руслана Кириченко тріумфували на європейському чемпіонаті. А ось  зі збірною України (дівчата 1997 року народження) нам вдалося здобути бронзові нагороди на чемпіонаті Європи, який відбувся в Туреччині. Є у моїх команд і досягнення на всеукраїнському рівні. Ми стали чемпіонками України серед баскетболісток 1992 – 1993 років народження, а зараз виступаємо без поразок з – поміж гравців 1994 року народження.

- Ви підтримуєте контакт із своїми підопічними ?

- Одного разу ми поїхали у Дніпропетровськ грати поєдинок серед команд першої ліги. Там на гру прийшла Олена Савіна. Вона навчалася у мене в інтернаті чотири роки та грала за «ТІМ – СКУФ». Олена подякувала мені за роботу з нею. Та ж Олена Мамієва завжди приходить на мої дні народження.

- Знаю, що Ви плідно співпрацюєте з однією з кращих команд України «ТІМ – СКУФ»…

-  Своїх вихованок віддаємо у «ТІМ – СКУФ», де працює наша видатна баскетболістка Марина Ткаченко. Задоволені тим, що Ткаченко допомагає нам вирощувати баскетбольну зміну.

«Нам доводиться працювати з тими людьми, які не можуть досягнути вагомих успіхів на міжнародному рівні»

- Як Ви оцінюєте нинішній стан вітчизняного дитячо – юнацького баскетболу ?

- У нас є багато баскетбольних команд хлопчаків. У дівчат цього немає. Ви ж знаєте, що у змаганнях ВЮБЛ у віковій групі 1992 грає 4 команди, а 1993 – 5. Це пов’язано з тим, що на дівчачий баскетбол належної уваги не звертають. Зрозуміло, що нам хочеться гідно виступати на європейському рівні. Зараз же нам доводиться працювати з тими людьми, які не можуть досягнути вагомих успіхів на міжнародному рівні. До речі, мене не люблять за те, що я відверто говорю про рівень нашого баскетболу.

 - Яке Ваше ставлення до засилля легіонерів у вітчизняних клубах ?

- В українських жіночих клубах вже почали з’являтися легіонери. Щодо чоловічого баскетболу, то до засилля іноземних гравців ставлюся погано. В наших командах повинні грати максимум троє іноземців. Перебір легіонерів заважає виступам нашій збірній. Чоловіча збірна України не потрапила на чемпіонат Європи. До того ж влітку наші співвітчизники гратимуть відбіркові матчі за право і надалі перебувати у дивізіоні «А». На щастя, жінки таки потрапили на європейські змагання. До речі, у жіночій збірній виступають мої вихованки – Катерина Дорогобузова та Ольга Красникова.

- Минулого року в українському баскетболі стався розкол. Зараз УБЛ проводить окремий від федерації баскетболу чемпіонат. Як, на Вашу думку, така ситуація вплине на розвиток популярного виду спорту ?

- Розкол у вітчизняному баскетболі особливо вплинув на жіночі колективи. Багато команд просто випало із змагань. Ми і так перебуваємо у критичній ситуації, а тут ще утворилося два табори. Замість того, щоби сконцентрувати свої зусилля на підняття рівня баскетболу, у нас воюють між собою. Якщо би гроші давали на розвиток дитячого баскетболу, то для мене немає значення те, яка буде організація – УБЛ чи ще щось. На жаль, гроші йдуть не на розвиток популярного виду спорту, а на інші речі. Вважаю, що це злочин.

- Ви організовуєте семінар для молодих тренерів. Розкажіть про це ?

- Другий рік поспіль я самотужки проводжу семінари. На них запрошую лише молодих тренерів. Намагаюся допомагати молодим колегам. Якщо у тренерів буде бажання, то збиратиму їх знову.

«У Чернівцях жили в якомусь гуртожитку, а  грали у залі, де було дуже холодно»

- У 2004 році Ви побували в Чернівцях. Які спомини залишилися від відвідин Буковини ?

- У Чернівцях нам довелося побувати взимку. Жили ми в якомусь гуртожитку, а грали в залі, де було дуже холодно. Тоді я тільки набирала дітей. Тому нам не вистачало ігрової практики. Вже потім моя команда вийшла на провідні ролі. До речі, під час відвідин Буковини зустрілася з майстром спорту Валентиною Анісімовою (у 60 – х роках виступала у дніпропетровській команді «Сталь» - авт.).

- Відомо, що Вас син також пішов у баскетбол…

- Дійсно, мій син Олександр був баскетболістом. Виступав у юнацькій збірній України. Пограв сім років в Угорщині, два – у Польщі. Зараз син грає за ветеранів. На змаганнях у Дніпропетровську Олександр отримав приз кращого центрового. Онук Михайло закінчує Київський інтернат. До речі, зріст Олександра – 205, а онука, який народився у 1992 році – 200.

- Щоби хотіли побажати молодим тренерам ?

- Ніколи не опускати руки. У нас іноді немає зарплати. І все ж, той хто любить баскетбол, не звертає на це уваги. Тренер мусить працювати над тим, щоби дати своїм вихованцям путівку в життя.

Довідка «БукІнфо»

Євгенія КОЧЕРГІНА  народилася 22 березня 1942 року в Дніпропетровській області. Виступала у командах «Спартак» (Дніпропетровськ) та «Динамо» (Київ). Дворазова чемпіонка світу триразова чемпіонка Європи, переможець Всесвітньої Універсіади. Працювала з дитячо – юнацькими та юніорськими командами України. Заслужений майстер спорту СРСР, заслужений тренер України, заслужений працівник фізичної культури та спорту.

Олексій МАМЧУК, "БукІнфо", (с)

www.bukinfo.cv.ua

 

Переглядів (1711) Коментарів (6) Додати коментар Версія для друку
Коментарі
Додати свій коментар
  Ваше ім'я
  Місце проживання
  Введіть код
 оновити код
 
 
Увага, коментарі не відповідаючі нашим вимогам будуть видалені.
зачекайте ...