Кав’ярні Чернівців – соціокультурні інституції міста

Чернівецькі кав’ярні були сценою,
на якій кожен чернівчанин грав свою роль,
позував і позиціонував себе
перед іншими такими ж кав’ярниками.

ЧЕРНІВЦІ В УНІКАЛЬНИХ ІСТОРИЧНИХ СВІТЛИНАХ / Неможливо собі уявити життя у старих Чернівцях без кав’ярень. У час, коли Чернівці волею австрійської адміністрації і трудами мешканців перетворювалися у місто європейського взірця, культура кав’ярень вже впевненою ходою завоювала всі європейські міста і стала невід’ємним атрибутом кожного міста, що себе поважало. У європейських метрополіях кількість кав’ярень обчислювалася сотнями, а у Відні, де з подачі Юрія-Франца Кульчицького навчилися смакувати гіркий чорний напій з додаванням цукру та молока, творилася нова культура кав’ярень австрійського взірця.

Кав’ярня як самостійний, окремий вид гастрономічного закладу із частуванням кавою та десертами в австрійській імперії розвинулася у місце соціальної комунікації, із розвитком преси – у місце доступу до численних періодичних видань у час, коли публічні бібліотеки лише зароджувалися і не були поширені. Для рентабельної спроможності утримувати кав’ярню повинні були зійтися багато факторів – наявність заможного суспільного прошарку та розвитку різностанового громадянського суспільства, яке потребувало постійної міжособистісної комунікації.

 

 

 

 

 

 

З часом у Чернівцях кав’ярні перетворилися на культове явище: хто прагнув бути у вирі суспільних, бізнесових, політичних подій, мусив бути присутнім у кав’ярні. На противагу громадському життю першої половини ХІХ століття, яке передусім проходило у приватних салонах, вже з 1880-х рр. у Чернівцях воно переноситься в новий публічний простір, який був доступний щодня і за будь-якої погоди – кав’ярні. На щастя, не було тоді у Чернівцях цісарсько-королівського тресту «Общепит», і питання відкриття кав’ярень було виключно ініціативою підприємців, які вловили дух і настрій часу, відчули, що клієнт – чернівецька спільнота – дозріла!

У 1879 р. Бернгард Зільбер відкрив першу чернівецьку кав’ярню «Європа» (Cafè de l’Europe), яка стала провісницею нової ери кав’ярень у столиці Буковини. «Європа» стала центральним місцем для щоденних рандеву, справи пішли так добре, що вже за кілька років виникла потреба облаштувати цю кав’ярню більш елегантно та на кращому місці. У травні 1885 року Зільбер перевів свою «Європу» у наріжний будинок на вулиці Панській та Квітковій, де до того знаходилася Буковинська продуктово-фруктова біржа. За свідченням сучасників, родзинкою цієї кав’ярні був також її багатолітній офіціант Дьордій, який неперевершено жонглював серветками. Сало Штерн, який з 1896 р. був власником кафе «Corso», викупив знакову кав’ярню «Європа» у 1899 р.

 

 

 

 

 

Власниці «Віденської кав’ярні» у сьогоднішніх Чернівцях Людмилі Грекул можна цієї осені влаштувати свято, адже 135 років тому, 7 жовтня 1883 року, Йозеф Альтшюлєр відкрив по вул. Головній, 22 першу Віденську кав’ярню у Чернівцях (Cafè Wien), а попередників-ентузіастів варто шанувати! Вже 1888 р. її придбав новий власник – Вільгельм Тюркель, а у 1889 році Cafè Wien викупив у нього С. Дюкштайн із сином. Сам Йозеф Альтшюлєр без роботи не лишився і відкрив у травні 1887 р. на вулиці Панській, 11 у колишньому приміщенні кав’ярні «Вількенс» нову кав’ярню під назвою «Cafè de France».

Також і давні чернівецькі готелі, які були місцем культурного життя у попередні десятиліття, мусили налаштовуватися на нову хвилю і облаштовували кав’ярні у своїх приміщення. Так у 1891 р. Пілпель відкрив кав’ярню у легендарному готелі «Молдавія» біля церкви Св. Параскеви. А молодий та підприємливий виходець із австрійської Новоселиці Йозеф Ландау відкрив у 1892 р. кав’ярню у готелі «Вайс» на площі Ринок, де колись ночував цісар Франц Йозеф. Ігнац Енглер, який кілька років пропрацював касиром у кав’ярнях «Європа» та «Вайс», відчув у собі сили і вирішив відкрити власну кав’ярню «Енглер» (Cafè Engler), куди він вже запрошував з 7 січня 1892 р. по вул. Ратушній, 18 (на розі з вул. Кохановського). Інший багатолітній касир кафе «Європа» Йозеф Катц також покидає найману працю і відкриває 16 грудня 1898 р. власну кав’ярню «Під біржею» (Zur Börse) на вулиці Поштовій, 5, яку він облаштував у «великоміському» стилі. Великоміський стиль передбачав обов’язкову наявність більярдних столів, ігрових столів для карт та якомога більше свіжої преси.

 

 

 

 

 

Архітектори Макс Монтер та Макс Моргенштер вразили чернівчан у 1898 році – спорудили на початку вулиці Панської новий будинок палацового типу «Три корони», де 2 грудня 1898 року Йозеф Ландау, який вже здобув визнання й репутацію неперевершеного фахівця, сповненого вишуканих манер та відчуття потреб клієнтів, відкрив легендарну кав’ярню «Габсбурґ» (Cafè Habsburg). Її внутрішнє оздоблення із настінними розписами професора Євгена Максимовича приголомшувало відвідувачів своїм витонченим смаком і комфортом. Тут вперше у місті було відкрито окремий дамський салон. Та найбільше вражає сьогодні рекламний анонс цієї кав’ярні того часу, де жирним шрифтом в центрі зазначалося, що на відвідувачів чекають 250 різноманітних газет та журналів із цілого світу! Культ читання можна було тут практикувати годинами поспіль, замовивши лише єдину чашку чорної кави.

«Також кав’ярні і громадські місця мають власну долю, – повідомляла газета «Czernowitzer Tagblatt» 25 грудня 1909 р., – ще якихось два роки тому кав’ярня «Габсбург» була місцем зустрічей всіх суспільних класів краєвої столиці Чернівці. У будь-який час тут можна було відпочити, приємно провести зустріч і відчувалася найкраща аура у місті для сучасної людини. Але вже скоро згасла зірка цієї кав’ярні, через низку обставин необхідно було її закрити і кафе залишалося деякий час зачиненим».

 

 

 

 

 

 

На початку 1910 р. ця кав’ярня знову опинилася в епіцентрі громадського життя. Тандем двох чернівецьких підприємців Апісдорфа та Вольмана перебрав 1909 р. зачинене кафе «Габсбурґ» у свої руки, щоб зробити його найгарнішим кафе у цілому місті. Для цього Апісдорф здійснив подорож до Лондону, Генуї, Риму, Флоренції, Монте-Карло, Ніцци, Парижу та Берліну, звідки привіз замальовки та ідеї для облаштування кав’ярні. Оновлена кав’ярня складалася із величезної фронтальної зали, а також окремої зали для читання та ігрової зали. Стіни білого кольору із позолоченою ліпниною були витримані у єдиному стилі модернізованого бідермаєра. На стінах висіли 8 великих дзеркал, обрамлених дерев’яними рамками із махагоні, із цієї ж деревини були виготовлені всі меблі. Море світла забезпечували 8 центральних великих люстр по 29 лампочок. Веселі та романтичні живописні роботи художника Вахтеля замінили попередні розписи. Електричні вентилятори дбали про чистоту повітря, де й сліду не залишалося від диму.

1 квітня 1899 р. відомий Бернгард Зільбер спрямував свої зусилля на облаштування нового закладу – готелю, ресторану та вар’єте. Навесні 1900 року він розпочав перебудову у колишньому будинку Ґраубарда, де розміщувався Австро-Угорський банк, і перетворив його у нове модерне місце відпочинку, зустрічі та розваг на площі Ринок – готель «Бель Вью» (Belle Vue). Цю назву він здобув завдяки найкращому вигляду на площу Ринок та далеко аж за місто із широкої тераси, на яку був перебудований попередній балкон. На розширеному балконі вміщалося за столиками денного кафе 80 чоловік. Плани перебудови розробив архітектор Моргенштерн, який разом із Є.Максимовичем декорував кафе-ресторан у стилі віденської сецесії.

 

 

 

Квартал навколо сучасної Театральної площі 100 років тому називали «Новими Чернівцями», адже передвоєнне десятиліття змінило його вигляд докорінно. Протягом 1904-1912 рр. були спорудженні новий театр, палата торгівлі, єврейський дім, палац юстиції, а також були забудовані вулиці Шіллера, Лисенка, Гьоте. Від вигляду чудових новобудов на місці колишніх військових бараків і халуп йшла обертом голова. Не міг залишатися новий квартал без нової кав’ярні.

У листопаді 1908 р. у новому приміщенні Палати торгівлі на площі Елізабет відкрилася кав’ярня під назвою «Кайзер-Кафе». Її власники Ґрюндлінґер та Ензель наголошували перед відкриттям, що крайова столиця отримує кав’ярню, яка буде унікальною у її роді: «Кожен, хто бував на заході і мав можливість відвідати найпрестижніші заклади, зможе пересвідчитися, що «Кайзер-Кафе» у Чернівцях є настільки елегантним, вишуканим і комфортабельним, наскільки це собі лише можна уявити». Архітектор Фрідріх Готтесманн, який збудував палац Палати торгівлі та кав’ярню «Кайзер» у ній, повністю відобразив тенденції сучасності.

 

 

 

Йому вдалося створити величний заклад, який був елегантним, але не холодним, вишуканим і затишним, люксово-комфортним, але не перевантаженим. Вхід до кав’ярні був влаштований через американські двері-вертушку, які запобігали протягам. Білі стіни були прикрашені ручним високоякісним розписом чернівецького художника Альфреда Оффнера. На плафоні було зображено квадригу, а на горі фронтальної стіни розмістився видовищний портрет цісаря, виконаний у скляній мозаїці. Таким був перший зал-читальня із 140-ма газетами та журналами для відвідувачів, за ним розміщувався ігровий зал, а третім був концертний зал, який називали «коронацією майстерності архітектора». Феєричне освітлення занурювало цей заклад у вечірні години у море вогнів. Куди б не сягнув погляд, він знаходив на чому зупинитися: «Першокласне, сучасне кафе з інтимним характером!».

Та була й ще одна особливість цієї кав’ярні – Гайнріх Маннгаймер створив для «Кайзер-кафе» два літні павільйони, які під сучасною розсувною системою маркіз приймали гостей на площі Елізабет навпроти палацу Торгівлі та навпроти Єврейського дому. Ці літні майданчики користувалися особливою популярністю серед чернівчан – музичний оркестр із 16 музикантів розважав тут щовечора гостей. Кафе стало постійним місце зустрічі мистецької богеми Чернівців та професорських кіл Чернівецького університету. Цілі колони привабливих і гарних гостей стікалися на літні тераси, залишаючи безлюдними міські сквери і парки.

Влітку 1914 р. кафе «Європа» було розширене і заново оздоблене, щоб створити місця новим гостям, які бажали бути в епіцентрі чернівецького життя. Потужна конкуренція вимагала від власників та орендарів кав’ярень постійно покращуватися, застосовувати всі доступні тактики реклами. Замовні PR-статті у місцевій пресі повинні були розкласти всі крапки над «І» і пояснити «хто є хто»: «Найдавніша та найпрестижніша кав’ярня «Cafe l’Europe» – місце зустрічі вишуканих громадських кіл. Тут не шепотять, ще чути надто голосне слово.

 

 

Фреска Євгена Максимовича у кав‘ярні Габзбург

Сюди приходить генералітет, патриції міста, високе чиновництво, більша частина духовної еліти міста. Медики тут мають свої постійні столи, адвокати і судді мають тут свої кола. З цієї кав’ярні виходять політичні вказівки і розпорядження по цілому краю. Особлива сила привабливості цього кафе полягає у атмосфері, яку неможливо описати словами, це просто магія усталеної традиції. А кава, яку тут подають, має чудовий смак і м’якість аромату. З 1879 року ретельно тримається у таємниці рецепт особливої суміші зерен, з яких тут готують каву. Незрівнянна якість всього, що тут подається, із беззвучним уважним обслуговуванням під постійним наглядом шефа зуміли протягом десятиліть зберегти цій кав’ярні своїх постійних гостей, чим не може похвалитися жодна інша кав’ярня Чернівців.

Чисельні відвідувачі стверджують, що мають тут свої постійні місця вже більше 30 років. Цим успіхом власник кав’ярні Сало Штерн може уповні пишатися. Генерал Унчовскі, полковник Моссанг, надвірний радник Дузінкевич, президент Торгової палати Тіттінгер, депутат Вендер, бургомістр Вайсельбергер, директор Кольбенгаєр, шеф-редактор Норст, архімандрит Штефанелі, художник Євген Максимович, бізнесмени Леон Шренцель та Карл Формунд і багато, багато інших творять кістяк відданих прихильників і завсідників кафе «Європа». В інших кав’ярнях гуртувалися офіцери і золота, а часом й просто погано позолочена молодь Чернівців».

 

Відомий літописець старо-чернівецького духу Франц Порубський опублікував у своїй книзі 1910 р. нарис, присвячений підвиду типу homo czernowiciensis: «Кав’ярники – особлива каста людського суспільства, які перетворили у частину своєї професії ритуал щоденного кількагодинного чи лише кількахвилинного відвідування кав’ярні, незмінного місця міського рандеву. Це люди, для яких кав’ярня – їх другий дім – стала місцем політичного, суспільного, літературного і приватного обміну. Кав’ярники представляли особливу спільноту і жадали, щоб їх такими й визнавали. «Австрія в мініатюрі» – влучний вислів відносно Буковини як конгломерату національностей, схоже можна було сказати й про міські кав’ярні – «Чернівецький соціум в мініатюрі».

Різні категорії відвідувачів йшли щоденно до кав’ярні, щоб з головою пірнути у чернівецьке громадське життя, яке там демонструвалося. Чернівецькі кав’ярні творили чудове обрамлення суспільного образу і виявляли класову ієрархію. Люди, які їх відвідували, належали до різних класів, їхнє спілкування було також класовим. Фінансисти мали свої кола і своє власне спілкування. Лікарі, професори, політики і чиновники творили свої власні кола, до яких жоден чужинець не мав права проникнути. Кожен третій серед них мав титул надвірного радника, кожен четвертий був професором, і кожен мав докторську ступінь. Офіціанти їх знали досконало, а якщо у дверях кав’ярні з’являвся відвідувач без особливих ознак, тобто проста нормальна людина без титулів, то офіціанти зустрічали його із скептичністю, яка лише дуже поволі розвіювалася. В таких кав’ярнях спілкувалися в напівтонах на теми, які були їм професійно близькими.

 

 

В іншого роду кав’ярні ходили через музичні концерти. Чернівецькі дами там голосно спілкувалися незважаючи на музикантів, а музиканти вигравали незважаючи на дам. Хоча дамське спілкування було зазвичай таким голосним, що музикантам важко було їх переграти. У кав’ярнях третього типу можна було віднайти характер міста. Для знайомства із Чернівцями такі кав’ярні були придатні найкраще. Тут можна було знайти всі суспільні кола та інші лінії, які ці кола доповнювали: вчені, високі офіцери і чиновники, адвокати, митці, журналісти, ремісники, вискочки і дами обох півсфер. Влітку туди приходили через прохолоду, а взимку через тепло. Інші ж туди йшли, бо інші туди ходили, а треті взагалі там були завжди. Там грали в доміно, карти, більярд і загравали із касиркою. Вчені проводили там свої диспути, а лікарі приймали пацієнтів, журналісти писали статті, тобто то була найвища концентрація багатостороннього та багатого на нюанси чернівецького життя.

Особливу касту становили офіціанти кав’ярень, які переймали віденсько-зверхній стиль обслуговування непостійних відвідувачів і за висловом сучасника поводили себе так, ніби всі вони є нащадками прадавньої декласованої правлячої династії, які не можуть змиритися із втратою своєї монаршої влади і через це проявляють свою зверхність у лінивому обслуговуванні гостей, позіхаючи у кутку та розмірковуючи – «коли я ще був принцом Аркадії…» Навіть питання клієнта – «чи раптом не везуть його чашку кави потягом зі Львова» – залишало офіціанта незворушним.

 

Офіцерська їдальня 22-го піхотного полку

Поміж згаданих найбільших і найпрестижніших кав’ярень чернівчан щиро запрошували до затишних кафе із бездоганним обслуговуванням та комфортом десяток інших, які варто тут згадати: Самуель Кремер відкрив 1904 р. «Театральне кафе» (Kaffee-Theater) на вул. Банковій, 3; у травні 1907 р. на площі Ринок підприємливий Адольф Шапіра відкрив кав’ярню у елегантному стилі «Kaffee de Paris» в готелі «Париж»; Франц Штубам відкрив 1910 р. кав’ярню у Німецькому Домі; «Молочний палац» із сучасною кав’ярнею у великоміському стилі було відкрито Гайнріхом Готлібом у 1910 році в Єврейському домі; а ще кафе «Захарія» на вул. Шептицького, кафе «Венеція» на вул. Енценберга-Головній, кав’ярня «Орієнт» на вул. Поштовій, кав’ярня «Під Чорним орлом» на пл. Ринок, кав’ярня Берти Єгер із жіночою музичною капелою по вул. Ратушевій, 17, кав’ярня Шіндлєра «Централь», по вул. Головній, 4 і багато інших. Особливе місце у старих Чернівцях посідала кондитерська «Кухарчик» на вул. Панській, 3 і Головній, 16, куди можна було приходити із малими чернівчанами.

Не залишалися без кавової насолоди й селяни, що приходили із своїм товаром на площі Чернівців, для них на площі Австрії стояли у будь-яку погоду термоси і чайники з напоями на дерев’яних столах і пропонували зігрітися, обмінятися новинами й плітками. Одна із найцікавіших листівок передає нам тогочасний праобраз сучасних «coffee to go» із підписом «Селянська кав’ярня».

 

Кав‘ярня та готель Париж

Чернівецькі кав’ярні були сценою, на якій кожен чернівчанин грав свою роль, позував і позиціонував себе перед іншими. В кав’ярнях вдихалося вже на повні груди великоміське повітря. А міський лікар д-р Якоб Флінкер відвідував чернівецькі кав’ярні також із дослідницькою метою, коли працював над статтею про психопатію, вважав, що серед відвідувачів кав’ярень знаходяться пацієнти з різними стадіями цієї недуги.

Сподіваємося, що гарний ренесанс кав’ярень у сьогоднішніх Чернівцях надихне сучасних авторів на соціокультурні дослідження теперішніх кав’ярників, щоб зберегти прийдешнім поколінням інформацію про відважних власників «Illy-Cafè», «Чашки», «Віденської кав’ярні», «Grand Kaffee», «Coffee Gusto» та зробити психоаналітичні замальовки їх постійних клієнтів. А власник «Панської гуральні» прочитавши ці рядки, не буде вигадувати неправдиві байки про «молдавського ґуральника», а з гордістю напише, що у тому приміщенні 140 років тому починалася історія чернівецьких кав’ярень!

Сергій ОСАЧУК, Микола САЛАГОР, спеціально для БукІнфо (с)
Поштові листівки із особистої колекції Миколи Салагора