Цецино – гірський вартовий Чернівців

110 років тому, у червні 1908 року, напередодні святкування 500-ліття першої писемної згадки про Чернівці, професор Чернівецького університету д-р Володимир Мілкович провів з дозволу і підтримки міської ради археологічні розкопки на горі Цецино. Завдання, яке перед собою ставив чернівецький археолог, було дослідити руїни укріплень і перевірити правдивість свідчень польського хроніста Яна Длугоша, який повідомляв у XV ст., що польський король Казимир Великий (1310-1370 рр.) наказав спорудити на горі Цецино фортецю.

 

До того часу ще ніхто не досліджував і не описував східноєвропейські фортеці. Звичайно ж, професор Мілкович сподівався на удачу і прагнув знайти цікаві історичні артефакти. Археологічні розвідки тривали цілий місяць, були відкриті фундаменти руїн, археологи спробували віднайти фортифікаційні мури, подекуди заглиблювалися на 3-4 метри. У результаті власних досліджень Мілкович дійшов висновку, що жодної фортеці короля Казимира на плато гори Цецино не було, а хроніст Длугош своїми описами ввів істориків на багато століть в оману, і це хибне твердження кочувало століттями з однієї книги до іншої.

 

 

 

Існуючі на час археологічних розкопок рештки укріплень та фундаментів на Цецино професор Мілкович визначив як вартову вежу (у розрізі максимально 20 м), яку Казимир Великий спорудив на горі з метою захисту кордону від татарських набігів. У середині периметру вартової вежі археологи розкопали велику кількість кісток тварин, спожитих вартовими, частина з них різьблені, а також срібні монети молдавського воєводи Петра Мушата, угорського короля Людвіга, «Moneta Russie» з XIV ст. та пізніші польські монети з XVII ст.

Археологічні розкопки привели Мілковича, на щастя, до іншого цікавого висновку – у VIII – XI ст. на плато гори Цецино існувало поселення, яке було оточене подвійним захисним валом шириною 3 м і висотою 2 м, а відстань між валами становила до 7 м із глибоким ровом між ними. Велика кількість керамічних виробів із цікавими орнаментами, тотожними до грецьких та римських, вказувала на те, що на горі було велике ранньоісторичне поселення, яке, можливо, зазнало руйнувань шляхом зсувів ґрунтів, спричинених землетрусами.

 

 

 

Очевидно, дане поселення було прикордонним укріпленням держави білих хорватів, східним кордоном якої була річка Прут. За літописами білі хорвати брали участь у походах князя Ігоря на Константинополь, тобто у ІХ столітті, коли на Буковині не було й сліду романських народів. Відтак, можна сміливо констатувати той факт, що більшість україномовних буковинців є нащадками саме білих хорватів. Адже не випадково у австрійські часи Резиденція буковинських митрополитів йменувалася Резиденцією митрополитів Буковини і Далмації – історичної області Хорватії. Напевно, наші діди й прадіди добре розумілися на історії свого народу й знали, що їх найближчі родичі живуть саме у Хорватії.

 

 

 

 

 

Безперечним залишається факт, що цецинське укріплення відігравало важливу роль у системі оборони середньовічної Шипинської землі. У часи польсько-молдавського протистояння та дружби у стінах цього укріплення було підписано багато спільних трактатів, а скільки всього було випито, залишиться таємницею назавжди. Разом із поляками облюбували в той час Цецино також і хрестоносці німецького ордену, лицарські мечі яких аж до ХХ ст. знаходили у цецинському лісі, а діти щовесни з перекопаних городів на Роші приносили вчителям до школи знайдені польські монети.

Відомо, що камінням із руїн Цецинської вежі за наказом першого австрійського військового губернатора Буковини генерала Габріеля фон Сплені упродовж 1775-76 рр. здійснювалося вимощування вулиць старих Чернівців та фундаменти їх перших кам’яниць. Кожен охочий може сьогодні торкнутися їх рукою на затишній вуличці Ужгородській, чи відчути під ногами на вулиці Ніжинській.

 

 

 

 

Австрійські лікарі вихваляли ліс на Цецино як дуже корисний кліматичний курорт, куди й здоровим людям було корисно ходити. І чернівчани перетворили у ХІХ ст. недільну мандрівку на Цецино на своє улюблене заняття: великими й малими групами, молодь, студенти, колеги, прихильники активного життя вирушали з площі Австрії в організованих групах «Туристичного клубу Буковина» або самостійно через Рошу до цецинського лісу. Після сходження на вершину до середньовічних руїн, розходилися групками по лісу, влаштовуючи пікніки: від скромних бутербродів, до пишних застіль (цим вирізнялися чернівецькі адвокати), а яри наповнювалися популярними студентськими піснями на все горло. Студенти часто спускалися до Стрілецького Кута, де застрибували на плоти, що рухалися Прутом, і так поверталися до міста.

Міська рада Чернівців спорудила у 1898 р. за допомогою архітектора Гайнріха комунальний санаторій із 20-ма гостьовими кімнатами, які можна було орендувати для відпочинку, із чудовим панорамним виглядом. А на його відкриття 4 липня запросили не лише всіх депутатів міської ради, а вперше – журналістів всіх редакцій. Вино й пиво на свіжому повітрі дуже зблизили політиків і журналістів.

 

Легендою Цецино стала з кінця ХІХ ст. вілла «Wladimirshöhe» («Узвишшя Володимира») відомого чернівецького лікаря д-ра Володимира Залозецького, куди радо заходили змучені мандрівники підкріпитися свіжими яблуками і не тільки. А вже його син, відомий політик та енциклопедист Сергій Залозецький влаштував там після Першої світової війни унікальний етнографічний музей, відвідати який вважали за честь всі дипломати, акредитовані в Бухаресті.

 

Як відомо, до 1940 року у чернівецькому передмісті Роша мешкали переважно шваби – німецькі колоністи, які переселилися сюди у пошуках кращої долі наприкінці XVIII ст. Вони принесли сюди не лише більш передову с/г культуру, а й свої культурні традиції. Щороку велика колона швабів у барвистих національних костюмах у супроводі музичної капели вирушала від Німецького дому (тепер клуб Роша) на гору Цецино, щоб влаштувати там свято літнього сонцестояння або свято урожаю. Великі коні-важковози тягнули вози із найбільшими та найгарнішими плодами, зібраними на власних городах. Швабські жінки були першокласними садівницями, які постачали городину на чернівецькі базари.

 

Мати на Цецино власний будиночок на початку ХХ ст. стало престижним серед чернівецьких заможних родин, поволі підніжжя гори вкривалося маленькими віллами у німецькому стилі – «для чого убиватися за чужим, якщо прекрасне так поруч!» – було гаслом місцевих патріотів.

 

З висоти Цецино смішними і дріб’язковими виглядають мерсько-депутатські хвилі, які здіймаються у Чернівцях, але щоб це збагнути, варто на Цецино піднятися і відчути себе патріотом. Хоча, 90 років тому чернівецький карикатурист волів швидше переселити нездалого бургомістра із його командою у резервацію на Цецино, щоб вони там будували свої повітряні замки і не заважали чернівчанам жити.

 

Тим більше, що вже понад 500 років серед буковинців і бессарабців живе переказ, що десь на Цецино існує таємний вхід у великі підвали, які закладені бочками, повними золота, срібла та інших коштовностей. Але охороняється той скарб цецинським гірським духом – Антипком. Можливо, міському голові вдасться із ним домовитися, і не потрібні будуть дорогі кредити. А Чернівці заживуть не гірше, як колись.

Сергій ОСАЧУК, Микола САЛАГОР, спеціально для БукІнфо (с)
Поштові листівки із особистої колекції Миколи Салагора