ГОЛОВНА | БЛОГИ | ПРО НАС | АРХІВ | ФОТОСЕРВІС | КОНТАКТИ | ВХІД НА САЙТ
Блог Георгія Манчуленка

Народний депутат Україн II, III, IV скликань. Офіцер повітряно - десантних військ в запасі. Заступник начальника експедиції "Україна - Північний полюс - 2000".
14-12-2015 11:59

Горбатого могила виправить? Щодо візитів в Україну Джорджа Буша і Джозефа Байдена

                                                        Німії, подлії раби!
                                                        Підніжки царськії, лакеї
                                                        Капрала п’яного! Не вам,
                                                        Не вам, в мережаній лівреї,
                                                        Донощики і фарисеї,
                                                        За правду пресвятую стать
                                                        І за свободу! Розпинать,
                                                        А не любить ви вчились брата!
                                                        О роде суєтний, проклятий,
                                                        Коли ти видохнеш? Коли
                                                        Ми діждемося Вашинґтона
                                                        З новим і праведним законом?
                                                        А діждемось-таки колись.
                                                                                      Тарас Шевченко
 
   Великий українець, геній і пророк наш Тарас Шевченко безмежно любив свою Батьківщину – Україну! Він завжди бажав їй кращої долі, своїм полум’яним словом надихав та надихає мільйони українців дбати про неї. Тому його бажанням було, щоб ми діждались свого Вашинґтона. Недарма він, пишучи поему «Юродивий», звернувся до цієї історичної постаті, бо Джордж Вашинґтон – перший Президент Сполучених Штатів Америки, батько-засновник США на тих демократичних, правових принципах, яких дотримуються й зараз, і які зробили Штати найбагатшою та наймогутнішою державою світу, де комфортно жити абсолютно різним людям, а власники американського паспорта пишаються званням громадян США. Його прізвищем названа столиця Сполучених Штатів Америки.
 
 
   І ось згодом до України прибув найвищий представник офіційного Вашинґтона (Білого Дому), щоб зустрітися з її тодішнім керівництвом та публічно оголосити свої побажання українцям.
   Отже, виступ Президента США Джорджа Буша у Верховній Раді УРСР СССР 1 серпня 1991 року («Chicken Kуiv speech»):
   «Насамперед, дозвольте мені скористатися цією можливістю, щоб подякувати всій Україні, яка влаштувала нам такий теплий прийом, таку щиру зустріч. Кожен американець у цій довгій автоколоні – і, повірте мені, вона була довгою, – був глибоко зворушений теплотою цього прийому з боку народу України. Ми ніколи цього не забудемо.
   Дякую вам, Голово Кравчук, і депутатам. Дозвольте мені вітати Верховну Раду, представників духівництва, присутніх тут членів дипломатичного корпусу, представників американських фармацевтичних і медичних корпорацій, які знаходяться тут з нами сьогодні, і всіх шановних гостей.
   Барбара і я дуже раді знаходитися тут. Ми жалкуємо лише про одне – про те, що в четвер увечері я повинен відправитися додому. Однак, це доведеться зробити. Причина в тому, що завтра наш конгрес завершує роботу, і я визнав важливим бути там в останній день роботи сесії.
   У вашому чудовому місті згадуєш слова Олександра Довженка про те, що Київ – це квітучий сад, Київ – це поет, Київ – це епоха, Київ – це історія, Київ – це мистецтво. Багато століть тому ваші предки нарекли цю країну Україною, тобто «кордоном», тому що ваші степи зв'язують Європу і Азію. Проте українці стали прикордонниками іншого роду. Сьогодні ви відкриваєте межі і контури свободи. Хоча, як я вже говорив, моє перебування тут дуже нетривале, я прибув сюди, щоб поговорити з вами і повчитися. Для тих, хто любить свободу, кожен експеримент у будівництві відкритого суспільства дає нові уроки і можливості зрозуміти суть речей. Вам належить вирішувати особливо грандіозну задачу. Упродовж багатьох років люди в цій країні відчували себе безсилими, перебуваючи в тіні
величезного урядового апарату, будучи зв'язаними силами, які намагалися контролювати кожен аспект їхнього життя. Сьогодні ваш народ випробовує надію на свободу. У містах, республіках, на фермах, на підприємствах, навколо університетських містечок ви обговорюєте основоположне питання свободи – самоврядування і вільне підприємництво. Розумієте, американці глибоко віддані всім цим цінностям. Ми стежимо за вашимпрогресом з відчуттям захоплення, хвилювання і надії. І лише це має історичну цінність. У минулому наші держави були залучені в дуелі пропагандистської нісенітниці і бравади, а нині феєрверки конфронтації наддержав поступаються дорогою тихішим і значно більш обнадійливим видам мистецтва співпраці.
   Я прибув сюди для того, щоб сказати вам, що ми підтримуємо боротьбу в цій великій країні за демократію й економічні реформи, і я б хотів поговорити з вами сьогодні про те, як ставляться Сполучені Штати до складного і хвилюючого періоду вашої історії, яким чином ми маємо намір підтримувати відносини з центральним Радянським урядом і з урядами республік.
   У Москві я виклав наш підхід. Ми підтримуватимемо тих у центрі і в республіках, хто прагне до свободи, демократії і економічної свободи. Ми ухвалюватимемо рішення відносно нашої допомоги, грунтуючись не на особистостях, а на принципах. І ми не можемо сказати вам, яким чином перетворити ваше суспільство. Ми не намагатимемося визначити переможців і переможених у політичному змаганні між республіками і центром. Це – ваша справа; це справа не Сполучених Штатів Америки.
   Проте не сумнівайтеся в нашій справжній прихильності реформам. Не думайте, що ми можемо дозволити собі вирішити ваші проблеми за вас (виділено мною– Г. М.). Теодор Рузвельт, один з наших великих президентів, колись написав: «Бути під заступництвом – це так само образливо, як і бути ображеним. Жоден з нас не прагне постійно до того, щоб хто-небудь інший сумлінно прагнув робити йому добро. Що ми хочемо, так це працювати з цим ким-небудь іншим на благо нас обох». Ось що сказав наш колишній президент.
   Ми працюватимемо на благо нас обох, а це означає, що ми не втручатимемося у ваші внутрішні справи. Дехто закликає Сполучені Штати зробити вибір між підтримкою Президента Горбачова і підтримкою лідерів по всьому СРСР, які прагнуть донезалежності. Я вважаю, що це невірний вибір (виділено мною – Г. М.).
   Відверто кажучи, Президент Горбачов добився вражаючих речей і цілями його політики гласності, перебудови і демократизації є свобода, демократія і економічна свобода. Ми підтримуватимемо якомога міцніші відносини з радянським урядом Президента Горбачова, проте ми також цінуємо і нові реалії в житті в СРСР. І тому ми, будучи самі федерацією, хочемо хороших відносин, кращих відносин з республіками.
   Отже, дозвольте доповнити мої вислови в Москві і детальніше описати те, що американці мають на увазі, коли ми говоримо про свободу, демократію і економічну свободу. Ніякі інші терміни не спотворювалися регулярніше і цинічніше, ніж ці.Упродовж усього цього сторіччя деспоти виряджалися в демократів. Тюремники видавали себе за визволителів. І ми можемо відновити віру в правління лише шляхом відновлення справжнього сенсу цих концепцій.
   Я б не хотів, щоб мої слова сприймали як нотацію, проте дозвольте почати з широкого терміну «свобода». Коли американці говорять про свободу, ми маємо на увазі можливості людей жити без страху перед спробами уряду втрутитися в їхнє життя, без страху перед цькуванням з боку своїх же співгромадян, без обмежень свободи інших. Ми невідносимося до свободи як до такого привілею, який необхідно скупо роздавати лише тим, хто дотримується належних політичних поглядів, або належить до певних груп. Ми відносимося до неї як до невід'ємного, індивідуального права, яке дарувано всім чоловікам і жінкам. Як відмітив лорд Ектон, «найнадійніше випробування, по якому ми судимо про те, чи по-справжньому вільна будь-яка країна, це те, наскільки безпечно відчувають себе меншини».
   Свобода вимагає терпимості, концепції, закріпленої у відвертості, гласності і в нашій Першій поправці, присвяченій захисту свободи слова, зборів і релігії – всіх релігій. Терпимість плекає надію. Один священнослужитель писав про гласність: «Сьогодні, як ніколи, актуальні слова апостола Павла, сказані 2000 років тому: «Вони порахували нас серед мертвих». Проте дивіться, ми – живі. В Україні, в Росії, у Вірменії, в Балтії розцвітає дух свободи». Однак, свобода не може вижити, якщо ми дозволимо процвітати деспотам або, припустимо, як, здавалося б, дрібні обмеження множитимуться до тих пір, поки не створять ланцюга, до тих пір, поки не створять окови.
   Пізніше сьогодні я побуваю біля монумента в Бабиному Яру, який служить сумними нагадуванням про те, що відбувається, коли люди не можуть стримувати жахливу хвилю нетерпимості і тиранення. І разом з тим свобода – це не те ж саме, що незалежність. Американці не підтримуватимуть тих, хто прагне до незалежності для того, щоб змінити тиранення, що нав'язується здалеку, місцевим деспотизмом. Вони не допомагатимуть тим, хто заохочує самогубний націоналізм, що породжується на міжнаціональній ненависті. Ми підтримуватимемо тих, хто хоче побудувати демократію (виділено мною – Г. М.). І під демократією ми маємо на увазі таку систему правління, в якій люди можуть відкрито змагатися, щоб завоювати серця і, звичайно, же, голоси громадськості.
  Ми маємо на увазі таку систему правління, яка черпає свою, засновану на справедливості, владу за згоди керованих, яка зберігає свою законність, стримуючи жадання влади.
   Упродовж багатьох років у вас були вибори з бюлетенями, проте у вас не було демократії. А зараз демократія почала пускати глибоке коріння в радянській землі. Ключ до її успіху – в розумінні належної ролі уряду і її предків. Демократія не є технічним прогресом, що рухається сухою статистикою. Це – найлюдяніше прагнення, направлене на збереження свободи з тим, щоб ми могли робити по-справжньому важливі речі, – ростити сім'ї, проявляти свої творчі можливості, будувати хороше і плідне життя.
   У сучасних суспільствах свобода і демократія грунтуються на економічній свободі.Вільна економіка – це не що інше, як система спілкування. Вона просто не може функціонувати без індивідуальних прав або такого прагнення отримати прибуток, який дає людям стимул відправлятися на роботу, стимул виробляти. І, зрозуміло, вона не може функціонувати без урочистості закону, без чесних і виконуваних контрактів; без законів, які захищають права власності і карають за шахрайство.
   Вільні економіки залежать від свободи волевиявлення, від того, чи мають люди можливість обмінюватися ідеями і випробовувати нові теорії. Радянський Союз роками ослабляв себе, обмежуючи потік інформації, забороняючи улаштування, життєво важливі для сучасних комунікацій, такі, як комп'ютери і копіювальні апарати. І коли ви обмежуєте свободу пересування, навіть туристичні поїздки, ви заважаєте своїм людям максимально використовувати свій талант. Ви не можете щось покращувати, якщо ви не маєте права спілкуватися.
   І, нарешті, вільна економіка вимагає підключення до основного економічного процесу. Адам Сміт відмітив два сторіччя тому: «Торгівля збагачує всіх, хто в ній бере участь». Ізоляція і протекціонізм прирікають тих, хто їх практикує, на деградацію і потребу. Сьогодні я звертаю на це увагу, тому що деякі радянські міста, регіони і навіть республіки виявилися залученими в згубні торгові війни. Республіки цієї країни мають обширні торгові зв'язки, які ніхто не може відмінити одним розчерком пера або новим законом. Незрівнянно більша частина торгівлі, здійснювана радянськимикомпаніями, чи то імпорт, чи експорт, доводиться на торгівлю між республіками, і це вам відомо краще, ніж мені. Угода «дев'ять плюс один» вселяє надію на те, що республіки поєднуватимуть велику автономію з активнішою добровільною взаємодією – політичною, соціальною, культурною й економічною – замість того, щоб ступати на безнадійний шлях ізоляції.
   Тому американські інвестори і бізнесмени прагнуть до того, щоб займатися бізнесом у Радянському Союзі, включаючи Україну (виділено мною – Г. М.). На цьому тижні ми підписали такі угоди, які сприятимуть подальшій взаємодії на всіх рівнях між Сполученими Штатами і Радянським Союзом. Проте, зрештою, наші торгові відносини залежатимуть від того, чи зуміємо ми виробити спільну мову, спільну мову торгівлі – валюти, які спілкуються один з одним, закони, що захищають новаторів і підприємців, узи розуміння і довіри.
   Мабуть, очевидно, що зв'язки між нашими країнами стають все міцнішими з кожним днем. Я висунув президентську ініціативу, згідно якої Радянському Союзу виявляється украй необхідна медична допомога. І ця допомога є проявом американської солідарності з радянськими народами (виділено мною – Г. М.) за часів позбавлень і страждань. У рамках цієї допомоги до Києва було поставлено обладнання, за допомогою якого лікують людей, постраждалих від Чорнобиля. Ви повинні знати, що серце Америки, серця всіх були з людьми тут під час Чорнобиля. Ми направили групи, щоб допомогти вам поліпшити безпеку українських атомних електростанцій і вугільних шахт. Ми також збільшили число культурних обмінів з республіками, включаючи ширші обміни з юристами, вченими, діячами культури Америки і України.
   Ми розуміємо, що ви не можете перетворити свою систему за один день. Перша система правління в Америці – Континентальний конгрес – зазнала невдачу через те, що штати були дуже підозріло налаштовані по відношенню один до одного, а центральний уряд був дуже слабким, щоб захищати торгівлю і права особи. За 200 років ми навчилися тому, що свобода, демократія й економічна свобода означають значно більше, ніж просто об'єкти для натхнення. Вони означають більше, ніж слова. Вони являють собою виклики. Ваш великий поет Шевченко відмітив: «Лише у власному будинку ви можете знайти свою правду, свою силу і свободу». Жодне суспільство ніколи не досягало досконалості в тому, що стосується демократії, свободи і підприємництва. Якщо воно повною міроювикористовує достоїнства і здібності своїх народів, воно може використовувати ці цілі як орієнтири на шляху до кращого життя.
   Старовинне українське прислів'я свідчить: «Коли ви починаєте велику справу, звільніть вашу душу від слабкості». Народи СРСР приступили до великої справи, повні мужності й енергії, і я прибув сьогодні сюди, щоб сказати, що ми підтримуємо тих, хто відкриває межі свободи. Ми приєднуємося до цих реформаторів на шляху до того, що ми доречно називаємо новим світовим порядком.
   Ви є лідерами, учасниками політичного процесу. А я відправляюся додому для участі в активному політичному процесі. Тому, якщо вам довелося побачити мене, який дуже енергійно розмахував руками з лімузина, це було, коли подумалося, що, можливо, деякі з цих людей, що стоять уздовж вулиць, були з Філадельфії, або Пітсбурга, або Детройта, де живе так багато американців українського походження, були разом зі мною, коли я промовляв ці слова тут сьогодні.
   Для Барбари і мене знаходитися тут було великою подією. Ми вітаємо вас. Ми вітаємо ті зміни, які бачимо. Я згадую французьку фразу: «Вів ла діферанс– Хай живуть відмінності! – і я спостерігаю різні думки в цьому парламенті, і саме так це й повинно бути. Один хоче цього, інший – того, саме так йде процес, коли ви вільні і відкриті, змагаючись за допомогою ідей, щоб побачити, хто виявиться правим і хто може дати більше народу України. Що стосується нас, то це була чудова поїздка, хоча і дуже нетривала. Дозвольте мені просто сказати: «Нехай благословить Господь народ України!». Дуже дякую».
   Аналізуючи сказане, ми розуміємо, що Джордж Буш зовсім не горів бажанням підтримувати розвал СССР та незалежність України, якраз – навпаки.
   І ось через 24 роки маємо виступ у Верховній Раді України іншого високого представника офіційного Вашинґтона. Вже, на щастя, давно немає ні УРСР, ні СССР та багатьох інших більшовицьких структур (читайте мою публікацію «Чому я не хочу вертатись до СРСР?»), але все одно є їхній пережиток – Верховна Рада. До прикладу, могла б бути Народна Рада України, адже в ній засідають обрані в той чи інший спосіб представники народу. Кого обираємо, того і маємо. Підтвердженням цьому є неприпустимі події у Верховній Раді України 11 грудня 2015 року під час проведення Дня Уряду (вони, до речі, не дозволили депутатам поставити урядовцям ще багато гострих запитань про наше злиденне існування) та на засіданні Національної ради реформ в Адміністрації Президента України 14 грудня 2015 року, котрі особливо шокуючими виглядатимуть на тлі сказаного другою посадовою особою Сполучених Штатів Америки. Який народ – така й Рада. Який народ – така і вся влада. Влада – дзеркало народу.
   Отже, виступ Віце-президента США Джозефа Байдена у Верховній Раді України 8 грудня 2015 року (за аналогією, але через жорсткість щодо корупції, проведення реформ, можна назвати «Beefsteak Kyiv speech»):
   «Дякую. Яка велика честь для мене представляти свою країну перед такою вельмишановною аудиторією.
   Пане Президенте! Пане Прем’єр-міністре! Пане Голово Ради і члени Ради! Пані і панове! Мені надзвичайно приємно мати можливість виступити перед вами сьогодні в цей момент, позначений великим шансом, але також великою невизначеністю для народу України. Зараз ставки для вашої країни і очікування вашого народу як ніколи високі, тому що Україна, як ви знаєте краще, ніж я, вже була в подібній ситуації.
   На Заході, як і тут, ми пам'ятаємо Помаранчеву революцію (виділено мною – Г. М.). Пам'ятаємо молодих жінок та чоловіків, які десять років тому заповнили Майдан, які вимагали, щоби їх голоси і результати їхнього голосування поважалися. Вони не хотіли поступитися і залишити в силі сфальсифіковані вибори, і вони домоглися свого.
   Але історія вчить нас і, як ми знаємо, українські лідери не спромоглися виконати обіцянки демократичної революції. Ми бачили, як реформи впроваджувалися, а потім їх згортали. Ми бачили, як олігархів, які були проти змін, було усунуто від влади, а потім бачили, як вони повернулися. Ми бачили, як реформаторів почали переслідувати і кидали до в’язниці з мотивів політичної помсти. Яскраве полум'я надії на створення нової України було загашено всепроникною отрутою кумівства, корупції і клептократії (виділено мною – Г. М.).
   Але по майже десяти роках оце полум'я надії знову було запалено тисячами хоробрих українців, багато з яких зараз в цьому залі, з вимогою нової революції – Революції Гідності. Світ завмер. Цього разу вони не збиралися дозволити перекрити шлях до майбутнього, про яке так багато людей у вашій країні мріяли такий довгий час.
   Світ жахнувся, коли мирні протести були зустрінуті насиллям. Але люди залишалися на Майдані і вдень, і вночі перед шеренгами Беркуту у повному обладунку. Вперше з часів середньовіччя дзвони Свято-Михайлівського собору підняли тривогу, закликаючи громадян України підкріпити своїх братів і сестер на Майдані. Десятки тисяч людей відповіли на цей заклик: приносили їжу, одяг, ковдри, медикаменти і свою допомогу. А світ дивився. І я в прямому сенсі висів на телефоні з тодішнім Президентом, закликаючи до стриманості (виділено мною – Г. М.). Проте останній штурм таки розпочався. Серед криги й вогню, Небесна сотня, у яку полетіли кулі снайперів з дахів будинків, заплатила найвищу ціну, яку платять у цьому світі справжні патріоти. Їх кров і відвага дали українцям другий шанс на свободу. І їхня жертва, скажемо прямо, зараз перетворилася на ваш обов'язок.
   Перед вами історична можливість залишитися в історії як Рада, що заклала нові підвалини свободи, якої так прагнув і на яку так чекав український народ.
   Не мені нагадувати вам, що це спільна відповідальність як Президента, так Прем'єр-міністра, так і членів цього високоповажного органу: усі ви повинні відкласти убік дрібні розбіжності, щоб втілити Революцію Гідності у реальність  (виділено мною – Г. М.).
   Моя країна також народилася в результаті революції. Але боротьба за незалежність почалася раніше, ніж пролунали перші постріли. Вона почалася, коли свідомі громадяни почали проявляти себе у законодавчих органах усіх регіонів, які тоді були Американськими колоніями: в Массачусетсі, в Пенсільванії, у Вірджинії, які мали дуже різні інтереси,– і проголошували у кожному із своїх регіонів невід’ємне право людей бути вільними. Це робилося на різних мовах, в різних документах, але йшлося про одне – невід’ємне право бути вільними.
   Вони взяли величезний континент, різноманітних людей – те, що Джон Адамс, один із наших батьків-засновників якось назвав «неповороткою машиною» – і виліпили з цієї неповороткої машини об'єднану представницьку демократію, де люди бачили себе, перш за все, американцями, а вже потім – громадянами своїх регіонів.
   Але наш союз, наша спільнота залишалася неповною, незавершеною. 70 років по тому перед нами стояло повторне випробування – американська Громадянська війна, яка майже розірвала на той час ще молоду країну. Перемога на полі бою була недостатньою для того, щоб об'єднати нашу країну. Для того, щоб скасувати рабство і відмінності між різними регіонами, надати права і свободи колишнім рабам, Конгрес Сполучених Штатів зібрався та вніс поправки до нашої Конституції.
   Окремі члени того Конгресу практично втрачали свою роботу в ім’я правильного рішення. Всі йшли на чималий політичний ризик, виступивши проти впливової опозиції заради того, щоби створити по-справжньому Сполучені Штати Америки.
   В кінцевому підсумку, все лягло на плечі надзвичайних патріотів – людей, які підпорядкували свої власні потреби потребам нації, свої вузькі інтереси – необхідності єдності.
   Пані і панове, я вважаю, що Президент, Прем’р-міністр, кожний член цього органу влади зараз стоїть перед подібним завданням (виділено мною – Г. М.).
   Кажучи словами американського патріота раннього періоду Томаса Пейна, «в ці часи випробовуються людські душі». Саме цей час випробовує душі ваших людей.
   Це є ваш час, це відповідальність кожного з вас (виділено мною – Г. М.). Якщо ви мені вибачите за те, що я так вам важу у вашому ж залі, кожний з вас несе відповідальність за те, щоб було використано цю можливість, створену завдяки жертвам, які були принесені на Майдані, самопожертві Небесної сотні. Кожен із вас зобов’язаний відповісти на виклик історії, і, нарешті, побудувати об'єднану демократичну українську націю, яка витримає випробування часом (виділено мною – Г. М.).
   Едмунд Берк найкраще це сказав ще в 1774 році, коли він звертався до своїх виборців у Бристолі, в Англії. От що він сказав: «Парламент – це є дорадчий орган однієї нації, одного народу з єдиним інтересом, який  стосується всього народу, де не місцеві цілі, не місцеві упередження повинні керувати загальним інтересом, але загальне добро».
   І я, із усією повагою, вам пропоную, що це повинно бути стандартом для кожного з вас, згідно якого будуть про вас судити. Це стандарт, згідно якого будуть судити вас ваші онуки, ваші правнуки, ваші нащадки: чи вистачило у вас моральної відваги поставити загальне добро вище місцевих упереджень. Ви це можете. Це все у ваших руках. Не у чиїхось – у ваших (виділено мною – Г. М.).
   Ви можете схилити траєкторію історії цієї нації в бік більшої справедливості та можливостей для вашого народу, і зробити це зараз.
   За останніх два роки мені була надана вами надзвичайна можливість зустрічатися з представниками різних частин цієї країни – сходу і заходу, в тому числі незаконно окупованого Криму – представниками різних сфер – громадянського суспільства, з членами цього органу влади, з військовим керівництвом, з вашими священиками. Я зустрічався з людьми, які стояли на Майдані, – а дехто з них зараз є членами цього органу влади – і я побував там вчора. Варто лише подивитися на фотографії цієї Небесної сотні на монументі, створеному спонтанно на тому місці, де я вчора побував. Варто лиш поглянути на ці світлини. Це не гіпербола. Я не намагаюся якось… – це дійсність. Мені, як іноземцю, досить лиш подивитися на ці фотографії, на фотографії молодих людей, яким по 20 років, і на тих, кому по 80. Кожен із них стояв для загальної мети – за Революцію Гідності.
   Мій батько, коли я виростав, завжди повторював: кожна людина, чоловік чи жінка, має право, щоб до неї ставилися гідно. Кожна. І це те, чого стосувалася ваша новітня Революція – гідності (виділено мною – Г. М.).
   Завдяки цим мученикам прозвучали вічні ідеї і ідеали, універсальні цінності, що об'єднують людей по всьому світу. Я був майже в кожному куточку цього світу. Мабуть, залишилося дуже мало країн, в яких я ще не побував. З часу обрання мене віце-президентом я подолав мільйон триста тисяч кілометрів. Увесь світ спостерігає за вами. Це факт. Вони спостерігають за вами, тому що сподіваються, що ваш успіх у вашій боротьбі проти безжалісної агресії Кремля і проти ракової пухлини корупції матиме вплив і на них.
   В обидвох цих битвах ви маєте непохитну підтримку Сполучених Штатів Америки і американського народу, включаючи майже мільйон гордих американців українського походження (виділено мною – Г. М.). Ви маєте також об’єднану підтримку Європи – Західної, Центральної і Східної Європи – всі зацікавлені у вашому демократичному успіху, тому що ваш успіх напряму стосується справи цілісної, вільної і мирної Європи. Чи не зазнаєте ви невдачі, чи цей експеримент не провалиться… Я, дійсно, не перебільшую, коли кажу, що всі волелюбні народи світу вас підтримують, тому що так багато залежить від того, чи вдастся ваш крихкий експеримент із побудовою демократії.
   Так само важливо, до речі, щоб і агресори по всьому світу зрозуміли, що вони не можуть за допомогою примусу і хабарів, за допомогою перекидання через кордон танків і бойовиків, погасити мрії і бажання народу.  Якщо ви переможете, цей сигнал розійдеться по всьому світові (виділено мною – Г. М.).
   Взимку 2009 року Президент попросив мене поїхати до Європи і виступити на конференції в Мюнхені, розповісти про принципи, якими керується наша адміністрація, про фундаментальні елементи зовнішньої політики адміністрації Обами-Байдена. Я повторю зараз те, що сказав тоді. Я тоді сказав, що ми не будемо визнавати сфери впливу за жодною країною. Суверенні держави мають право на власні рішення і на вибір союзів за своїм бажанням. Все, на цьому крапка. Крапка.
   В ХХІ столітті країни не можуть – ми не можемо їм дозволити перекроювати кордони силою (виділено мною – Г. М.). Це засадничі правила. Якщо ми їх не втримаємо, ми все зруйнуємо. Росія порушила ці засадничі правила і продовжує порушувати їх. Сьогодні Росія окупувала суверенну українську територію. Я хочу чітко сказати: Сполучені Штати Америки не визнають і ніколи не визнаватимуть спроби росіян анексувати Крим! Ось так! Просто! Немає виправдання таким діям.
   Росія продовжує перекидати свої війська, своїх бандитів через кордон, російських танків і ракет досі повно на Донбасі. Сепаратисти організовані Москвою і керує ними Москва! Москва!
   Тому Сполучені Штати Америки продовжуватимуть стояти разом з Україною проти російської агресії (виділено мною – Г. М.). Ми надаємо підтримку у навчанні та допомозі силам безпеки України. І ми об'єднали світ на підтримку України, і покладаємося на світ у цьому.
   Я багато годин провів, так само як і Президент, у спілкуванні з головами держав Європи і світу, щоби пояснити їм, що один з тестів на те, чи вони є нашими союзниками чи ні, полягає у підтримці вашої справи.
   Америка і Європа зараз стоять разом, об'єднані в своїх зобов'язаннях накласти жорсткі економічні санкції на Росію. І допоки триває російська агресія, доти і ціна, яку платить Москва, продовжуватиме зростати. Брехлива пропаганда, яку розповсюджує Кремль, намагаючись протидіяти Україні та підірвати рішучість Європи, не спрацює. Нікому не слід помилково сприймати брязкання зброєю та набундюченість за прояв сили. Дозвольте повторити: нікому не слід помилково сприймати брязкання зброєю та набундюченість за прояв сили.
   Ми зараз вживаємо заходів для того, щоб підтримати здатність Європи протистояти російській тактиці залякування. У цей момент ми зміцнюємо НАТО, підвищуємо енергетичну безпеку,  допомагаємо підштовхнути відновлення економіки по всій Європі.
   Сполучені Штати і Європа продовжуватимуть чинити тиск до того часу, поки Москва не виконає свої зобов'язання в рамках Мінських угод. Хоча і досягнуто деякого прогресу у деескалації насильства, не можна зняти санкції до тих пір, поки Росія не виконає всі – всі! – свої зобов'язання за Мінськими угодами (виділено мною – Г. М.).
   Можу в дужках додати, що мені здається, що росіяни не зовсім усвідомлюють, що робить Путін. Саме тому він так довго приховує від свого народу присутність російських сил у вашій країні. Важке озброєння має бути відведене від лінії фронту. Має бути наданий повний і нічим не обмежений доступ для представників ОБСЄ. Росія повинна натиснути на сепаратистів, щоб провести вибори згідно українського законодавства та стандартів ОБСЄ і, крім того, відмовитися від незаконних виборів, які відбулися. Заручники, яких тримає Росія та підконтрольні їй сили, повинні бути повернуті. Російські військові повинні повернутися додому. Українська сторона кордону повинна бути повернута під контроль України. Тільки якщо Росія все це зробить – лише у цьому випадку – тоді йтиметься про необхідність Україні дотриматися своїх зобов'язань, які ще належить виконати, що включає надання амністії особам, які не скоїли важких злочинів, а також децентралізацію управління для Донбасу (виділено мною – Г. М.). Але ми чітко дали зрозуміти Росії і всьому світу, що подальше затягування неприпустиме. Це включає вибори на Донбасі, які мають відбутися у відповідності із Мінською угодою. Повинен бути забезпечений повний доступ для ЗМІ, українські політичні партії повинні мати право конкурувати на виборах, повинна бути забезпечена повна і безперешкодна робота місії спостерігачів за виборами від ОБСЄ, переселенцям з Донбасу, які живуть зараз в інших місцях України, повинні бути надані права для участі у виборах. Вся зброя повинна бути вилучена і передана під контроль ОБСЄ. Це відбудеться тільки тоді, коли Росія виконає свою частину зобов'язань. Якщо вона це зробить, тоді ви повинні виконати свої зобов'язання. Тому що це найкращий спосіб втримати Донбас в Україні, розв’язати конфлікт, та почати відновлення суверенітету і територіальної цілісності України (виділено мною – Г. М.).
   Безумовно, це важко, нічого легкого в тому, що ви маєте зробити, нема, тиск на вас буде величезний.
   Я хочу також звернутися безпосередньо до людей на Донбасі. Альтернативою тому, про що я щойно сказав, є продовжувати жити під сепаратистськими бандитами, злочинцями, які відмовляються від гуманітарної допомоги, не допускають такі організації, як «Лікарі без кордонів», і крадуть рятівні ліки для перепродажу на чорному ринку. Це не є майбутнє. Це не те майбутнє, якого, на мою думку, будь-який українець хоче для своїх дітей.
   Саме тому необхідна повна імплементація Мінських домовленостей (виділено мною – Г. М.). Проведення дійсно вільних, справедливих виборів – це те, що найбільше лякає Кремль. Їм не тільки потрібна ваша територія, їх також лякає ваш успіх. Адже коли відбудуться вільні вибори, люди вирішать, я впевнений, що вони хочуть залишитися невідє’мною частиною України, що вони є українцями в першу чергу, і саме це лякає Росію, саме це лякає Путіна.
   Ви всі, напевно, знаєте, що боротьба за свободу України не обмежується лише тільки полями бою на сході. Конституційна реформа, яка включає реформу судової системи і децентралізацію, не послаблює ваш суверенітет. Вона зміцнює його. Це важливий крок у будівництві сильної, нової держави. І це важливо для майбутнього України в Європі  (виділено мною – Г. М.).
   Саме ця проблема федералізму мало не завадила формуванню нашої держави. Автономні незалежні штати, їх намір мати свою власну поліцію, їх намір мати свою власну освітню систему, мати свій власний уряд в рамках єдиної Конституції.
   Але, крім того, у вас є ще інша боротьба, історична боротьба – проти корупції. Україна не може собі дозволити, щоб люди втратили надію ще раз. Єдине, що гірше, ніж відсутність сподівань, це бачити, що воскреслі надії згасають знову й знову через корупційні негаразди (виділено мною – Г. М,).
   Якщо люди дозволять, щоб їх експлуатували через те, що вони бояться втратити вже те, що вони мають хоч трохи, то це стало б кінцем для української демократії. Ми вже так багато зробили вкрай необхідного. Але всі ви знаєте, що необхідно зробити все ще більше, аби завершити цей шлях. Ще не все зроблено.
   І Прем’єр-міністр, і Президент чули, як я часто кажу: я ніколи не розказую іншим людям чи країнам, що становить їх інтерес. Але зазначу, ви не зможете назвати мені жодної демократії в світі, де панувала б ракова пухлина корупції. Ви не можете назвати жодної такої країни. Вони абсолютно несумісні (виділено мною – Г. М.). І недостатньо просто організувати нове бюро з боротьби із корупціє і запровадити спеціального антикорупційного прокурора. Генеральна прокуратура конче потребує реформ. Судоустрій має бути перебудований. Енергетична галузь має бути конкурентоспроможною і керуватися ринковими принципами, а не полюбовними домовленостями (виділено мною – Г. М.). Недостатньо прийняти закони для збільшення прозорості щодо джерел доходів посадових осіб. Вищі виборні посадовці мають позбутися будь якого конфлікту інтересів між власним бізнесом та своїми урядовими обов’язками. Ця система властива всім іншим демократіям світу.
   Чи олігархи, чи не олігархи – всі повинні діяти за одними правилами, всі повинні сплачувати свої податки, улагоджувати свої суперечки в суді, а не шляхом залякування суддів (виділено мною – Г. М.). Саме в цьому суть. Саме так держави досягають успіху в ХХІ столітті.
   Корупція висмоктує ресурси, що не доходять до народу, вона гальмує розвиток економіки. Ми знаємо про це. Ви знаєте про це. Українці знають про це. Коли Росія прагне використовувати корупцію як знаряддя примусу, тоді реформи – це не лише вдале урядування, це самозбереження (виділено мною – Г. М.). Це в інтересах національної безпеки країни.
   Росія намагається підірвати стабільність та суверенітет України, як тільки може (виділено мною – Г. М.), у тому числі через фінансовий тиск, щоб підточити вашу економіку. Вони вважають, що це дешевше, ніж надсилати танки через лінію зіткнення.
   Отже, Україна повинна бути доволі сильною, аби обирати власне майбутнє. Вона повинна бути сильною в обороні, сильною в економіці і з міцною системою демократичного урядування.
   Сполучені Штати стоять разом з вами в цій боротьбі (виділено мною – Г. М.). Ми розуміємо, що підтримуємо вас здаля. Для вас це набагато важча робота, ніж для нас. Ми збільшили державну допомогу для того, щоб не дати вашій економіці відкотитися назад. Ми вже зорганізували міжнародну спільноту на те, щоб  надати 25 мільярдів доларів фінансової допомоги Україні через двосторонні та багатосторонні механізми. У тому числі і 2 мільярди доларів кредитних гарантій від США, а також можливі додаткові кошти.
   Вчора я оголосив про майже 190 мільйонів доларів нової американської допомоги Україні для того, щоб боротися з корупцією, зміцнити верховенство права, здійснити вкрай важливі реформи, підтримати громадянське суспільство, сприяти енергетичній безпеці. В цілому наша пряма допомога складає майже 760 мільйонів доларів, у додаток до кредитних гарантій, з моменту, як спалахнула ця криза. І це не все, що ми готові зробити, якщо ви й надалі рухатиметесь вперед.
   Але для того, щоб Україна й надалі робила поступ і мала підтримку міжнародної спільноти, ви маєте робити більше  (виділено мною – Г. М.). Великою мірою, для прогресу у вашій програмі з МВФ потрібні важкі реформи. І вони насправді важкі. І я хочу вам сказати, що всі наші експерти з Держдепартаменту, з наших науково-дослідних інститутів, вони завжди кажуть: «От знаєте, що вам треба зробити? Зайнятися пенсіями, зайнятися цим і цим». Звичайно, їм легко сказати. Навіть у нас це важко дається. Проголосувати за підняття пенсійного віку – це, у багатьох місцях, написати свій політичний некролог.
   І ми всі, хто працює на своїх посадах в інших демократичних інституціях, ми розуміємо, які важкі умови стоять перед вами, як важко знайти необхідні кілька голосів, щоб проголосували за те, щоб виконати умови МВФ. Для цього необхідно пожертвувати різним, що може не бути ні політично доцільним, ні популярним.
   Але такі пожертви вкрай важливі, аби вивести Україну на шлях до майбутнього, яке є економічно безпечним. І я закликаю вас протриматися до кінця, як би складно це не було. Україні потрібен бюджет, який відповідає вашим зобов'язанням перед МВФ.
   Щось інакше буде загрозою для прогресу, досягнутого Україною великим зусиллями, і зменшить підтримку України міжнародною спільнотою, підтримку, яка є хиткою, завжди хиткою. Ми продовжуємо докладати зусиль, аби ця підтримка надходила (виділено мною – Г. М.).
   Українці довго боролися за те, аби керувати своєю долею, аби викроїти собі місце на землі біля могутнього Дніпра, аби утвердити свою ідентичність, горду та виразну.
   І великий поет Тарас Шевченко писав вірша за віршем, оспівуючи дух України та закликаючи земляків-українців повстати і вимагати собі волі. Його вірш «Заповіт» закінчується такими словами, і я зараз його цитую:
                                           «І мене в сім'ї великій, 
                                           В сім'ї вольній новій 
                                           Не забудьте пом'янути 
                                           Незлим тихим словом
».
   Можливо колись незлим тихим словом ви згадаєте і мене.
   Пані і панове, я буду завжди говорити про Україну. Я буду говорити про письменника, якого побили на Майдані, який попав у лікарню, і коли його спитали, чому він готовий винести побиття і витерпіти біль, він відповів, що люди, які не протестують проти несправедливості, не мають майбутнього.
   Я буду говорити про молоду матір, яка відмовилася від вигідної кар’єри задля роботи над урядовою реформою. І коли її спитали чому, вона сказала: «Я не можу воювати на сході країни, бо в мене двоє дітей, і це єдине, що я можу зробити для своєї країни».
   Я буду говорити про студентку, яка роздавала їжу на Майдані, і яка згодом  відповіла на питання, що змінилося за ті місяці: «Тепер люди думають про те, що вони можуть дати Україні, а не що Україна може дати їм».
   Я буду говорити про чоловіків та жінок цієї установи, про ваш орган влади, представницький орган вільно обраний людьми. Я буду казати про те, чим ви пожертвували. Про Надю Савченко, українського пілота – новаторку, яку обрали до Ради, попри те, що вона ув’язнена в Росії ще й дотепер. Я буду говорити про її мужність, а також про мужність багатьох інших. Я буду говорити про те, що від вас усіх залежить, щоб народ цієї землі, оця міцна сім'я людей, українська сім'я, назавжди були вільними.
   Це час України. Може це ваш останній шанс. І, будь ласка, заради нас, заради всіх не змарнуйте цей час, не втратьте цю можливість. Скористайтеся цієї можливістю. Побудуйте краще майбутнє для народу України (виділено мною – Г. М.).
   Коли я був ще молодим сенатором, був у Сполучених Штатах дуже відомий політик – в іншій, ніж моя, партії, з дуже відмінною ідеологією. Але він якось сказав, відповідаючи на запитання: «У своєму серці, у своїй душі, ви знаєте, що справедливо і що правильно. Ви знаєте. То робіть це». І якщо ви будете продовжувати йти по цьому шляху, якщо ви будете виконувати те, що вам доручили українці, вам не доведеться сумніватися, що американці і Америка стоять пліч-о-пліч з вами (виділено мною – Г. М.).
   Я коливався, чи мені варто відправлятися виступати перед вами. І це не тому, що я недостатньо дбаю про вашу країну. Просто як людина, яка 36 років була сенатором і сиділа на такому ж місці як ваші зараз, я не завжди схвалював, коли перед нами виступав іноземний лідер, бо виглядало так, що він чи вона читає нам лекцію і вчить, що робити. Я не хочу, щоб мій виступ сприймався як лекція чи суворі настанови. Не такі мої наміри. Просто по-людськи я маю таку надію на те, що ви можете здійснити. Це розійдеться далеко за межі українських кордонів (виділено мною – Г. М.).
   Якось я, як молодий сенатор вперше піднявся зі свого місця і взяв слово на засіданні Сенату – а я ніколи не боявся виступати – і ось випростався і раптом зрозумів, що моє робоче місце саме там, звідки виступав сам сенатор Даніель Вебстер. Чесно, так і було. І вперше за час своєї кар'єри я немов заціпенів, бо зрозумів: о, Боже, один із найвеличніших діячів нашої історії стояв тут, на цьому місці. І я замислився, що вони тоді відчували, будучи членами Конгресу, який створив нам цю свободу, цю вільну і велику націю. От і ви зараз у такому ж становищі. І це не гіпербола. Ви сидите саме на таких місцях. І якщо ви доб'єтеся успіху, ви будете засновниками першої по-справжньому демократичної вільної об'єднаної України. Яка надзвичайна відповідальність, яка неймовірна можливість послужити своїй країні (виділено мною – Г. М.).
   Дуже дякую за можливість виступити сьогодні перед вами. Нехай Бог благословить обидва наші великі народи і нехай Бог захищає наші війська».
 
 
    Співставивши ці дві промови, можна помітити серйозні відмінності між ними в розрізі ставлення до України.
   США виправляються, хоча й не так, як мали б це робити принаймні в контексті Будапештського меморандуму щодо взятих на себе зобов’язань у відстоюванні незалежності та територіальної цілісності нашої Батьківщини (моя стаття «Ціна незалежності: 1240 чи 600 тисяч?» розкриває відповідні деталі).
   Україна, український народ також виправляються, після кількасотлітнього поневолення різними чужинцями, зокрема й російсько-комуністичним режимом СССР, не припиняючи різних форм боротьби весь той час, остаточно вибороли незалежність у 1991 році (читайте мій матеріал «Хіба можна розчаруватися в Україні?!»), а згодом здійснили переможні Помаранчеву революцію 2004 року проти сваволі правлячого режиму Кучми – Януковича і Революцію Гідності 2014 року проти промосковського внутрішньоокупаційного режиму Януковича (у моїй публікації «Український Євромайдан діє!» розказується про той час).
   Чи виправиться сформована українським народом (який, на жаль, уже не раз наступав на одні й ті ж граблі, приводячи до влади дуже часто непотріб, але й обираючи інколи начебто потрібних, дозволяв їм безкарно не виконувати свої передвиборчі обіцянки, кажучи прямо – скурвитися) українська влада  (зверніться до мого матеріалу «Хто кому мама і тато?»), враховуючи трагічні помилки нашого минулого, в т. ч. й лідерів Помаранчевої революції (аналізуйте мою статтю «Нейтралізація спрута!»), та тривожні сигнали після Революції Гідності (моя публікація «Це – тривожний сигнал!» про них розказує)?
   Чи вона перетвориться на горбатого (скурвиться), котрого могила виправить, як образно каже народна мудрість?
   А горбатого могила таки виправить!
   І могильником горбатому буде український народ.
   Але враховуючи російську агресію, якій на даний час не видно кінця, до цього краще не допускати, аби не довелося нашому суспільству певний період боротися на два фронти, що може погано вплинути на українську державність.
   А щоб не дійшло до такого сценарію, треба аби українська влада перестала поводитися як горбатий. Інакше могили їй точно не уникнути, бо терпінню людей приходить край, адже вони переважною більшістю злидарюють, а можновладці жирують! 
   P. S. Голуб миру Барак Обама, будучи 8 років Президентом США (висуванець Демократичної партії), так і не знайшов часу для офіційного візиту (обмежився лише відрядженнями до Києва Джозефа Байдена – другої посадової особи в Адміністрації США, ні на йоту не применшуючи її вагомість, але все - таки другої) в Україну, котра знаходиться (знаходилася й завжди буде знаходитися навіть після закінчення бойових дій, поки існуватиме Московія) на передньому краї боротьби проти експансіоністсько - імперських планів Кремля, цим самим рятуючи від московського підкорення Європу, щоб продемонструвати всьому світові свою особисту підтримку України у її війні проти загарбницької Росії: загроза українській незалежності з боку Москви зникне тільки тоді, коли НАТО прийме в свої ряди Україну, зміцнивши заодно таким кроком безпеку на Європейському континенті, бо після цього Росія змушена буде змиритися з втратою Києва назавжди, а без України відновлення Російської імперії стає неможливим і Москва остаточно повернеться до своїх ординських коренів, бо від свого виникнення ніколи не мала нічого спільного з Києвом (в моїй роботі «Хто найбільше любить Путіна?» знайдете сказаному підтвердження) та тим паче – з Великим князем Київським Володимиром.
 
Переглядів (1597) / Коментарі (0)
Додати свій коментар
  Ваше ім'я
  Місце проживання
  Введіть код
 оновити код
 
 
Увага, коментарі не відповідаючі нашим вимогам будуть видалені.
зачекайте ...