На зустріч 100-літтю листопадових подій 1918 року у Чернівцях

НАША ІСТОРІЯ /


Рідкісна поштова картка столітньої давнини знову повертає нас на сходи Чернівецької ратуші, де упродовж 1914 – 1918 років без перебільшення відчувалося відлуння світової історії: то російські царські генерали проголошують включення міста до «русского мира», то союзницькі австрійсько-німецькі війська разом із гуцулами святкують вигнання московітів, то молодий цісар Карл приймає запевнення у відданості чернівчан, а тепер на цій фотолистівці зафіксований новий «герой-визволитель» на сходах нашої ратуші – генерал Якоб Задік, командир 8-ї піхотної дивізії румунських збройних сил, який дуже обережно добирався до Чернівців у ті листопадові дні 1918 року.


Цивілізаційний прогрес, який зазнала Буковина і її столиця Чернівці за 144 роки правління Австрійської держави, не заховати та не притрусити пилом жодної націоналістичної історіографії. Як і в житті кожної людини, кожної родини, кожного соціуму і кожної держави, не все складалося гладко, справедливо та бездоганно й у тій імперії Габсбургів. Але, як не дивно, жодна із всіх національних спільнот, жоден із народів, що своїми руками, важкою працею та власним розумом розвивали наш край під австрійським правлінням ніколи не вимагали відокремлення його від тієї держави. Відокремлення від польського засилля у Галичині у 1848 році вимагали, Буковина з 1849 року стала окремим автономним краєм, що суттєво підсилило її розвиток у всіх відношеннях і сформувало наднаціональний буковинський локальний патріотизм – «буковінізм», за що буковинці були постійно критиковані різними націонал-політичними силами.

Розділення краю за лінією компактного проживання автохтонного населення українців і румунів моделювалося ще до Великої війни. За цим принципом і мала вирішуватися доля краю чи то у складі національних держав Австрійської імперії, чи після її розпаду без неї на задекларованих президентом США Вільсоном принципах самовизначення народів. Але ж світова історія чи її відлуння вирішили по-іншому за волю людей у цьому краї.

Ще з перших днів Першої світової війни країни Антанти заохочували Румунію відкрити фронт проти Австро-Угорщини і підсилити наступ російської армії, за це Румунський уряд мав великий перелік бажаних територій, які хотів забрати собі, серед них і Буковину. Повністю. Але ж царський «русский мир» також розігрував тут свій спектакль, і тому російські дипломати пробували вгамувати румунські апетити і віддати/пообіцяти лише південну частину нашого краю без Чернівців за вступ Румунії у війну. Дипломатичні торги затягнулися аж на два роки, навіть коли наступ генерала Брусилова проти австрійців так потребував румунської підтримки, вона не прийшла. Прийшла лише два місяці після нього і завершилася нищівним розгромом румунської армії, сепаратним мирним договором і її виходом із війни.

Тобто, коли 3 листопада 1918 року у Чернівцях відбулося Буковинське віче українців краю із проголошенням бажання об’єднати українські повіти краю із ЗУНР, а провідники Румунської національної ради на чолі із Янку Флондором спираючись на «історичне право» категорично прагнули приєднати всю Буковину до Румунії і звернулися за військовою допомогою до румунського короля у Яссах, Румунія вже не була учасником Світової війни. Лише за день до закінчення Світової війни, 10 листопада 1918 р., новий глава уряду Румунії знову оголосив про вступ у війну на боці Антанти, і таким чином Румунія опинилася серед країн-переможниць тієї жахливої бойні народів.

6 листопада о 16 годині у будинку крайового уряду був складений і підписаний протокол передачі всієї повноти влади у краї від австрійського крайового президента Буковини графа фон Ецдорфа до представників українського та румунського народів Омеляна Поповича та Аурела фон Ончула. З цього моменту припинило своє існування австрійське герцогство Буковина, а залишився лише край Буковина, який мав у порозумінні із народами, що тут проживали, за допомогою мирних конференцій вирішити свою подальшу долю. Того ж дня, запрошені напередодні на Буковину Румунською національною радою румунські війська зайняли міста південної частини Буковини.

7 листопада над центром Чернівців пролетів румунський військовий літак і скинув над містом листівки, підписані генералом Задіком про те, що на запрошення Румунської національної ради Буковини та за наказом короля Румунії війська вступають на Буковину, щоб допомогти буковинцям скористатися свої правом на самовизначення, а будь-який опір цій допомозі мав каратися з повною суворістю. Проте, із долею Буковини Румунія визначилася вже давно, ще на початку Світової війни. Від’їзд на початку листопада з Чернівців до Львова полку Українських Січових Стрільців під командуванням Василя Вишиваного створив сприятливі умови для румунської військової інтервенції на Буковину.
 


Цілий день у суботу 9 листопада та у неділю 10 листопада на Центральній площі перед Румунським домом та ратушею панувало святкове збудження та очікування вступу до міста румунської армії – велика кількість урочисто одягнених людей з букетами та румунськими стрічками-триколорами в руках і на головних уборах офіцерів-румунів, на сходах ратуші розмістився хор румунського товариства «Армонія». У той же день двоє пожежників зняли з вежі ратуші австрійський державний прапор і підняли румунський стяг на знак привітання румунської армії, румунський триколор звисав із балкону ратуші та огортав фасад Румунського дому. Вже перші сутінки спускалися на місто, а «визволителів» ще не було. Аж раптом вулицею Головною на Центральну площу спустився румунський військовий патруль на 3 мотоциклах, щоб пересвідчитися, чи все тихо й безпечно, і повернулися вулицею Панською назад до Чагра. Розчарована святкова румунська громада змушена була дізнатися, що вступ війська переноситься на наступний день і що вони даремно недільний день провели в очікуванні. Румунія знову оголосила 10 листопада війну Троїстому союзу.

У понеділок 11 листопада закінчилася Перша світова війна, яка забрала життя 10 млн. людей. Цього дня о 14 год. румунський генерал Задік вже стояв на сходах Чернівецької ратуші і приймав у великому залі Румунського дому вдячні промови від Янку Флондора та інших представників румунської громади. Проголошене право на самовизначення народів було на Буковині знехтуване і придушене так званим історичним правом за допомогою регулярної армії, з яким розпочали створення «Великої Румунії». Для узаконення цієї анексії у Синодальну залу Резиденції митрополитів були запрошені на 28 листопада 1918 року уповноважені представники всіх народів, що населяли Буковину. Прийшли не всі.

Таке небезпечне «історичне право» ще не раз верталося бумерангом у ХХ столітті і не зникло з реальної геополітики й сьогодні. Як сто років тому, так і сьогодні державницькі проекти мусять мати військову опору, а лише сподівання на виконання проголошених принципів часто робить їх виконання досить вибірковим.

Сергій ОСАЧУК, Микола САЛАГОР, для БукІнфо (с)

Поштова листівка із особистої колекції Миколи Салагора

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації