Чернівецьке українське видання для жінок «Самостійна Думка Української Матери» з далекого 1931 року, яке висвітлювало не тільки жіночі теми

МАЛОВІДОМІ СТОРІНКИ БУКОВИНСКОЇ ІСТОРІЇ / 

Національна душа

«Лиш відважні одиниці й народи, що не хочуть закривати своїх хиб та звалювати вину на ворогів і обставини, мають перед собою світлу будучність — бо лиш ці виходять з життя побідниками».

Наші серця мусить огрівати віра, віра в національного духа, віра в єдність і неподілимість його й це має бути над нами наш національний Бог. Ми маємо вірити в єдність і неподілимість народу, що він є окремим організмом в вінці народів — і не сміємо мати спільного ідеалу-Бога з чужинцями.

Щоб наша народня правда перемогла, конечно за неї невтомно боротися.

Нашу народню правду божу сказав нам наш пророк Тарас Шевченко. Необхідно кожному з нас розуміти ідею Шевченка; вона пошириться в народні маси, і стане власністю їх, тисячами-тисяч, ідейних думок наших поетів-письменників, журналістів, проповідників і з театральної сцени — сильною пропаґандою.

Початком всякої нашої мудрости й освіти буде нам Тарас Шевченко. Колиб хтось знав усю мудрість світу та не знав ідеї Тараса, він буде сліпцем народньої правди.

Любити своє понад все, розуміти своє ліпше як чуже, воля піднести свою національну культуру до всесвітнього значіння — це є повинністю кожного характерного Українця!

*****

Додаткова інформація та пояснення до статті «Національна душа»

Видання «Самостійна Думка» виходило в 1931-1937 роках як часопис (журнал) літератури, науки та громадського життя (загалом часопис виходив під різними підзаголовками: журнал літератури, науки та громадського життя; національно-громадський журнал; літературно-науковий та суспільно-політичний місячник) за редакцією Сильвестра Никоровича, при активній співпраці Олега Ольжича. «Самостійна Думка» стала першою ластівкою суто націоналістичної преси на Буковині.

В 1931-1932 роки часопис «Самостійна Думка» мав додатки "Самостійна Думка Української Матері" (почав виходити з початку 1931 року) та "Державно Творча Трибуна Буковини" (з’явився в червні 1932 року), організовані та редаговані Сидонією Никорович. Ці додатки мали свою нумерацію і виходили як самостійні періодичні видання. З 1932 року внаслідок політичних розбіжності С. Никорович покинула видання, редактори якого (Комітет Письменників) чітко заявили про свій перехід на «платформу націоналізму» («Самостійна Думка», число 1 за 1932 рік, сторінка 12).

У фондах Наукової бібліотеки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича навний місячник "Самостійна думка" та її додатки за 1931, 1932, 1933, 1934, 1935 роки (наразі вони не «оцифровані»). У фондах Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника більша збірка, але й там вона неповна (зокрема жодного числа за 1937 рік). На даний час у всесвітній мережі доступні лише окремі публікації з видання «Самостійна думка» та його додатків, які викладені різними авторами, зокрема і мною.

Основні питання, які піднімали освітяни й громадські діячі краю у публікаціях видання «Самостійна Думка Української Матері»: роль жінки в суспільстві; політика та жіноцтво; значення родинного виховання у становленні особистості; підготовка української дівчини до заміжжя та материнства; розуміння жіночої емансипації; співвідношення природного покликання та громадського обов’язку жінки-матері.

Сидонія Гнідий-Никорович (дівоче прізвище Ілюк) — «письменниця і культурно-громадська діячка на Буковині; співредактор журналу «Самостійна Думка» (1931-1934 роки) і «Хліборобська Правда» (1935-1938 роки), в яких друкувала оповідання і повісті з народного життя та статті на жіночі теми». (Енциклопедія українознавства. Ред. В. Кубійович. Париж, Нью-Йорк, 1962, сторінки 1759-1774, стаття Никорович-Гнідий Сидонія).

С.Гнідий-Никорович вбачала в національній літературі могутній чинник повернення поневоленого українського народу до його природного стану — до незалежності, входження українців, як древньої нації, в коло вільних народів та країн. До речі, на літературну дорогу С. Гнідий-Никорович ще перед Першою світовою війною благословила Ольга Кобилянська. Надалі вони підтримували між собою зв’язок аж до смерті О. Кобилянської в 1942 році.

Народилася 14.12.1888 року в с. Рушій-пе-Боул (тепер Палтіну) поблизу м. Кимполунг (Довгопілля, Кимпулунг-Молдовенеск) в повіті Сучава Герцогства Буковина Австро-Угорщини (тепер Румунії). Згодом родина переїхала в с. Репужинці Заставнівського повіту (тепер Заставнівського району Чернівецької області України). Померла 13.05.1957 в м. Арад у Румунії.

У квітневому номері місячника Союзу Українців Румунії «Наш голос» (№286 за 2018 рік, стор. 6-8) вміщено початок статті завідувача кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича професора Володимира Антофійчука «Забута письменниця Сидонія Никорович». Стаття підготована до 130-річчя від дня народження цієї «талановитої письменниці, журналістки, активної громадсько-політичної та культурно-освітньої діячки». Подано змістовний біографічний нарис про цю непересічну жінку, оприлюднено чи не першу її світлину та фахово проаналізовано літературно-публіцистичний доробок С. Гнідий-Никорович. Часопис доступний у всесвітній мережі.

В’ячеслав (Вацлав) Казимирович Липинський (народився (5 (18) квітня 1882 року, с. Затурці, Володимир-Волинський повіт, Волинська губернія, Російська імперія (зараз Локачинський район, Волинська область) — помер 14 червня 1931 року, м. Перніц біля Відня, Австрійська Республіка) — український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії та «Українського союзу хліборобів-державників».

Конечно (конечне) — необхідно.

Авторські виділення збережено. Виявлені грубі помилки набору, що деформують суть думок автора, виправлено. Архаїзми, історизми, скорочення збережено.

*****

Чернівецьке українське видання для жінок «Самостійна Думка Української Матери»
з далекого 1931 року, яке висвітлювало не тільки жіночі теми

В даній публікації, акцентуючи увагу на чернівецькому виданні «Самостійна Думка Української Матери» (журнал освіти, творчості й боротьби), я постараюся в черговий раз продемонструвати феномен злободневності публікацій часопису «Самостійна Думка» вже понад восьмидесятип’ятирічної давності. Водночас цим дописом я хоча б частково з забуття поверну це цікаве буковинське видання для жінок та нагадаю сучасному читачеві про його ідейного натхненника та редактора С. Гнідий-Никорович.

Щодо останньої моє завдання суттєво полегшила поява у місячнику Союзу Українців Румунії «Наш голос» (№286 за 2018 рік, стор. 6-8 початок) чудової статті завідувача кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича професора Володимира Антофійчука «Забута письменниця Сидонія Никорович». Вірніше можна зовсім не зупинятися на цьому аспекті, настільки інформативною є ця публікація. Між іншим, часопис СУРу «Наш голос» доступний у всесвітній мережі.

Ще один фактором, який надихнув мене на цей допис, стало загострення міжнародної ситуації навколо України та посилення внутрішніх проблем розбудови країни та громадянського суспільства. Зокрема досі мають слушність спостереження Б. Грінченка, сформульовані під час його полеміки з М. Драгомановим: «коли ми розмовляємо по-московськи, то й думаємо по-московськи». А відповідно — й діємо по-московськи. Такі психологічні тонкощі завжди використовували й використовують апологети «русского міра», а також угорського, польського тощо. Вони нехтують тим, що український закон «Про освіту» обстоює гуманістичні цінності, повагу до іншого, поділяє думку про єдність світу в його розмаїті, зокрема мовному, при збереженні визначального статусу державної мови, без якого Україна властиво неможлива.

«Самостійна Думка Української Матери» суттєво пожвавлювала діяльність громадських жіночих організацій Буковини того часу, привертала увагу до важливості українського жіночого руху в умовах чужоземного панування, роз'яснювала основні напрями роботи організованого жіноцтва, виконувала неоціненну просвітницьку роль. Низка статей прямо присвячена питанням національної самосвідомості та боротьби за свої права. Серед публікацій часопису найбільшу увагу привертають статті самої Сидонії Гнідий-Никорович, Лесі Буковинки, Осипа Дуди, Надії Дашкевич, Ілярія Карбулицького, Талії Задуровичевої.

Це свідчить, що зацікавленість жіночими проблемами в той період зростала. При цьому для редакції журналу характерні нові підходи до визначення місця і ролі жінки-матері в родині й суспільстві. Важливим завданням сучасної йому доби часопис (дивитися число 5 за 1932 рік) визначив необхідність «перетопити психіку раба на психіку національно ідейної української матері, сформувати віру в себе, у свій народ, у здійснення народної ідеї. Жінка-мати повинна впоювати у дітей любов, віру, велику відвагу, необхідні їм для творення ''свого'', для боротьби за ''Правду свойого народа'', за відстоювання своєї національної гідності.»

Патріотичний характер та безкомпромісність «Самостійної Думки Української Матери» безпосередньо проілюструю (світлина та текстовий варіант додається) на прикладі редакційної програмово-світоглядної статті за перший рік видання «Національна душа». Вона ж надзвичайно наглядно демонструє феномен злободневності публікацій 85-річної давності щодо наших днів. Автором її найвірогідніше є сама С. Гнідий-Никорович (світлина додається). По суті це одна з програмних редакційних статей нового видання, яке побачило світ у Чернівцях 01.01.1931 року. Вона дає напрямок «праці на народній ниві» на всіх етнічних українських землях та закликає до активізації українського національно-визвольного руху.

Слід зауважити, що стаття побачила світ в надзвичайно складний для українства час. Українська спільнота поневолена та розділена начетверо (образно кажучи — «четвертована»). «Незгода, роздор і зависть з одного боку, байдужість, трусливість і рабство за панськими ласками з другого боку, занапастили долю 45-мілйонового народу». Загарбники «... судять і карають не проступки поодиноких осіб, а цілу українську націю й ідею її самостійної державности». Відповідно обґрунтоване обурення й боротьба українців проти окупантів та визискувачів була повсюдною і не припинялась ні на один день. Це викликало співчуття багатьох народів, що мали подібні проблеми, та привертало увагу прогресивної світової громадськості.

Нація тоді (як і зараз) понад усе потребувала Віри в те, що можливо разом здолати всі перешкоди на шляху до суверенної, процвітаючої та щасливої України. І роль потужних ідейно патріотичних статей «цілому українському народові» неможливо переоцінити. Починається стаття яскравою та потужною за змістом цитатою одного з теоретиків українського націоналізму, але без посилання на конкретний твір. Як на мене, схоже за стилістикою на В. Липинського (до слова, на даний час у всесвітній мережі цілком це речення відсутнє). Далі короткі, конкретні та зрозумілі широкому загалу міркування, які наголошені та підсилені в ключових пунктах авторськими виділеннями. Вражає та особлива роль, яку відведено «нашому пророкові Тарасу Шевченку» в розумінні «нашої народньої правди».

Наголос на слові «нашої» співзвучний з переконанням В. Липинського, що «для українського руху можуть стати фатальними гасла демократії й громадянського суспільства, оскільки вони спричинять штучне копіювання демократії за взірцями інших країн, а політична культура однієї нації не може бути механічно перейнята іншою». Також підкреслено надважливість «вірити в єдність і неподілимість народу», що також відповідає поглядам В. Липинського, який вважав, що «основна умова створення української державності — це єдність: релігійна, регіональна, політична, організаційна, національна».

Основні ідеї статті «Національна душа» співзвучні з іншими публікаціями видання «Самостійна Думка Української Матери» того періоду: «До української нації!», «Слава во вишних Богу а в народі мир», «Христос воскрес!», «Молитва», «Воскресення Христове», «Поширюймо культ національного героїзму», «Народні провідники ...» тощо. Стилістика цих статей теж подібна. Провідна ідея всіх згаданих публікацій незмінна — мобілізувати українські сили на захист своїх національних та державницьких інтересів, головним з яких тоді було відновлення незалежності.

Пропоновану патріотичну статтю можна також розглядати як розвиток думок О. Кобилянської, опублікованих на сторінках місячника «Самостійна думка» трохи раніше, в січні 1931 року. Мається на увазі перша стаття першого числа місячника «До українського громадянства!» (наразі ця публікація доступна у всесвітній мережі як у текстовому варіанті, так і світлиною), в якій видатна письменниця, культурно-освітня та громадська діячка вражає безкомпромісністю, конструктивністю та широтою своїх поглядів щодо «праці на народній ниві». При цьому її міркування подані у формі закликів та пропозицій. Стилістика обох статей теж дещо схожа — лаконічні об’ємом та формою, але вражаючі своєю чіткістю, конкретністю, обґрунтованістю та безкомпромісністю. Багато думок з цих статей хочеться безпосередньо цитувати, настільки вони довершені.

Підсумовуючи наведене слід констатувати — пропонована патріотична стаття «Національна душа» з далекого вже 1931 року напрочуд актуальна й у наші дні. Невідомий автор зумів стисло але надзвичайно вичерпно дати відповіді на деякі ключові питання нашого суспільства та запропонувати шляхи вирішення головних проблем нашого державотворення.

Адже зараз українцям світу, як можливо ніколи раніше, потрібні «Своя Правда» (але саме Правду у нас і не люблять, і її бояться!), єдність (бо «без згоди нема свободи!»), конструктивна та «невтомна велика праця» на всіх рівнях («не за страх , а за совість»!). Наша доля в наших руках! І починати слід кожному з себе, з великої праці «самим над собою»! Особливо це стосується лідерів, авторитетних осіб та керівників регіонального та вище рівнів, власні неконструктивні амбіції яких часто-густо заважають виконанню стратегічних та поточних завдань, які постали перед країною та нацією.

Ярослав ОДОВІЧУК, спеціально для порталу БукІнфо, (м. Тячів)

(Світлини надані автором)