«Чортополох» — було таке сатиричне видання на Буковині в 1936 році

НАША ІСТОРІЯ /


У даній публікації, акцентуючи увагу на виданні «Чортополох», я в черговий раз наглядно продемонструю феномен злободенності публікацій тижневика «Самостійність» восьмидесятирічної давності. Перш за все цим дописом я постарався хоча б частково з забуття повернути видання «Чортополох», що виходило у Чернівцях в 1936-1937 роки як додаток тижневика «Самостійність» та його авторів.


Проте, також спонукає мене до даної публікації низка нинішніх резонансних подій та процесів, які свідчать про загострення наших хронічних недуг — розрізненість, містечковість, кумівство, гетьманщина, отаманщина тощо.

Свого часу мій дідусь І. І. Одовічук, активний учасник Першої та Другої Світової воєн, Перших та Других визвольних змагань, в одній зі своїх резонансних публікацій так описав подібну ситуацію щодо українського життя: «Но старої нашої хороби ми не зріклися і тепер. Даремно, що зістало нас всего горстка і що потрібна кожна одиниця, ми сваримося дальше! Даремно, що в тлі ми маємо всі одну і ту саму мету і лише средства дійти до неї в нас ріжні. Ми все таки ніяк не вступимо оден одному! Кроваві картини з історії незакінченої ще доби, не лишили в нашім серцю жодного вражіння. Боротьба ведється далі між дітьми тої самої матері, щоб її вороги могли лекше з того користати. Брат на брата підіймає ворожо руку. Всі будувати хочуть Київ, і всі його руйнують!...» (Чернівці (тоді Румунія), тижневик «Самостійність» №15 08.04.1934 сторнка 5, стаття: «Чи зрозуміємо ми колись...»).

Наразі цілий ряд ґрунтовних аналізів української національної журналістики Буковини у міжвоєнний період читач може без особливих зусиль знайти у публікаціях та дослідженнях, які на даний час доступні у всесвітній мережі. Професійні дослідники української преси Північної Буковини нагромадили значний масив наукових праць, які торкаються різних аспектів проблеми.

Зацікавленому читачеві порекомендую перш за все звернутися до колективної монографії «"Буковина. Її минуле і сучасне», у написанні якої брали участь Т. Бриндзан, Л. Бурачинська, А. Жуковський, Д. Квітковський, В. Кубійович, І. Новосівський та інші. Взагалі це видання етапне явище у розвитку буковинознавства. Між іншим в ньому подано окремий розділ про пресу Буковини 1870-1940 років, в якій А. Жуковський та Д. Квітковський ґрунтовно проаналізували народовецькі та національно-патріотичні видання, використали їх інформативні можливості для вивчення суспільно-політичного життя краю. Особливу увагу приділено журналу «Самостійна думка» та газеті «Самостійність», які репрезентували якісно нову ідеологію національного життя українців Буковини.

«Самостійна Думка» — літературний і громадсько-політичний місячник націоналістичного напряму. Це перша ластівка суто націоналістичної преси на Буковині, один з найкращих літературних журналів свого часу, що спричинився до духового виховання буковинців. Крім буковинських авторів в «Самостійній думці» співпрацювали знані та авторитетні письменники і публіцисти того часу.

Місячник «Самостійна думка», який виходив з 1931 року, за словами Дениса Квітковського, можна вважати «старшою сестрою» тижневика «Самостійність», за її близькість за духом. Поява з 1934 року «Самостійності» була явищем закономірним. Суспільно-політичні обставини, зокрема невдачі у визвольних рухах 1917-1920 років, змушували буковинських діячів шукати нових шляхів до національного самовизначення. Особливо молодь прагнула нових форм боротьби. Вона активно підтримувала радикальні ідеї, які генерували теоретики українського націоналізму М. Міхновський та Д. Донцов. На думку Д. Квітковського, майже вся українська молодь (інтелігентська, селянська, міщанська) на Буковині, почавши від другої половини 1930-х років і аж до Другої світової війни була певним чином у лавах українського націоналізму.

Сучасні дослідники одностайно стверджують, що місячник «Самостійна думка» та тижневик «Самостійність» — справжні речники українського життя на Буковині у міжвоєнний період.

Націоналістичний тижневик «Самостійність» виходив у 1934-1937 роки у Чернівцях за редакцією Дениса Квітковського. Максимальний наклад тижневика — 7000 примірників. Видання мало такий великий вплив на молодь, що націоналістів на Буковині навіть звали «самостійниками». А. Жуковський та Д. Квітковський характеризуючи «Самостійність» відзначали, що «За дуже короткий термін часопис став справді трибуною української Буковини. Багато молодих українських журналістів пробували своє перо на сторінках «Самостійності» і тим самим давали газеті багато свіжості й живучості». Слід згадати, що у 1935-1936 роки «Самостійність» мала популярні тематичні додатки — “Літературно-науковий додаток” і “Спортовий листок” (на жаль, перший із них виходив нерегулярно). Накладом «Самостійності» також вийшли два календарі на 1936 і 1937 з багатим літературно-історичним матеріалом до історії західних українських земель тощо (конфісковані румунською владою, але розповсюджені нелегально).

У червні 1936 року вийшло перше число ще одного (останнього) додатку до «Самостійності» — двотижневика сатири і гумору «Чортополох». Ця форма подачі інформації в тогочасних умовах системного тиску влади на неурядову та опозиційну пресу була досить вдалою. Адже, як зауважили класики, «сміху боїться навіть той, хто нічого іншого не боїться». Уже в назві цього додатку авторами, молодими й енергійними журналістами, закладено безкомпромісність їх покоління, яке сповідувало ідеї українського націоналізму і гуртувалося навколо тижневика «Самостійність» (адже чортополох — колючий красень із синім віночком, який володіє таким бойовим характером, що його бояться навіть чорти).

Нове сатирично-гумористичне видання (ілюстрований листок сатири і гумору) редагував молодий талановитий журналіст Орест Масикевич (під псевдонімом О. Шипинський). «Додаток був добре редаґований і мав успіх», — відмічали А. Жуковський та Д. Квітковський в згаданій вище монографії. Степан Кость в своїй ґрунтовній праці «Історія української журналістики: західноукраїнська преса першої половини XX ст.» (Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, книга перша, том 1, 2008) стверджує, що чернівецький «Чортополох» поступався за професійним рівнем галицькому «Комарові», але характер мав не менш бойовий: найважливіші суспільно-політичні проблеми, показані за допомогою засобів сатири й гумору, визначали зміст видання. «Чортополох» порушував важливі проблеми того часу (внутрішні і зовнішні), висміював угодовську політику окремих політичних партій, ренегатство, зраду окремих діячів. Часопис дуже різко критикував розпорошеність українських політичних сил, відсутність єдності.

Ще більш нищівною була сатира «Чортополоху» на радянське життя. Формат видання неодноразово змінювався. Всього випущено лише 11-12 чисел, позаяк з березня 1937 року румунською владою остаточно закриті за свою «українськість» і тижневик «Самостійність», і місячник «Самостійна думка» зі всіма їх додатками.

Доречно згадати про попередника «Чортополоха», яким був сатирично-гумористичний часопис «Будяк» (вийшло 12 чисел), що в 1930-1931 роки виходив на Буковині. Він теж був бойовим, його публікації й карикатури відзначалися актуальністю і гостротою, хоча деколи їм бракувало дотепності.

Для наглядної демонстрації феномену злободенності публікацій двотижневика «Чортополох» восьмидесятирічної давності я зупинився на титульній карикатурі «Українська «реальна» політика на Західноукраїнських землях» (число 2 за 21 червня 1936 року, сторінка 1). Представленою карикатурою (світлина її додається) фактично різко критикуються не самі особистості тогочасних лідерів та відомих політиків національно-демократичного табору на Західноукраїнських землях, а ті доктрини суспільно-політичного життя, які вони відстоювали та якими керувалися в своїй практичній діяльності. Тобто вістря критики спрямовано на розпорошеність українських політичних сил, відсутність єдності та координації зусиль щодо відстоювання природніх інтересів української нації та боротьби за незалежну українську державу.

Зокрема в коментарі до малюнка згадані:

- лідер Української національної організації в Чернівцях Василь Дутчак, який надміру сподівався на ефективність звернень до Ліги націй проти порушення румунськими властями національних прав українців на Буковині;
- голова Українського національно-демократичного об’єднання Василь Мудрий з його утопічними намаганнями унормувати українсько-польські взаємини в Польщі шляхом угод з польським урядом;
- очільник Української Національної Партії Румунії Володимир Залозецький, зусилля якого були спрямовані на співпрацю з урядовими та міждержавними структурами Європи;
- засновник та організатор Народно-християнської партії Підкарпатської Руси Августин Волошин, який просував ідею автономії українців Закарпаття в складі Чехо-Словацької республіки через просвітництво.

Тобто наведено по одному яскравому представнику українських політичних сил послідовно з Буковини, Галичини, знову з Буковини та Закарпаття. Тоді українська спільнота була поневолена та розділена фізично кордонами начетверо між Радянським Союзом, Польщею, Румунією та Чехо-Словаччиною. Зрозуміло, що це зовсім не сприяло консолідації навіть близьких за духом національно-патріотичних сил та структур. Але навіть тоді наведеною та багатьма іншими карикатурами та дописами «Чортополох» дуже різко, але обгрунтовано критикував розпорошеність українських політичних сил та відсутність єдності політикуму. І це тому, що в світі на той час були приклади успішніших визвольних змагань, які автори намагалиса конструктивно наслідувати.

По суті, старша генерація українців справді виявилася не готовою до того жорсткого протидіяння окупантові, яке продемонструвала українська молодь. Фактично прапор українського націоналізму на Буковині піднесла генерація молоді, що кінчала середню школу й вступала на університет в 1928-1932 роки, а високо держати цей прапор й боротися під ним аж до вибуху Другої світової війни допомагали вже всі генерації української буковинської молоді. Старша генерація морально й матеріально піддержувала цей рух, хоч деякі з-поміж старших одверто полемізували з молодими.

А що маємо зараз? В чому причина загострення «наших хронічних недуг»? Спостерігаючи за політичним життям в Україні впродовж років незалежності у мене, як в багатьох патріотів своєї країни, виникає багато похмурих думок та цілий ряд дошкульних запитань до нашої «владної еліти» щодо головного — єдності нації, згуртованості всіх національно-патріотичних сил, консолідованості громадянського суспільства.

Інколи складається враження, що за 80 років що минуло, в українському політикумі без кардинальних змін на краще! Світ пережив Другу Світову війну, ряд економічних криз, розпалися всі імперії, зник з лиця землі «соціалістичний блок» тощо, а ми і далі тупцюємо в цьому надважливому питанні на місці. Звісно, що нинішня ситуація має ряд кардинальних відмінностей з міжвоєнним періодом, коли публікувалася обговорювана карикатура. Адже тепер маємо понад 25 років відновленої державності. Зараз поділ не територіальний, а суто ментальний, що найочевидніше проявляється в орієнтації на Євросоюз, США, Росію та «особливу позицію» окремих лідерів з Закарпаття. При цьому дивовижно легко впізнаємо знакових суспільно-політичних діячів сьогодення та напрямки внутрішньої та зовнішньої політики, які вони представляють.

Без зусиль вписуються в карикатурну концепцію і багато керівників окремих політичних партій (політиканів, угодовців, ренегатів, відвертих зрадників по своїй суті). В цій статті я не буду цього робити, залишу цю справу на розгляд читачеві. Одне лише тішить — в авангарді свідомого українського національного життя знову молоде покоління, яке щиро прагне отримати всі можливості для легальної політичної боротьби та намагається рішуче розширити діапазон легальних засобів боротьби за Волю, Правду та Долю України (не відкидаючи і потужні українські традиції підпільної та революційної діяльності).

Наприкінці хочеться звернути увагу читача на ту обставину, що в ювілейний рік Світовий Конгрес Українців (в 2017 році виповнилося 50 років від заснування цієї міжнародної координаційної надбудови українських громад у діаспорі) обрав гаслом «Українці разом — майбутнє за нами!». Тобто провід цієї потужної та авторитетної організації переконаний, що запорукою успіху Світового українства була і залишається єдність!

Дозволю собі згадати й щирі думки мого дідуся, І.І. Одовічука, якими він закінчує свою згадану вище відому статтю: «Чи зрозуміємо ми колись то, що всі вільні народи давно зрозуміли: що без згоди нема свободи!? Та хвиля, коли ми це зрозуміємо, буде найбільшою подією в нашій історії...» (до речі на даний час вона доступна у всесвітній мережі). А підсумую свої роздуми надзвичайно мудрими словами вже покійного Мирослава Поповича, які він оприлюднив практично в своїй останній публікації: «Ми закликаємо до національної консолідації та розробки нової політичної системи на базі суспільного договору в ім'я збереження держави. Балансування між реформаторством та олігархократією приречене на безславний кінець». Ці прощальні слова Великої Людини немов набат для влади і суспільства.

Додаткова інформація та пояснення до статті:

Український націоналізм — політична ідеологія, а також громадсько-політичний рух, що ставить на меті створення і розвиток української самостійної національної держави та/або захист національної самобутності.

Орест Сидорович (Ісидорович) Масикевич — український поет, перекладач, журналіст, громадський діяч, один з провідників ОУН в Буковині. Псевдоніми і криптоніми: О. Щипинський, О. М-вич. Народився 9 серпня 1911 року в селі Неполоківці, Герцогство Буковина (тепер Кіцманський район), яка з 1918 і до 1940 р. входила до складу Румунії. В жовтні 1945 року в Бухаресті О. Масикевича заарештовано і доправлено у Москву. Засуджений військовим трибуналом до 10 років таборів. Після звільнення повернувся в Румунію, де займався виключно літературною діяльністю. Помер 8 жовтня 1980 року. Похований на кладовищі міста Буфтя, на півдні Румунії, неподалік Бухареста.

Чортополох (татарник, будяк) — дворічна трав’яниста колюча рослина родини складноцвітних (за науковою назвою — плосколистий синьоголовник). Чортополох — колючий красень із синім віночком володіє таким бойовим характером, що його бояться навіть чорти, про що свідчить сама назва цієї рослини. З одного боку це бур'ян, з яким постійно борються, а з іншого — це високо шанована рослина, яка зображена на гербі Шотландії і є її символом.

Досить повні збірки тижневика «Самостійність» та його додатку, двотижневика сатири і гумору «Чортополох», зберігаються у Відділах рідкісних та цінних видань Наукової бібліотеки Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича та Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника (правда, нема жодного числа за 1937 рік). Наразі вони не «оцифровані». У всесвітній мережі доступні лише окремі публікації з видань «Самостійність» та «Самостійна думка», які викладені різними авторами, зокрема і мною. Але робота в цьому напрямі продовжується.

Світлини Ореста Масикевича та першої сторінки другого числа за 21 червня 1936 року додатку «Чортополох» тижневика «Самостійність», де розміщена запропонована карикатура «Українська «реальна» політика на Західноукраїнських землях» та коментар до неї, додаються.

Ярослав ОДОВІЙЧУК, спеціально для БукІнфо (с) 
м. Тячів 

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації