Дослідник діяльності ОУН-УПА на Буковині Микола Джуряк: «Я сам спокійно не живу і людям не даю спокою»
Чернівчанину Миколі Джуряку недавно виповнилось 87. У цьому віці не кожен з його ровесників ще може читати книжки. А він їх пише. Має феноменальну пам’ять, добрий зір, адекватне сприйняття і жагуче бажання довести початі справи до кінця. Високий, стрункий, жилавий – вік цього чоловіка, здається, непідвладний часові. Він з тих моцних хлопів, яких не гнуть вітри, не збивають з путі режими, ідеології, преференції. Якщо вже вижили у нелюдських умовах (а він по сибірах вижив!), то тримають удари до кінця.
Три книжки Миколи Джуряка «ОУН і УПА на Буковині: спогади, свідчення і матеріали про визвольну боротьбу» (кожна понад 900 аркушів, вагою понад 1, 5 кг) про ті непрості часи поповнили золотий фонд української документалістики. Це татанічна дослідницька робота про боротьбу вояків ОУН-УПА за волю і незалежність у Путильському, Кіцманському та Заставнівському районах. Лише для однієї книги про Путильщину Микола Джуряк збирав матеріали цілих 10 років…
А ще у нього є написані й інші книжки. А це сотні кілометрів пішки по селах, хуторах, інколи – по 2-3 рази в одну й ту саму хату – хоч пройшли роки, люди боялись розповідати правду про рідних, які воювали проти радянського режиму. Це понад 10 тисяч свідчень і майже стільки ж різних документів. Це ночі без сну і цілі дні в архівах СБУ. Знайомий Миколи Джуряка пожартував якось: «Чи думав ти, Миколо, коли тебе, босим по снігу енкаведисти до сільради розстрілювати вели, що колись будеш кабінетами та поверхами колишнього КДБ ходити?»
Ні Микола, ні його брати ще не знали, що перед тим, як нагрянути до хати, їхнього тата – провідника УПА району Петра Джуряка ці самі військові вбили в горах. Він пізніше дізнається, що до місця, де переховувався тато, ворогів привів зрадник, що тато години дві підряд відстрілювався і був би втік через заднє вікно, та за стіною стояв москаль, який розстріляв його в упор... Що тіло тата спалили й уночі зарили в Усть-Путилі на цвинтарі, щоб ніхто не знав і не бачив, бо так москалі чинили з усіма повстанцями – замітали сліди, вбиваючи людей…
А тоді по дорозі до сільради один з конвоїрів копнув його, пацана, ногою і сказав: «Марш отсюда, беги домой…» Знали б вони, що хлопчина допомагав повстанцям, був зв’язковим, забили б на місці. Але Бог був милостивий до хлопця, який діяв обережно і жодного разу не викликав у ворогів, яких зустрічав, підозри.
А потім були табори. Матір, Миколу та 2 його молодших братів відправили у Сибір. Їхали довго, вдень стояли в тупику, уночі рухались. Холод, голод, раз на тиждень відро води на 60 чоловік… Хто мав вижити – вижив, хто вмирав – викидали по дорозі. Менший брат Славко під час різкого поштовху вагона сильно вдарився головою у металевий болт і невдовзі помер.
Микола Джуряк повернувся із заслання на Буковину у 1959 році. Жити вирішив у Чернівцях. Облаштувався, завів сім’ю, вступив до КУНу, однак невдовзі розчарувався в окремих людях. Вирішив що може робити корисні для України справи, йдучи своїм шляхом. Не давала спокою думка про трагічне минуле його сім’ї, інших вояків ОУН-УПА. Часто снився тато і Микола Джуряк вирішив відшукати те місце, де енкаведисти зарили його в землю. Знайшов, впорядкував могилу, встановив пам’ятник. Почав досліджувати життя і боротьбу свого батька. Захотів про це написати. Але ж тато боровся не сам, значить, він мусить ославити життя його побратимів...
Так почалося дослідження, яке вилилося в друковане видання… Відтак друга, третя книги. Остання – про Заставнівщину. Книга вийшла, але за неї до кінця не проплачено видавництву.
Микола Петрович дуже переживає з цього приводу. Адже час йде, а борг видавництву не повернуто. Все життя він потратив на те, щоб зібрати матеріали про діяльність буковинських патріотів – вояків ОУН-УПА, які боролись за незалежність України, не шкодував на це ні сил, ні здоров’я, ні власної зарплати, а тепер вже й пенсії. Адже це не єдині його книги.
Хто допоможе феноменальній людині, великому сподвижнику Миколі Петровичу Джуряку видати це глибоке історичне дослідження, цей неоціненний скарб - його книжки - у світ?
У Миколи Джуряка багато планів, він хотів би ще прислужитися Україні та людям. Та самотужки дедалі важче пробивати стіну байдужості до минулого, яке він закумулював у величезному власному архіві упродовж життя. Розповідаючи про це, колишній зв’язковий на псевдо «Дуб-Смерека» Микола Джуряк каже жартома: «Я сам спокійно не живу і людям не даю спокою».
Анна МИКОЛАЙЧУК, журналіст
-
Звільняв Херсонщину, воював у Бахмуті та чотири рази "вертався з того світу": історія воїна з Буковини з позивним "Фізрук"
-
Буковина в жалобі сьогодні попрощалася зі своїми трьома вірними синами, які полягли за волю України
-
У боях втратив дві ноги, та здобув "золото" на змаганнях з паверліфтингу: нагороду "На славу Буковини" отримав Вадим Гільчук
-
У Києві в ДТП загинув військовий із Буковини Юрій Сливчук
-
Зеленський звільнив Данілова з посади секретаря РНБО і призначив наступника: хто він?
-
Буковина у скорботі зустріла "живим коридором" тіло полеглого Героя-десантника Дмитра Дущака з Тисівців, який загинув в боях за Україну