Як «Батьківщина» на Буковині захищає «Велику Румунію»

Однією із найгарячіших тем, довкола яких останні кілька тижнів ламають списи українські аналітики, політтехнологи та політично підковані користувачі соціальних мереж, стала тема старту виборчої кампанії Юлії Тимошенко і тих кроків, якими вона намагається закріпити статус лідера президентських перегонів. Скалькований із підручників з історії США «Новий курс» Тимошенко активно просувають в середовищі, яке прийнято називати освіченим середнім класом і який переважно зосереджений у великих містах та українському сегменті «Фейсбуку». Про це пише видання COMPANION .

Для менш вибагливих виборців, що проживають переважно в сільській місцевості, консультанти Тимошенко запропонували їй образ захисниці, такої собі матері-берегині, яка хоч і виступає проти продажу землі і зубожіння села, але радо приймає фінансову підтримку від власників великих агрохолдингів.

Для мільйонів жителів південних і східних областей Юлія Володимирівна особисто запропонувала те, що нібито має стовідсотково спрацювати – персональні звинувачення Порошенка в його бажанні «великої війни» і неспроможності без неї виграти вибори. Прозвучали із уст Тимошенко приємні для проросійськи настроєних громадян і, головне, господарів Красної площі в Москві, обіцянки відновити мир будь-якою ціною.

В заявах Тимошенко не тільки її противники, але й навіть частина симпатиків, запідозрили або завдяки відвертості Юлії Володимирівни нарешті переконалися, що виборча кампанія лідера «Батьківщини» будуватиметься із обов’язковим врахуванням «фактора Москви». І поки одні фантазують чи знайдеться в камері Надії Савченко посадочне місце для Тимошенко, а інші з піною на устах доводять, що вона стала невинною жертвою маніпуляцій Банкової, практично позбавлена громадської уваги суперечлива діяльність соратників лідера «Батьківщини» в регіонах, зокрема в Чернівецькій області.

 

На Буковині, де цього року підняли голову прихильники сепаратистського проекту «Велика Румунія», обласною радою керує Іван Мунтян, який за сумісництвом і, до речі, всупереч вимогам закону, очолює обласну організацію ВО «Батьківщина». До честі Івана Мунтяна він є один із небагатьох регіональних керівників, які стали біля керма партії не в золоті часи прем’єрства Тимошенко, а в лиху та буремну пору опозиційної діяльності в часи Януковича. Мунтян змінив багаторічного керівника осередку, колишнього народного депутата Петра Гасюка після того як того виключили із лав «Батьківщини» за неприхований колабораціонізм із тогочасним політичним режимом.

Проте на цьому, схоже, головні позитиви Івана Мунтяна і закінчуються. Він був стерпним лідером за умов опозиційної діяльності, коли достатньо вряди-годи видавати в ефір антивладні заклинання або заявляти про справжні чи міфічні переслідування. Проте, перебуваючи із 2015 року на владній посаді Іван Мунтян демонструє якості, які більше шкодять партійним інтересам, аніж додають рейтингу.

Як голова обласної ради він неодноразово потрапляв у фокус журналістських розслідувань щодо відвертого лобіювання сумнівних комерційних проектів, кумівсько-партійних підходів у кадровій роботі ради чи авторитарних методів керівництва. В Чернівцях вже перестали дивуватися із чудернацьких політичних союзів чи то в обласній чи міській радах, де представники «Батьківщини» об’єднані як з відверто популістськими чи патріотичними силами, так і з виразно проросійськими політичними проектами. Так само перестали звертати увагу на кулуарні конфлікти апарату обласної ради із чиновниками облдержадміністрації чи персональні війни Івана Мунтяна із відповідальним за децентралізацію заступником голови ОДА Василем Гостюком.

Усі справедливі чи не дуже звинувачення опонентів пристають до Івана Мунтяна так само як вода до гусака, тобто ніяк. Нетерпимий до будь-якої критики і впевнений у власній непогрішимості він поводить себе як повноправний господар-феодал. Така поведінка стала причиною його гострого конфлікту із депутатом облради, волонтером Ольгою Кобевко, яка регулярно докоряє голові облради не тільки грубим нехтуванням порядку ведення сесій та прийняття рішень, але й байдужим ставленням до питань українського національного відродження.

Схоже на те, що звинувачення депутатки у відсутності в Мунтяна громадянського патріотизму не такі голослівні як може здаватися. Такий висновок можна зробити із заяви голови чернівецького осередку партії «Побратими України» Сергія Качмарського, який три місяці чекає офіційної реакції Івана Мунтяна та обласної ради на своє звернення з проханням засудити пропаганду в Чернівецькій області сепаратистських за змістом ідей «Великої Румунії».

Як випливає із оприлюдненого Сергієм Качмарським документа, він та інші учасники пікетування приміщення Генерального консульства Румунії в місті Чернівці ще у квітні звернулися до Івана Мунтяна, щоб він спільно із депутатським корпусом дали публічну оцінку діяльності румунських дипломатів, які проводять в Чернівецькій області заходи із нагоди 100-річчя так званого «Великого об’єднання».

Судячи з усього невдоволення викликало те, що Генеральний консул Елеонора Молдаван 21 квітня під час концерту в приміщенні Чернівецького драмтеатру, який, до речі, перебуває на балансі обласної ради, привітала представників румунської громади області зі 100-річчям «Уніря». Особливо обурило активістів те, що в залі перебували представники органів місцевого самоврядування, які радо приймали такі вітання, не вбачаючи в них нічого крамольного. Така дипломатична провокація через кілька днів привела Сергія Качмарського і його побратимів під стіни Генконсульства, а вже звідти – і до кабінету Івана Мунтяна.

«3 листопада цього року також виповнюється 100 років із дня проведення Буковинського Віча, на якому його учасники від імені українського населення та представників інших народів Північної Буковини постановили, що після розпаду Австро-Угорської монархії наш край виражає волю влитися до складу Української Народної Республіки та спільно творити нову українську державу. Проте рішення Буковинського Віча було грубо спаплюжене Румунією, яка ввела війська, анексувала територію Північної Буковини та Бессарабії і пізніше включила їх до свого складу. Саме такий насильницький акт, внаслідок якого і було створено так звану «Велику Румунію», намагаються сьогодні відзначати в нашому краї. Вимагаємо від Вас, Іване Миколайовичу та від усіх депутатів обласної ради, на найближчому засіданні розглянути питання про оцінку подібної діяльності іноземних дипломатів та прийняти звернення, в якому від імені Чернівецької обласної ради як легітимного виразника інтересів мешканців нашої області засудити будь-яку пропаганду антиукраїнських ідей «Великої Румунії» в нашому краї».

(Зі звернення учасників пікетування румунського Генконсульства)

Якими б благими намірами не керувалися активісти, висуваючи такі вимоги, вони прорахувалися в головному – не змогли правильно оцінити реалістичність їхнього виконання. Відтак замість діалогу з обласною владою або хоча б видимості роботи над важливим питанням активісти отримали традиційний чиновницький пшик. Звернення «заблукало», застрягло на якомусь зі столів, де спокійнесенько покривається пилом або й навіть помандрувало у сміттєву корзину.

При цьому, існуючий в Чернівецькій облраді порядок роботи такий, що без прямої вказівки Івана Мунтяна жоден документ, який може принести особисто йому хоча б гривню додаткового доходу чи становити для нього найменшу загрозу, не може почати «подорож» коридорами ради.

 

Кожен папірець, що офіційно заходить через канцелярію, проходить через руки помічниці Івана Мунтяна, керівниці Сторожинецького районного осередку «Батьківщини» Катерини Гуцуляк, яка оцінює проблему та доповідає голові свої пропозиції реагування. Тому в кулуарах Катерину Гуцуляк ніжно і справедливо називають «фільтром грубої очистки». Функцію ж тонкої очистки, – виносити питання на розгляд сесії чи похоронити його, – виконує особисто Іван Мунтян, скрупульозно зважуючи кого і наскільки можна «розвести», з кого потім вимагати за «добровільно» надану «послугу».

Проте є питання, які Мунтян вирішує на свою користь, так-би мовити, за умовчанням, не радячись ні з ким. Перше з них – добрі відносини з одіозними (Василь Терицану, Ауріка Божеску) та поміркованими (Василь Бику) лідерами румунської нацменшини, від яких багато в чому залежить чи проголосують буковинські румуни за Юлію Тимошенко і «Батьківщину». Друге – комфортні умови для перебування і роботи в Чернівецькій області дипломатів румунського Генконсульства та генерального консула Елеонори Молдаван.

В першому випадку Мунтян керується передусім політичними міркуваннями, в другому – економічними та особистими. Якщо перші зрозумілі та прозорі, то про другі громадськість знає менше, бо вони, як казав герой фільму «Кавказька полонянка», балансують на тонкій грані своєї та державної вовни. Отож, про все по-порядку.

По-перше, Іван Мунтян є не першим етнічним румуном, який очолює обласну раду. В часи Януковича нею керував відомий своєю апаратною мудрістю та політичним досвідом Михайло Гайничеру. Він набагато краще за Мунтяна міг би бавитися із консульством у «взаємовигідні» ігри та мати з того багато бонусів, проте не робив цього. Гайничеру знав в чому насправді полягають інтереси Румунії в Чернівецькій області і розумів, що безсоромне їх лобіювання не відгукнеться добром ані для нього особисто, ані для національних інтересів України. Попри те, що був членом Партії регіонів і вірно слідував її курсу, Гайничеру тонко петляв у відносинах з консульством – приязно вітався, щиро посміхався, багато обіцяв і мало робив із того, в чому офіційний Бухарест зацікавлений. Зрештою, як це суперечливо і провокаційно не прозвучить, але регіонал Гайничеру виявився більшим патріотом, аніж батьківщинівець Мунтян.

По-друге, в політику Мунтян прийшов не голим і босим як це часто стається, а досить успішним і заможним підприємцем, бізнес-логіка якого формувалася у 90-х і передається просто: «бачу ціль і не бачу перепон», «що може бути моє, те не повинно дістатися іншим». Зараз «білими» родинними бізнес-проектами опікуються сини голови облради – Артур та Мірча Мунтяни. За приховані відповідає давній соратник, «тінь Мунтяна» Георгій Чеорнолецькі. Відколи Іван Мунтян як голова облради отримав можливість впливати на реалізацію транскордонних проектів кожен із них дає йому щонайменше корисні зв’язки із румунськими бізнесменами, які рано чи пізно конвертуються у непідзвітні для НАЗК доходи. Успішність румунської складової мунтянових бізнес-проектів за останні три роки зросла як на дріжджах.

Крім цього, румунська сторона отримала доброго лобіста своїх економічних інтересів. Наприклад, в травні цього року Мунтян радісно заявив, що обласна влада сприятиме тому, щоб між Чернівцями та Сучавою реконструювати залізничний шлях. Попри розрахунки «Укрзалізниці» про малий прогнозований обсяг товарних перевезень, який не зможе покрити мільярдних інвестицій, головне чого добиваються румуни – курсування швидкісного потяга. З одного боку це звісно добре, бо дістатися до Румунії стане простіше і швидше. З іншого, твердять експерти, можливість таких дешевих залізничних перевезень з часом для вигоди сучавських авіаперевізників похоронить Чернівецький аеропорт, який і так на ладан дихає.

По-третє, румунська сторона вміло та тонко експлуатує марнославство Івана Мунтяна, грає на його комплексах сільського хлопця, якого крива долі завела на високі вершини. Косноязичному Мунтяну дуже приємно усвідомлювати, що з ним як із рівним спілкуються високопоставлені іноземці, що він його «так» або «ні» щось залежить, що його дружби добиваються, шанують її та готові давати за неї добру ціну. Наприклад, на ниві транскордонної співпраці органів самоврядування Румунії та України настільки тісно подружився очільник буковинської «Батьківщини» із Сучавським повітовим головою Георгієм Флутором, що навіть провів виїзне засідання Чернівецької обласної ради… на території іноземної держави. Подавалося це як небачене досі покращення міжнародних відносин, як високий показник рівня обопільної довіри та співпраці, як особистий внесок Івана Мунтяна у справу українсько-румунської дружби.

Посвячені в мунтянівські таємниці депутати облради не для загалу розказують, що Мунтян дуже любить хвалитися тим як він міцно прив’язав до себе Флутора, як той готовий танцювати під Іванові мелодії. Як тут не пригадати, що у шлюбних іграх «танцюють» не того, хто платить! От виходить так, що поки Флутор чи Елеонора Молдаван порівняно недорого спонсорують мунтянівські забави і вкладаються у його комплекси, він щиро переконаний, що веде у цьому танку…

Нарешті, треба згадати про те, що чимало членів буковинської «Батьківщини» настільки люблять Україну, що поставали… громадянами Румунії. Як-то, кажуть люби «Батьківщину» і про «Patria mare» (румунською «велика батьківщина») не забувай!!! Початок 2016 року запам’ятався гучними скандали і викриттями людей із ближнього оточення Івана Мунтяна, що отримали свого часу румунські паспорти. Тоді Ольга Кобевко навіть запустила флеш-моб «Я українець/українка. У мене одне громадянство», участь в якому взяли багато відомих на Буковині політиків та чиновників.

А почалося все з того, що стало відомо про подвійне громадянство найближчої соратниці Івана Мунтяна, керівниці партійної фракції в обласній раді Альони Гливко, яка ще в березні 2013 року, у важкі опозиційні часи отримала паспорт громадянки Румунії за №052012739 на прізвище «Hlivco Aliona». В такому ж прояві «українського патріотизму» звинувачували депутата Герцаївської районної ради, керівника районної «Батьківщини» Петра Георгіу; член бюро Чернівецької міської організації Володимира Григорчука і, навіть, Артура Мунтяна.

Від начальника Чернівецької митниці ДФС Миколи Салагора громадськість дізналася як в травні 2015 року як громадянка Румунії Hlivco Aliona з Іваном Мунтяном на пасажирському сидінні ввезла до України без сплати митних платежів автомобіль «Мерседес» (номер SV87ALV); як цим «Мерседосом» користувалася сама і «давала порулити» синам Мунтяна; як в лютому 2016 року вона із Георгієм Чернолецькі на тому ж пасажирському сидінні вивезла його від гріха подалі через митний пост «Солотвино», що на Закарпатті.

Зрештою Альона Гливко відмовилася складати депутатські повноваження, Іван Мунтян розказав про «брудні інсинуації» політичних опонентів, скандал закінчився традиційно, тобто – нічим. Щоправда, в румунських архівах документи про громадянку Hlivco Aliona, наприклад, текст присяги на вірність Румунії із її особистим підписом, певно таки зберігається і до сьогодні. Що ж іще зберігається в румунських архівах стосовно громадянина України Івана Мунтяна доводиться тільки здогадуватись…

Отож, якби Сергій Качмарський зі своїми побратимами уважно вивчали, хто такий Іван Мунтян, у яких він відносинах із генконсулом Елеонорою Молдаван, наскільки він трепетно відноситься до інтересів сусідньої держави і, головне, чому, то вони б не витрачали ані паперу на друк свого звернення, ані часу на те, щоб занести його в канцелярію Чернівецької обласної ради.

Тому слова Качмарського, який обурився бездіяльністю Івана Мунтяна і заявив, що «там наверху мабуть плювати, що відбувається на Буковині, який прапор тут майорить, український чи румунський», дивують своєю дитячою політичної наївністю. Не «мабуть плювати», пане Сергію, а «таки плювати». Бо як відомо, «Батьківщина» так само як і «Patria» в Івана Мунтяна та багатьох його соратників одна…

І поки в Києві Юлія Тимошенко просуває в інтересах Москви свій «Новий курс», а в Чернівцях на неї працює Іван Мунтян, то всі зацікавлені сторони можуть бути спокійні та впевнені в тому. що все йде правильним шляхом. В Москві можуть сподіватися на нове дихання «русского мира», а в Бухаресті – якщо не на відновлення, то принаймні на вдале святкування 100-річчя «Великої Румунії».

Петро ІСТРАТІЙ, сайт COMPANION