Гвардія крайової еліти – Студентські товариства Чернівецького університету (ДОДАНО ФОТО)

«Yes We Can» (Так, ми можемо)! – це не лише про американську політичну культуру, а також і про Чернівці та Буковину ХІХ і початку ХХ століття. У 1875 році виповнилося 100 років приєднання Буковини до держави Габсбургів. Цей ювілей зустріли у Чернівцях не лише спорудженням на теперішній Соборній площі нового пам’ятника Австрії із каррарського мармуру, який простояв до приходу румунів, а його зустріли непересічною подією для нашого краю – відкриттям 4 жовтня 1875 р. Чернівецького університету!

Існувало багато аргументів за відкриття у нас державного університету, але й було більш ніж вдосталь аргументів проти. Вистояти шалене протистояння і перемогти – отримати рішення парламенту, уряду і цісаря про відкриття університету – стало епохальною подією! Всім відомим і невідомим борцям за те, щоб університет з’явився у Чернівцях, ми повинні дякувати, адже місто стало університетським містом, а в цивілізованому світі цей прикметник є більш вагомим за грайливі порівняння з Віднем чи Парижем.

 

Листівка корпораціі чернівецької "Austria" 1907 року із підписами її членів

Австрійська держава створила із відкриттям університету основну кузню кадрів для забезпечення ефективного управління Буковинським краєм, а місцеве населення, випускники гімназій та ліцеїв отримали можливість значно ближче і дешевше осягати високу науку та практичні навички для державної служби, бізнесу, політичної діяльності, громадської служби, а часом і військової кар’єри. До відкриття університету у Чернівцях наша молодь змушена була навчатися в університетах Відня, Львова, Ґрацу, Мюнхена, що було дуже дорогим задоволенням і не для всіх доступним.

 

 

Варто наголосити, що не тільки батьки, а й Буковинський сейм щорічно виділяв багато стипендій для буковинських студентів, які навчалися у Відні.

Із відкриттям німецькомовного університету до нашого міста прибув потужний інтелектуальний десант – професори й доценти австрійських університетів, яких міністерство направило розбудовувати три факультети нового університету у Чернівцях. «Горе тій нації, яка боїться культурного впливу іншого народу, така нація сама підписує собі смертний вирок…

 

Листівка німецької католицької корпорації "Frankonia" із підписами її членів

Ті нації, які при захисті національних рис забувають про гуманність, зупинилися на півдорозі», – заявив перший ректор Чернівецького університету імені Франца Йозефа І – д-р Костянтин Томащук. Він очолював університет у перший рік його діяльності, австрійська традиція управління університетами базувалася на принципі щорічної ротації ректора і кожного року Вчена рада університету обирала з-поміж всіх професорів найбільш достойну кандидатуру на наступний навчальний рік.

Викладацький склад – це лише одне крило, але для успішного польоту потрібне й друге крило – це студенти університету, і успіх навчального закладу формувався виключно у взаємодії цих двох груп, які були залежними одна від одної. Австрійські викладачі університету принесли до Чернівців традицію створення і функціонування при університеті студентських об’єднань/товариств, які називалися академічними корпораціями і протягом багатьох століть були неодмінними супутниками університетського життя.

 

 

Листівка німецького буршеншафту "Teutonia" із підписами його членів

Ця традиція походить із середньовіччя, коли тогочасний соціум складався із суспільних корпорацій, адже правами тоді володіли не індивідууми, а корпорації, тому приналежність до однієї із корпорацій була екзистенційною необхідністю. Тогочасні студенти ніколи не залишалися лише в одному університеті, а мандрували від одного до іншого університету. Тому перші студентські об’єднання формувалися за принципами земляцтв, їхні члени носили стрічки із кольорами своїх провінцій чи країв, а також головний убір круглої форми в тому кольорі, який обирався основним для корпорації. Звичайно, що до кінця ХІХ століття ці середньовічні традиції в Австрії трансформувалися, і студенти гуртувалися за національною, мовною, конфесійною ознакою. Всі студенти-буковинці Віденського університету були об’єднані в «Bukowiner Studentenverein». Проте головними їх цілями було плекати академічне братерство, збереження честі та насолода безтурботним студентським життям із піснями та… культом пива.

 

 

 

Студентам заборонялося створювати при університетах політичні об’єднання, тому всі вони діяли як неполітичні організації.

У перший місяць діяльності Чернівецького університету його студенти зареєстрували і створили студентську корпорацію «Austria» та «Академічну читальню», того ж 1875 року студенти-румуни створили академічну корпорацію «Arboroasa», а студенти-українці академічне товариство «Союз». 1876 року розпочало роботу товариство студентів-поляків «Ognisko», а 1877 р. постала академічна корпорація студентів-німців «Arminia» і лише 1891 році було створено першу єврейську студентську корпорацію «Hasmonea».

 

Перед Першою світовою війною в Чернівецькому університеті діяло вже 25 студентських корпорацій п’яти різних націй. До згаданих долучилися ще українські товариства «Запороже» та «Чорноморе», до румунських «Bucovina» і «Junimea», а німецькі корпорації доповнилися «Frankonia» та «Teutonia». Ректорат був змушений відмовляти у праві створювати нові студентські товариства і стверджував, що їх є цілком достатньо, на всі смаки та уподобання. А крайові органи безпеки ліквідували у 1910 р. студентське товариство «Карпати» як агента-впливу російської експансії на Буковині.

Внутрішня організація студентських корпорацій була строго ієрархічно вибудована, із власним кодексом поведінки й честі (Covent), складалася із молодих кандидатів у члени, яких називали лисами (Fuchs), дійсними членами, що називалися хлопами (Bursch), які творили активну частину членів, а після закінчення навчання, із здобуттям диплому, їх члени переходили у статус старійшин (Senior) і продовжували залишатися вірними своїй корпорації неактивними членами, підтримуючи та фінансуючи її діяльність, всебічно сприяючи кожному її члену у його професійній роботі та кар’єрному зростанні.

 

Жартівлива листівка - "Вознесіння після яєчного бою"

При вступі до корпорації кандидат обирав собі нове ім’я – псевдонім, всі члени корпорацій зверталися один до одного лише за псевдонімами, справжніх імен ніхто не використовував. Молодих кандидатів протягом двох семестрів навчали т.зв. старші лиси (Fuchsmajor), а управління корпорацією знаходилося у руках ради правління із трьох чоловік (Charge). Попри різну національну чи конфесійну спрямованість всі вони ділилися принципово на дві групи – ту, яка практикувала фехтування і захист честі на дуелі (для переходу з кандидата у члени потрібно було вистояти дуель із дійсним членом), і ту, яка використовувала шаблі лише для ритуалів, тобто б’ючі і не б’ючі корпорації. Літочислення діяльності корпорацій чи членства у них обчислювалося не календарними роками, а навчальними семестрами.

 

 

Проте, не все так було просто із бажанням заснувати нову корпорацію у Чернівцях. Для цього не достатньо було отримати дозвіл Вченої ради університету та органів юстиції, найголовніше потрібно було пройти вуличну церемонію допуску від вже існуючих корпорації. Нове товариство після офіційної реєстрації змушене було пройтися строєм центральними вулицями і площами міста у своїх стрічках та фуражах і високо нести свій прапор корпорації, на якому був вишитий герб/вензель, девіз і назва нового товариства.

Якщо під час такої прогулянки-презентації інші існуючі корпорації зривали, викрадали чи кидали до долу їх прапор, така корпорація не могла діяти, а якщо вдавалося вберегти прапор, або ж ніхто не нападав, то корпорація вважалася повноправною у Чернівцях. Тому нести прапор доручали особливо сильним та кремезним студентам.

 

 

 

Студент-корпорант у барвах товариства

Все, що могло очікувати молодих студентів у дорослому житті, вони мали навчитися під час навчання у своїх корпораціях – танцювати на балах, битися до крові, влаштовувати просвітницькі вечори і бити шибки у помешканні ректора! Головне – все було робити з повною молодечею віддачею і завзяттям.

При кожному спільному зібранні студентів чи у себе в домівці корпорацій (Bude), чи у рестораціях, випивалися гектолітри пива, співали своїх пісень і підписували та надсилали поштові листівки побратимам, яких не було у той момент поряд. Кожна студентська корпорація не тільки завзято співала гімн студентів «Gaudeamus igitur», але й на завершення від душі бажала vivat, crescat, floreat! – хай живе, зростає й процвітає!

 

 

Перший ректор Чернівецького університету намагався виховати із студентів інтернаціональних гуманістів відданих Австрії, а натомість більшість студентів завзято взялися за розвиток своїх власних національних товариств. Адже на цей період припадає час високої політичної та національної мобілізації, яку ще називають «національним пробудженням» різних етносів Буковини. Студенти та їх корпорації були активними учасниками того руху пробудження. Вони несли дух просвітництва та вільнодумства у народні маси і вже за кілька років після закінчення університету вливалися до національних еліт Буковини.

Але вже на фронтах Першої світової війни та у битвах за Українську державу колишнім студентам довелося не шаблями, а смертельною зброєю захищати свою честь, свої ідеали. Історія повторюється, тому й сьогоднішні студенти Чернівецького університету повинні навчитися всьому, що їм може знадобитися у дорослому житті.

Сергій ОСАЧУК, Микола САЛАГОР, для БукІнфо (с)
Поштові листівки із колекції Миколи Салагора