Герой України, народна артистка Ада Роговцева про Чернівці, життя й театр, Україну, майбутні вибори й Порошенка…

КОРИФЕЇ* /

Про Чернівці
 

Я обожнюю Чернівці. Проїжджаючи містом, телефоную друзям і кажу: я прямую своєю улюбленою чернівецькою вулицею, у мене стільки спогадів. Але, нажаль, я бачу, як місто руйнується. Так не має бути, бо це перлина України.

  

Коли Президент Петро Порошенко казав, що наступним етапом його роботи буде кардинальне подолання бідності, розвиток сільського господарства, машинобудування, ІТ- індустрії та туризму, то думаю, що найперше він мав на увазі таке місто, як Чернівці. Тут все має бути забите туристами, бо очей не можливо відвести від ваших будинків, від тих історичних пам'яток, які тут є. На цьому ви повинні заробляти і процвітати. Треба бити на сполох, треба йти добиватися, треба включатися у роботу самим.

Про Париж

Давно мріяла побувати у Парижі, і цього року нарешті поїхала. Але часто в житті в найщасливіші моменти стає сумно. Знаєте, як Чехов казав: навіть у людському щасті є щось сумне, панове. Так і я стояла посеред Парижу, і мені було сумно. Я розповідала по телефону своїй доньці: Катю, Катю, я на Монпарнасі. А вона каже: а я на могилі свого братика. Якось так: Париж, цвинтар, донька і спогади про сина, якого нема. Все у житті дуже просто і дуже складно.

Про матерів, що втратили дітей

Я мала багато друзів і знаменитих, і звичайних людей, і всі вони мені дорогі. Багато кого вже з нами нема. Я намагаюся про них писати. Моє ж життя склалося трагічно, бо ніщо у світі не рятує маму від смерті сина. Ніщо. Це ставить твоє життя на паузу... Тому, коли я зараз зустрічаюся з мамами хлопчиків, що загинули, дітей, вбитих ворогом, то я знаю, що вони, як і я, у душах теж повмирали.
 
Живе вже інша людина, безсила, безкрила. Не живе для себе, живе для дітей, які є, для онуків, для своїх рідних, для друзів, для, для, для...

Про відвідини зони бойових дій на сході України

Завжди вражають мене ці люди. Зрілі чоловіки і хлопці, які дуже швидко стають мужчинами, а приходять зовсім дітьми. Вражає мужність, з якою вони боронять Батьківщину.

Я була на передовій і у 2014 році. Одразу після початку російської агресії. І я бачила ту голодну, неукомплектовану армію, у тому числі й безпорадних хлопчиків, котрі пішли захищати Україну і потрапили у таке криваве місиво. Котрі по ходу вчилися стріляти.

Зараз же я бачу армію, відповідальних командирів, добре екіпірованих та озброєних мужчин, вмотивованих, які знають, як робити свою справу.

Якось я зайшла у бліндаж, де вони живуть і влітку, і взимку. Картина невесела, довкола осколки, гільзи. Побут аскетичний. Я сказала хлопчику, який мене супроводжував: за що це вам, діти. - Ми тут за Україну, твердо, не зморгнувши оком відповів він. І я спокійна за нього, бо він уже не хлопчик, це мужчина, який добре знає свою солдатську роботу. З такою армією ми невпинно йдемо до своєї перемоги. З такою гідністю, з такою людською свідомістю ми мусимо перемогти. 

Тим більше, що завдяки нашому Головнокомандувачу і Президенту, завдяки нашим героїчним воїнам, котрі отримали хороше виховання вдома, завдяки волонтерам і всім, хто доклався до розбудови війська, нам вдалося створити потужну армію.

Про зміни у державі, про українську мову та літературу

Коли я не зайнята у театрі, я дуже люблю читати. А скільки хороших, якісних, потрібних українських книжок з'явилося у наших книгарнях. Зміни, які відбулися в Україні за останні роки - то велике щастя. У наше спілкування широкоформатно повернулася українська мова, більше того, зараз серед молоді мода на українську мову. Якщо ти освічений, якщо ти начитаний, то ти вирізняєшся на вулицях, у транспорті гарною, добірною українською мовою. І це круто. Це наша ідентифікація. 

Наша література, наша музика, наша поезія охоплює все більше коло громадян, пишуться нові якісні літературні твори, з'являються талановиті музичні виконавці. Все це вибухнуло надзвичайно яскраво, фахово, потужно. Тепер навіть не встигаєш прочитати, почути все, що з'являється на полицях, в ефірах.

А скільки перевидається прекрасних українських авторів періоду шестидесятників, інших років. Як їхали з колегами у Чернівці, я кажу: щось давно книжки Марійки Матіос у мене в руках не було, і Шкляра, і Жадана. Вже сумуєш за ними, бо вони всі просяться у руки, просяться у голову і в душу. Шкода, що часом не вистачає часу на книжки, а я читаю, як літературний наркоман, повертаючись до того, що зачепило, смакуючи, співпереживаючи.

Про волонтерство

Я ніколи не думала, що я роблю якусь добру справу. Я просто робила те, що потрібно було робити. Бо як можна робити не добру, а злу справу?

Першою нашою благодійною виставою для фронту була "Варшавська мелодія -2". Її ми зіграли у Києві, у Палаці офіцерів. Прийшло багато людей, і ми зібрали перші гроші для військового госпіталя. По закінченні всі наші гонорари зібрали докупи і одразу ж віддали жінці, яка віднесла ті гроші туди, де вони були потрібні. Чи це добра, чи не добра справа? Це людська справа. Ми відіграли той спектакль з великим піднесенням, радістю, бо знали, що робимо людську справу, допомагаємо нашим солдатикам.

Про Президента

Я не дуже вмію брати участь у якихось грандіозних справах. Працюю у комітеті з вручення Шевченківських премій. Там мені простіше - автори, книги. А от у Фонді Президента мені важче, ще не дуже розібралася. Там багато цікавих, відповідальних людей, які знають свою роботу.

Що стосується Петра Олексійовича. Михайло Жванецький колись сказав: як не має бути - знають всі, як має бути - теж всі знають, ніхто не знає переходу. Мені здається, що Петро Порошенко знає саме цей перехід. Всі його справи, рішення говорять про те, що він знає, що робити.

Зараз їдеш Україною, а ми весь час у дорозі, і коли порівнюємо 2014 рік з 2019, то бачимо, що незважаючи на війну, зміни кардинальні. Децентралізація, об'єднані громади, ініціативні люди, лідери, вуличне освітлення у селах... Відбувається загальний, капітальний ремонт України, а не тільки якихось доріг, вулиць, приміщень. Люди бачать перспективу, чують від Президента свою рідну мову, відчувають зрушення, які важко, через нестачу коштів, через застарілі стереотипи все ж відбуваються. Якщо зараз цю ходу зупинити, мріяти, а не робити, то ми швидко відкотимося назад.

Подивіться, як запрацював наш агропромисловий комплекс, ми лідери з експортом зернових. В АПК задіяно багато українців, я з ними спілкуюся, і всі вони стверджують, що село запрацювало, що зміни відбуваються. Але, нажаль, нічого не буває так скоро, як ми би цього хотіли. Треба ще трішечки потерпіти, і ми подолаємо всі виклики. Головне - кожному теж докласти зусиль, а не чекати, що хтось щось зробить за нас.

Чому Порошенко

Петро Порошенко робить титанічну роботу, і те, що він на такий рівень підняв українську дипломатію, сам став дуже фаховим переговорником, добився того, що нас поважають, знають, більше того, до нас все більше прислухаються у світі, є вагомим.

Саме його дипломатичний хист, як президента-державника, згуртував світ проти російської агресії. Спровокував такі потужні санкції провідних держав проти Москви, які завдали її економіці відчутного удару.
 

Безвіз дав нам відчуття свободи і змогу почуватися своїми у європейському домі. А те, що телебачення та радіо заговорили українською мовою? Хто ще 3 роки тому вірив, що таке може бути, що українська мова стане синонімами освіченості та вихованості молодих людей, що з'явиться стільки прекрасних творів рідною мовою. І це діти, які з дитячого садка спілкувалися українською мовою, а тепер закінчили школи і прийшли у виші.

Мій молодий колега Ахтем Сеїтаблаєв, кримський татарин, за рік вивчив українську мову. Бо він хоче тут жити, тут працювати, йому тут легше боротися за визволення Криму.

Але нам всім треба ще трохи терпіння, витримки і у питанні церкви, і у питанні суттєвого покращення життя, економічного розвитку, за яким високі зарплати та пенсії. П'ять років - це дуже мало, щоби прийти до загального добробуту, але перші найважчі кроки Президентом вже зроблено.

І нам треба бути дуже відповідальними, обираючи Президента. Бути плечем до плеча з тими хлопчиками, з тими мужніми чоловіками і жінками, котрі зараз на лінії фронту. Вони глибше, різкіше відчувають Україну, прикриваючи нас собою. Я вже казала, якщо мої солдатики за Петра Порошенка - то я з ними.

Про театр і життя


Сказавши: життя - театр, а ми у ньому лише актори, Шекспір сказав дурню. Я дуже сердита на цю фразу, як актриса. Бо життя і театр - це різні речі, одне - всього лише відображення іншого. Всього лише. А життя завжди жорстокіше, його не можна переграти ще раз.

Леся ЦИМБАЛЮК, для БукІнфо (с)

*PR 

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації