Стародавнє буковинське село Балківці (Balkoutz, Laudonfalva, Balkiwci, Bălcăuţi) майже 120 років тому з погляду тогочасної урядової статистики

ДО УВАГИ БУКОВИНСЬКИХ КРАЄЗНАВЦІВ /


Пропоную до уваги шановного буковинського товариства результати урядового 1900 року перепису населення та фіскально-господарського аудиту стародавнього українського буковинського села Балківці Австро-Угорщини. Перші документальні згадки про Балківці відомі за 1471 рік. Тоді Молдовське князівство було васалом Османської імперії (з 1456 року) зі столицею Сучава (1385-1572 роки). Господарював Штефан III Велиикий (1457-1504 роки). Село має свій герб: червоний (символізує хоробрість, мужність, любов, а також кров, пролиту в боротьбі) геральдичний щит (французький старий, загострений донизу), на якому біле (свідчить про чистоту, незаплямованість, істинність) серце, пробите стрілою (є алегоричною емблемою страждань за віру та батьківщину), над щитом розташоване зображення башти (символізує стратегічне значення населеного пункту як форпосту).

Безпосереднє джерело представленого перепису Gemeindelexikon der Bukowina. Wien, 1907. (Каталог місцевих громад Буковини. Відень, державна друкарня, 1907). The digital State Library of Upper Austria (Цифрова державна бібліотека Верхньої Австрії). Це по суті статистичний довідник за даними перепису від 31 грудня 1900 року. Про село Балківці повіту Серет Герцогства Буковина (коронний край у складі Габсбурзької монархії у 1849-1918 роках) конкретно йдеться на сторінках 52-53 книги 13 «Буковина». До речі, наразі у всесвітній мережі наведений документ доступний для копіювання, але не в текстовому форматі. Світлини згаданого першоджерела подаються мною для зручності сприйняття у формі колажу.

Для мене це особливо цікаво, бо саме в той період в Балківцях зростали мій дідусь (1895 року народження) та три його брати. Їх батько, Ілько Одовічук, та мати, Анастасія Чобанюк були авторитетними в селі особами. Більш того, за даними краєзнавців Ілля Одовічук в обговорюваний період навіть був головою громади. Вони чітко усвідомлювали себе русинами, тобто українцями за тогочасною урядовою термінологією, і передали це переконання своїм дітям. До речі, подружжя весь свій вік прожило в Балківцях, де й поховано. Слід також зауважити, що на зламі століть у Балківцях мешкало багато Одовічуків (як і зараз), про що яскраво свідчить кількість вояків в армії Австро-Угорщини під час Першої Світової (Великої) війни, а в наш — активність в інтернеті.
 
 
Офіційні статистичні дані щодо сіл Балківці та Негостина повіту Серет Герцогства Буковина
згідно урядового перепису від 31 грудня 1900 року (сторінки 52-53 та 56-57 книги 13)

Територія в гектарах — 1301/966.
Сучасне (на той період) населення — 1732/1447, з них чоловіків 892/750, жінок 840/697. Найменування віри (віросповідання) — 45/10 католиків, 1662/1430 православних, 20/7 іудеїв, 5/0 інших. Рідна мова населення (національність) — німці 20/15, русини-українці 1683/1389, румуни 18/42, інші 11/1.
Будинки 355/289.
Свійські тварини (худоба) — коні 136/95, велика рогата худоба 340/273, вівці 502/261, свині 679/579.
У цілому землі в гектарах 1301/1533, оподатковувані землі 1258/1483, з них поле 1090/1233, луки 141/160, сади 8,08/19, виноградники 0/0, грубі пасовища 19/43, ліс 0/28.
Великі земельні володіння 1/1, підприємства 0/1.


До речі, наведені результати урядового перепису в оригіналі подано одним рядком за 27-мома колонками. Тому для зручності сприйняття довелося дані перекласти та конвертувати (перевести) в текстовий формат. Звісно, що мова документу німецька, але назву населених пунктів подано на 4-х з 10-ти офіційних мов імперії: німецькою Balkoutz, угорською Laudonfalva, польською Balkiwci, румунською Bălcăuţ (саме у такій послідовності та в такому написанні).

Як на мене, представлені статистичні дані настільки інформативні, що дозволяють нам яскраво уявити це село в той час, зрозуміти масштаби його господарки, стиль життя і рівень добробуту балківчан. Але, як фаховий аналітик дозволю собі доповнити наведені абсолютні дані деякими інформативними відносними показниками. Статева структура населення природня.

Відповідно до національного складу мешканців у селі в побуті домінувала українська мова. Якщо взяти пересічно 5 осіб на родину, то одержимо приблизно 350 родин. Тоді на родину пересічно припадає 3,7 гектара, з яких 3,1 поле (при цьому слід врахувати наявність в селі великого землеволодіння). Луків, садів, пасовищ було небагато. Практично кожна родина мала окреме помешкання, адже будинків більше ніж родин. Майже всі українці сповідували християнство в його східних традиціях. Пересічно родина володіла коровою, майже двома свинями, 1-2 головами дрібної рогатої худоби. А ось коня мала лише значно менше половини сімей. Підприємств не було взагалі (думаю, що малося на увазі щось крупніше за млин або маслоробку). Тобто, згідно наведеного Балківці в цілому були селом середньої заможності за мірками того часу. До прикладу, в сусідній Негостині (Negostina, Negostyna), яка зараз входить до складу комуни Белкеуць, полів (значна частина з яких була за межами села, бо територія громади 966 гектарів, а в цілому землі було — 1533), луків, садів, пасовищ та лісу було більше при меншому населенні. Крім того там навіть діяло якесь підприємство. Цікаво, що в обох селах було по одному великому землеволодінню. Найвірогідніше це спадок колишніх дідичів (бояринів).
 


До представлених статистичних даних перепису 1900 року можна додати наступні цікаві відомості з інших джерел про Балківці того періоду, що зроблять образ села та його громади ще ціліснішим. Церква Покрови Пресвятої Богородиці в селі збудована у 1876-1883 роках. Народна школа на три класи працює у Балківцях з 1882 року. Священиком в обговорюваний період був Іван Гостюк, а кантором Василь Каспарович. Народною школою керував вчитель Ілля Коник. Ілля Одовічук був головою (старостою) села (до речі, це мій прадідусь).

Природньо, що представлені мною матеріали зацікавлять перш за все сучасних балківчан та негостинців (переконаний, що краєзнавцям та історикам Буковини вони добре відомі), яких я щиро шаную за їх справжню «українськість», яку вони щоденно доказують конкретними справами. Особливо тішить мене те, як добре вони пам’ятають, як дбайливо оберігають і як завзято розвивають наші національні традиції.

Водночас даною публікацією хочу звернути увагу мешканцям інших населених пунктів колишнього коронного краю Буковини у складі Габсбурзької монархії на використане мною безпосереднє джерело як порівняно простий спосіб трохи більше дізнатися про історію своєї громади.

Ярослав ОДОВІЧУК, спеціально для інформпорталу «БукІнфо»
Світлини з архіву автора 

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації